Ухвала суду № 54794678, 16.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2015 р. м. Київ К/800/15978/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013

у справі № 2а-12667/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-К»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Берест Славутич»

про стягнення коштів, одержаних за нікчемною угодою, в доход держави,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва (правонаступником якої є Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві) звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант-К» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Берест Славутич», в якому просила зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант-К» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Берест Славутич» одержані за договором від 01.09.2010 № 5 грошові кошти у сумі 100000,00 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Берест Славутич» в доход держави повернуті Товариству з обмеженою відповідальністю «Авант-К» грошові кошти в розмірі 100000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідачі не реалізували своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що за результатами документальної позапланової перевірки ТОВ «Берест Славутич» контролюючим органом встановлено, що ТОВ «Берест Славутич» укладений договір про надання транспортних послуг від 01.09.2010 № 5 з ТОВ «Авант-К», з посиланням на який між цими юридичними особами підписаний акт здачі-приймання робіт; ТОВ «Авант-К» 27.09.2010 виписало на адресу ТОВ «Берест Славутич» податкову накладну № 82709 про поставку транспортних послуг вартістю 100000,00 грн.(в тому числі, ПДВ 16666,67 грн.) (акт перевірки від 18.08.2011 № 9330/23-11/35892173).

За наслідками перевірки контролюючим органом зроблено висновок про нікчемність вказаного правочину з посиланням в обгрунтування цього висновку на докази, отимані під час здійснення досудового провадження слідчим УПМ ДПА України у кримінальній справі №69-110, по обвинуваченню ОСОБА_2, інших осіб за ознаками злочинів, передбачених ст. 205, частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Ці докази свідчать про організацію схем незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам у незаконній мінімізації податкових зобов'язань, посібництво в ухиленні від сплати податків та розкраданні державних коштів, зокрема із за діянням фіктивного підприємства TOB «Авант-К», яке зареєстровано на підставних осіб.

Згідно з частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 1 ст. 208 цього Кодексу якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом норми частини 1 ст. 208 ГК застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як стягнення в доход держави всього одержаного за правочином, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, можливо за умови виконання цього правочину хоча б однією стороною або вчинення будь-яких дій на його виконання.

Наведені законодавчо встановлені положення слід застосовувати з урахуванням того, що до 1 січня 2011 року правочин, вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, як такий, що суперечить моральним засадам суспільства, згідно з частиною 1 ст. 203 та з частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом законом не вимагалось.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 2 грудня 2010 року № 2756-VI (набрав чинності 01.01.2011) статтю 228 ЦК доповнено частиною 3, згідно з якою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Цими нормами було змінено правовий статус правочину, який не суперечить інтересам держави і суспільства з визнанням такого правочину оспорюваним, замість нікчемним, що мало місце до 01.01.2011. Однак, ці норми не поширюються на правочини, вчинені до цієї дати, в тому числі і на договір про надання транспортних послуг від 01.09.2010 № 5 між відповідачами.

Разом з тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи в позові, виходив з того, що договір між відповідачами не визнаний недійсним; обставини, які б свідчили про умисел відповідачів на укладення цього договору з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, в судовому процесі ДПІ не доведені; такі обставини, як і вина осіб, які діяли від імені відповідачів при укладені договору, можуть бути встановлені у вироку суду.

Однак, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна погодитись, оскільки вони не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права та зроблені без належної оцінки доказів у справі.

Доводячи не відповідність договору про надання транспортних послуг від 01.09.2010 № 5 інтересам держави і суспільства як підстави позову про стягнення з відповідачів в доход держави 100000,00 грн., ДПІ посилається на отримані з кримінальної справи № 69-110, протокол допиту свідка ОСОБА_3, директора TOB «Авант-К», від 26.11.2010, згідно з яким вона засвідчила про реєстрацію товариства на своє ім'я як засновника за винагороду та спростувала своє відношення до його діяльності; висновок експерта від 12.08.2011 №229, яким підтверджено, що підписи від імені ОСОБА_3 в оригіналах бухгалтерських документів, виписаних від ТОВ «Авант-К» по взаємовідносинах з TOB «Берест Славутич», в тому числі і в податковій накладній, виконані не нею, а іншою особою (а.с. 62-65, 43-59).

Вказані докази, однак, не отримали належної оцінки судом, хоча вони є належними доказами для встановлення дійсних обставин щодо реальності господарських операцій між відповідачами та перевірки доводів ДПІ, що договір укладений про людське око з метою створення штучних підстав для незаконного збільшення в податковому обліку ТОВ «ТОВ «Берест Славутич» суми податкового кредиту.

Дійсний намір відповідачів при укладенні договору про надання транспортних послуг від 01.09.2010 № 5 не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судами першої та апеляційної інстанцій без дотримання вимог статті 86 КАС України. Так само, не встановлені у справі обставини щодо виконання цього договору хоча б однією із сторін, хоча ці обставини згідно зі ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмету доказування у цій справі.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті). Згідно зі статтею 159 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладені порушення судами попередніх інстанцій зазначених норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до положень частини другої ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої ст.. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи ДПІ щодо дійсного наміру відповідачів при укладені договору, встановити, чи був договір виконаний хоча б однією із сторін; дати оцінку як вже приєднаним до справи, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2012 та Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев