Рішення № 54768935, 23.12.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/7499/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2015 року Рівненський міський суд

в особі головуючого судді Головчака М.М.,

з участю секретаря Панасюк О.М.,

з участю позивачки -відповідачки ОСОБА_1,

та її представників ОСОБА_2,ОСОБА_3,

представника відповідача-позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу та додатку до них частково недійсними,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 звернулась в суд з позовом в інтересах ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року в сумі 2 000 332 грн. 80 коп., 3% річних в розмірі 21 137 грн. 03 коп. та витрат по сплаті судового збору.

В обгрунтування позовних вимог вказувала, що 05 січня 2012 року між ОСОБА_1,продавцем,та ОСОБА_6,покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями, що знаходяться на земельній ділянці 5624685900:04:029:0092 за 2 682 552 грн. 00 коп., що згідно курсу НБУ на день вчинення правочину становить 335 319 доларів США,які покупець зобов"язується сплатити до 05 грудня 2016 року. Платіж повинен вноситись щомісячно до 20-го числа кожного місяця,сплачуючи визначену в графіку суму,оплатити ціну майна в розстрочку. Станом на 25 травня 2015 року заборгованість ОСОБА_6 за договором становить 96 000 доларів США,що в гривневому еквіваленті згідно офіційного кусу НБУ становить 2 000 332 грн. 80 коп. Відповідно до ст.625 ЦК України на суму заборгованості просить також стягнути нараховані проценти,а саме 3% річних,що становить 21 137 грн. 03 коп.

В подальшому ОСОБА_1 збільшила розмір позовних вимог і просила стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за договором,сума якої станом на 25 вересня 2015 року становить 2 673 830 грн. 16 коп., 3% річних в сумі 36 808 грн. 55 коп. та витрати по сплаті судового збору.

Від відповідачки ОСОБА_6 поступила зустрічна позовна вимога до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним пункту 2.1 договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року та пункту 2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 січня 2012 року, а саме в тій частині, що "розрахунок має відбуватися в доларах США, або в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу", а також про визнання частково недійсним Додатку до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року, а саме колонки №3 графіку, що має назву "Сума платежу, дол.США".

Вказувала,що відповідно до вищевказаних договорів придбала у ОСОБА_1 приміщення складу та земельну ділянку площею 0,5479 га,на якій розташований об"єкт нерухомості,що знаходиться в с.Корнин,вул.Тракторна,2,Рівненського району,Рівненської області. Пунктом 2.1 договору передбачено,що продаж приміщення складу вчиняється за 2 682 552 грн.,що по курсу НБУ на день вчинення правочину становить 335 319 доларів США,які зобов"язалась повернути до 05 грудня 2016 року. Розрахунок повинен проводитись в доларах США або національній валюті по курсу НБУ на день вчинення платежу щомісячно до 20-го числа кожного поточного місяця. Положеннями ст.99 Конституції України закріплено,що грошовою одиницею в Україні є гривня. Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу відповідно до вимог п.п. "г" п.4 ст.5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю",потребує індивідуальної ліцензії НБУ України на здійснення валютної операції. Оскільки ні вона,ні ОСОБА_1,будучи резидентами України,не мали індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій,то вони не мали права використовувати іноземну валюту як засіб платежу,а відповідно не мали права передбачати у договорах валютний порядок розрахунків. На підставі ст.ст.203,215,217 Цивільного кодексу України просить визнати частково недійсним п.2.1 Договору купівлі-продажу складу з адміністративно -побутовими приміщеннями,укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 05 січня 2012 року,посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_8,зареєстровано в реєстрі за №32,а саме в частині "Розрахунок має відбуватися в доларах США,а бо в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу",визнати частково недійсним п.2.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 січня 2012 року,укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 05 січня 2012 року,посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_8,зареєстровано в реєстрі за №34,а саме в частині "Розрахунок має відбуватися в доларах США,а бо в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу",визнати частково недійсним Додаток до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року,а саме колонку №3 графіку,що має назву "Сума платежу,долар США".

Представники позивачки-відповідачки в судовому засіданні вказували на те, що позивач, на відміну від відповідача, свої зобовязання за договором купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року виконала. Відповідач ОСОБА_6 у 2012-2013 роках регулярно сплачувала позивачу передбачені графіком платежі, а починаючи з квітня 2014 року перестала сплачувати, внаслідок чого утворилася заборгованість. Сума заборгованості станом на 25 вересня 2015 року розрахована на підставі додатку до договору графіку, в якому визначено місячні суми платежів у доларах США з урахуванням документів, які підтверджують частковий розрахунок, в тому числі тих, які здійснено в національній валюті з переведенням суми платежу в долари США по курсу Нацбанку на дату платежу. Покликаючись на викладені обставини, просили позов задовольнити в повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову просили відмовити, вказавши, що ч.2 ст.533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. І у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України. Відповідно, умови договору та додатку до нього не є такими, що суперечать вимогам закону, а тому й не підлягають визнанню недійсними в судовому порядку. Крім того, просили застосувати строк позовної давності до зустрічного позову.

Представник відповідача-позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом заперечив, вказавши, що ОСОБА_6 свої зобовязання за договором купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року виконала в повному обсязі і заборгованість перед ОСОБА_1 у неї відсутня. Зазначив, що розрахунки, які покладені в основу позовних вимог ОСОБА_1 не узгоджуються ні з вимогами чинного законодавства, ні з тими письмовими розписками, які вона надавала ОСОБА_6 на підтвердження прийняття сум грошових коштів в рахунок ціни відчуженого нерухомого майна. Вимоги за зустрічним позовом підтримав, вказавши, що за вимогами ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, а використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише при наявності індивідуальної ліцензії Нацбанку на здійснення валютної операції. Оскільки ні позивач, ні відповідач, не мали індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, то вони не мали законного права передбачати у договорах використання іноземної валюти як засіб платежу. Зауважив, що сторони договору мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, однак прямо визначати, що розрахунок по договору проводитиметься в іноземній валюті права не мають. За наведеного, просив зустрічний позов задовольнити, у первісному відмовити за його безпідставністю. Також обґрунтував строк звернення до суду із зустрічним позовом відповідно до вимог ст.261 ЦК України.

Заслухавши пояснення сторін,дослідивши матеріали справи,суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.10 ч.ч.1,2 ст.60 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлений цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Зокрема, ч.3 та ч.4 ст.60 ЦПК України встановлено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб. Їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За правовою позицією Конституційного Суду України «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абз.10 п.9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотримання положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам під час розгляду справи було роз'яснено їх права та обов'язки, в тому числі положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується журналом судового засідання.

05 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями, відповідно до якого відповідач придбала у позивача обєкт нерухомості, що знаходиться в селі Корнин, Рівненського району, вул.Тракторна, 2, загальною площею 1837,8 кв.м. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за №32.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, продаж вчинено за 2 682 552,00 гривні (що по курсу НБУ на день вчинення правочину становить 335 319,00 доларів США), які покупець зобовязується сплатити продавцю до 05 грудня 2016 року. Платіж має вноситись щомісячно до 20-го числа кожного поточного місяця в сумі визначеній між сторонами на підставі графіку виплати укладеного та підписаного сторонами на момент підписання договору шляхом зарахування на розрахунковий рахунок відкритий на імя продавця в АТ "Універсал Банк", або "Приват Банк", що в місті Рівному, або сплати готівкою. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору є остаточною та не підлягає будь-яким змінам. Розрахунок має відбуватися в доларах США, або в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу.Фактом підтвердження остаточного розрахунку буде нотаріально посвідчена заява Продавця.

В якості передбаченого пунктом 2.1. Договору графіка виплати, позивачем предявлено документ, що має назву "Додаток до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року", який складається з 2-х сторінок і підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_6 Факт його підписання сторонами в судовому засіданні не оспорювався та не спростовувався.

Вказаним Додатком загальна сума платежу, визначена на рівні 378 010,00 доларів США, в той час як пунктом 2.1. Договору сума зобовязання визначена на рівні 2682552,00 гривень, що по курсу НБУ на день вчинення правочину становить 335 319,00 доларів США. Таким чином, існує розбіжність між визначеним у Договорі грошовим зобовязанням, субсидіарно вираженим у грошовому еквіваленті в іноземній валюті та між визначеним у Додатку до цього Договору грошовому еквіваленті в іноземній валюті на рівні 42 691,00 доларів США. Вказаний Додаток, зазначену у ньому загальну суму платежу на рівні 378010,00 доларів США розбиває на 59 місячних платежів в період з 05 лютого 2012 року по 05 грудня 2016 року, а місячні суми платежів визначає в доларах США наступним чином: 11 платежів по 4910 доларів США, 12 платежів по 5500 доларів США, 12 платежів по 6500 доларів США, 24 платежі по 7500 доларів США.

Слід також зазначити, що 05 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,5479 га, що знаходиться в селі Корнин, Рівненського району, вул.Тракторна, 2. Пунктом 2.1 цього Договору передбачено що, продаж земельної ділянки проводиться за 341448,00 гривень, що на день вчинення угоди по курсу НБУ становить 42681,00 доларів США, які покупець зобовязується сплатити продавцю до 30 грудня 2016 року. Фактом підтвердження остаточного розрахунку буде нотаріально посвідчена заява про повний розрахунок; розрахунок має відбутися в доларах США, або в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу.

Разом з тим, договір купівлі-продажу земельної ділянки не містить жодних застережень стосовно того, що платежі по ньому повинні здійснюватися покупцем щомісячно до 20-го числа кожного поточного місяця в сумі визначеній між сторонами на підставі графіку виплати, а тому правових підстав поширювати на нього дію Додатку до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року, немає.

Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд прийшов до наступних висновків.

В силу вимог ст.192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такими випадками є ст.193 ЦК України, ч.4 ст.656 ЦК України, Закон України"Про зовнішньоекономічну діяльність" №959-XII від16.04.1991 року, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року, Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР від 23.09.1994 року.

Однак правовідносини між позивачем і відповідачем з приводу розрахунків за нерухоме майно відчужене за договором купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року під визначені випадки не підпадають.

Той факт, що жодна із сторін вказаного договору, ні під час його укладення, ні згодом, не отримувала індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій і не мала наміру на її отримання, повністю визнаний в судовому засіданні.

Таким чином позивач і відповідач не мали законного права використовувати іноземну валюту як засіб платежу, а відповідно, не мали і права передбачати у Додатку до договору валютний порядок розрахунків.

Верховним Судом України у постанові №6-79цс14 від 2 липня 2014 року наведено висновок застосування норми ст.533 ЦК України, який, згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів, та згідно якого незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Згідно із умовами спірних договорів купівлі-продажу складу та земельної ділянки, грошові зобов'язання за цими договорами виражені у національній валюті України - гривні. Визначення при цьому у договорах грошового еквівалента цих зобов'язань покупців в умовних одиницях законом не заборонено.

Проте належним виконанням зобов'язань за оспорюваними договорами є внесення грошових коштів у національній валюті України у сумі, що станом на день сплати відповідає еквіваленту визначеної вартості скалду та земельної ділянки в умовних одиницях. Тобто належним виконанням зобов'язань за договорами слід вважати таку сплату суми у гривнях, яка розраховується виходячи з еквіваленту вартості складу та земельної ділянки, зазначених у договорах в умовних одиницях, перерахованого у гривню за курсом долару США до гривні на день здійснення платежів.

З врахуванням наведеного, колонка №3 Додатку до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року, що має назву "Сума платежу, дол.США", є такою, що прямо суперечать ст.99 Конституції України, ст.ст.192, 533 ЦК України, ст.ст.5, 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року, оскільки передбачають використання іноземної валюти при здійсненні на території України розрахунків за договором.

В частині визнання пункту 2.1 Договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року та пункту 2.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 січня 2012 року в частинах, які передбачають, що "розрахунок має відбутися в доларах США, або в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу" суд вважає за необхідне відмовити.

За правилами ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства.

А відповідно до ч.1, ч.3 ст.215 ЦК України, недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 ст.203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину. Такий правочин може визнаний судом недійсним за позовом однієї із сторін правочину або іншою заінтересованою особою.

Разом з тим, згідно із ст.217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

Відповідно, зустрічний позов ОСОБА_6 підлягає до задоволення частково.

Згідно з ч.1 ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно з ч.2 цієї ж статті, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у разі зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Таке правозастосування наведено у постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року у справі № 3-62гс11 та 26 грудня 2011 року у справі № 3-141гс11.

В договорі купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року грошове зобовязання покупця по розрахунку за придбане майно виражене наступним чином: "…продаж вчинено за 2682552,00 гривні (що по курсу НБУ на день вчинення правочину становить 335319,00 доларів США)…".

Така редакція правочину вказує, що грошове зобовязання виражене у гривні. Спосіб зазначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті - у дужках, свідчить про те, що цей спосіб є додатковим.

За правилами ч.1, ч.2 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Також ст.99 Конституції України встановлює,що грошовою одиницею і єдиним законним способом платежу на території України є гривня.

Таким чином, визначення суми виконання грошового зобов'язання у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу передбачене лише для тих випадків, коли у зобов'язанні визначено лише грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Оскільки у договорі купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року грошове зобовязання покупця виражено не в іноземній, а національній валюті України, а грошовий еквівалент в іноземній валюті зазначений лише додатково, крім того, договором не передбачено здійснення перерахунку грошового зобов'язання у разі зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти, суд вважає розрахунки заборгованості ОСОБА_6 по договору, проведені ОСОБА_1 які покладені, як в основу первісного позову, так і заяви про збільшення позовних вимог безпідставними.

У відповідності до ч.2 ст.533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов"язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням визначається в гривні за офіційний курсом Національного банку України.

Так, згідно розрахунків всі суми оплати, які здійснені ОСОБА_6 в гривні перераховані в іноземну валюту долари США по курсу НБУ на момент платежу, а ті, що здійснені в доларах США зараховані без конвертації, а загальна їх сума в іноземній валюті порівняна із сумою в іноземній валюті, яка підлягала сплаті по показникам колонки №3 Додатку до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05.01.2012 року, станом на 20.09.2015 року. В такий спосіб позивач за первісним позовом визначила суму заборгованості відповідача в іноземній валюті і помноживши її на курс долара США до гривні, встановлений НБУ станом на 25 вересня 2015 року, предявила до стягнення з відповідача 2673830,16 грн.

Окремо, на конвертовані в національну валюту суми заборгованості по періодах, нарахувала 3% річних.

З огляду на те, що розрахунки заборгованості зроблені позивачем в іноземній валюті, в той час, як грошове зобовязання відповідача у договорі виражено в національній валюті України, такі розрахунки прямо суперечать умовам договору та наведеним вище вимогам законодавства, а тому не можуть бути прийняті судом.

Крім того, вказані розрахунки не підтверджуються належними і допустими доказами по справі.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Позивач за первісним позовом не довів обґрунтованості своїх розрахунків і жодним належним і допустимим доказом їх не підтвердив.

Відповідач за первісним позовом надав суду копії розписок та інформаційних листів позивача, факт написання кожного з яких ОСОБА_1 підтвердила в судовому засіданні.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_1 вказала, що впродовж 2012 року дев"ять разів підтверджувала отримання від ОСОБА_6 грошових коштів згідно договору купівлі-продажу від 05 січня 2012 року письмовими розписками. Не заперечила про існування розписок від 21 березня 2013 року, 01 березня 2015 року. Однак вказала, що розписки на великі суми це підсумовуючі розписки. Даних коштів вона не отримувала.

Суд бере до уваги те що, станом на 21 березня 2013 року курс долара США до гривні України встановлений НБУ на рівні: 100,00 $ = 799, 30 грн., то загальна сума платежу в гривнях дорівнює 563 586,43 грн.

01 червня 2013 року ОСОБА_1 двома розписками, оформленими як інформаційні листи підтвердила отримання за квітень 2013 року 4000,00 доларів США готівкою та 1472,39 доларів США на рахунок, разом 5472,39 доларів США та отримання за травень 2013 року 4838,29 доларів США на рахунок.

З врахуванням того, що на 01 червня 2013 року курс долара США до гривні України встановлений НБУ на рівні: 100,00 $ = 799, 30 грн., то загальна сума платежу в гривнях дорівнює 82 413,27 грн.

01 липня 2013 року ОСОБА_1 двома розписками, оформленими як інформаційні листи підтвердила отримання за квітень та травень 2013 року 5500,00 доларів США за кожен місяць та отримання за червень 2013 року 5500,00 доларів США.

З врахуванням того, що на 01.07.2013 року курс долара США до гривні України встановлений НБУ на рівні: 100,00 $ = 799, 30 грн., то загальна сума платежу в гривнях дорівнює 131 884,50 грн.

01 серпня 2013 року ОСОБА_1 розпискою, оформленою як інформаційний лист підтвердила отримання платежу за липень 2013 року в сумі 5500,00 доларів США.

З врахуванням того, що на 01 серпня 2013 року курс долара США до гривні України встановлений НБУ на рівні: 100,00 $ = 799, 30 грн., то загальна сума платежу в гривнях дорівнює 43 961,50 грн.

01 березня 2015 року ОСОБА_1 розпискою підтвердила отримання коштів в сумі 139000 доларів США в рахунок оплати згідно договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року.

З врахуванням того, що на 01.03.2015 року курс долара США до гривні України встановлений НБУ на рівні: 100,00 $ = 2104,68 грн., то загальна сума платежу в гривнях дорівнює 2925505,20 грн.

Крім того, позивач не заперечує проти отримання від відповідача грошових коштів в сумі 159039 грн.

Таким чином, судом встановлено, що на 02 березня 2015 року ОСОБА_1 прийняла від ОСОБА_6 виконання грошового зобовязання по договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року в загальному розмірі 563586,43 грн. + 82413,27 грн. + 131884,50 грн. + 43961,50 грн. + 2925505,20 грн. + 159039 грн. = 3906 389 грн. 90 коп.

Оскільки сума грошового зобовязання у договорі була визначена на рівні 2682552,00 грн., то заборгованість у ОСОБА_6 відсутня. Відтак відсутні і правові підстави для задоволення первісного позову.

Щодо вимоги позивача застосувати строк позовної давності, то згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. При цьому, згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з позовної заяви, зустрічної позовної заяви та пояснень учасників судового процесу, до квітня 2014 року між сторонами договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями, який укладений 05 січня 2012 року, не виникало жодних проблем, повязаних з різним розумінням чи тлумаченням його умов. Фактично, лише після предявлення позову про стягнення заборгованості, зясувалося, що ОСОБА_1 трактує умови договору таким чином, що сума зобовязання ОСОБА_6 визначена в еквіваленті 335319,00 доларам США, а тому підлягала зарахуванню виключно в доларах США, а при здійсненні платежу в національній валюті підлягала зарахуванню шляхом конвертації відповідної суми платежу в долари США за курсом НБУ. В той час, як ОСОБА_6, трактувала умови договору таким чином, що сума її зобовязання визначена в національній валюті України, а тому підлягала зарахуванню виключно в гривнях, а при здійсненні платежу в іноземній валюті - підлягала зарахуванню шляхом конвертації відповідної суми платежу в гривню за курсом НБУ. За такого розуміння умов договору, ОСОБА_6 вважала, що станом на квітень 2014 року вона свої зобовязання по договору виконала, а тому до моменту предявлення позову про стягнення заборгованості не вважала умови договору протиправними і такими, що порушують її права. Тому строк позовної давності слід обчислювати, починаючи з 25 травня 2015 року. До суду з зустрічним позовом ОСОБА_6 звернулась 28 вересня 2015 року, тобто в межах строку, а тому вимоги представника позивача щодо застосування строку позовної давності є необґрунтованими.

На підставі викладеного, ст.99 Конституції України, ст.ст.524,533 ЦК України, керуючись ст.ст. 208, 209, 212-215, 218, 223, 292294 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу та додатку до них частково недійсними задовольнити частково.

Визнати частково недійсним п. 2.1 договорів купівлі продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями та земельної ділянки від 05.01.2012 року, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, що "Розрахунок має відбуватися в доларах США, а також Додаток до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 05 січня 2012 року, а саме колонку №3 графіку, що має назву "Сума платежу, дол.США" .

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд поданням в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи,які брали участь у справі,але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано,набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду М.М.Головчак