Ухвала суду № 54768602, 25.12.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 531/789/15-ц Номер провадження 22-ц/786/3038/15Головуючий у 1-й інстанції Попов М.С. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Карнауха П.М., Дряниці Ю.В.,

при секретарі: Лимар О.М.,

з участю: представника відповідача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справі за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2

на заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Голобородівської сільської ради Карлівського району Полтавської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, та стягнення аліментів.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1, -

в с т а н о в и л а :

В травні 2015 року позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом. Вказала, що 15 травня 2008 року вона уклала шлюб із ОСОБА_3 Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з чоловіком, та Доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає з нею. Зазначила, що спільне сімейне життя протягом останніх трьох років поступово погіршувалось, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Позивачка пояснила, що відповідач насильно забрав у неї сина і погрожує забрати доньку. Вважає, що обоє дітей повинні проживати разом з нею.

Просила розірвати шлюб між нею і ОСОБА_3. Визначити місце проживання ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом з матірю. Стягувати з відповідача аліменти на дітей у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення донькою повноліття.

Заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_7 задоволені в повному обсязі.

Шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Карлівського районного управління юстиції Полтавської області 15 травня 2008 року актовий запис №30, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

Залишено після розірвання шлюбу позивачці прізвище «Ломака».

Визначено місце проживання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матірю ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_3, аліменти на утримання їх дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 12 травня 2015 року і до досягнення повноліття старшої дитини, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку.

Стягнуто з ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243, 60 грн.

Додатковим рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 487, 20 грн.

З заочним рішенням районного суду не погодився відповідач, оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинами справи, неповноту зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду і закрити провадження по справі. В обґрунтування своїх вимог вказував, що ним створені належні умови для проживання і розвитку дітей, позивачка ж в свою чергу, не може забезпечити нормальних безпечних для здоровя дітей умов проживання. Також зазначає, що судом при вирішення спору було порушено правила територіальної підсудності. Вважає, що оскільки діти сторін проживають разом з батьком, то позов мав подаватися до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача, що відноситься до територіальної підсудності Оболонського районного суду м. Києва.

В уточненнях до апеляційної скарги представник відповідача просив скасувати рішення Краківського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року в частині визначення проживання сина ОСОБА_5 та дочки Е.О. з матірю ОСОБА_4 та стягнення з ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу щомісячно, ухваливши у цій частині нове рішення, яким визначити місце проживання дітей разом з батьком ОСОБА_3, в частині стягнення аліментів відмовити. Рішення в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просив залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, вважає, що скарга підлягає відхиленню з підстав, передбачених ст. 308 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 травня 2008 року між сторонами було зареєстровано шлюб, що підтверджується доданою копією про шлюб серії І-КЕ №131667 від 08 травня 2015 року / а.с. 5/.

Відповідно до свідоцтва про народження серії І-КЕ №222056 від 08 травня 2015 року, 13 липня 2008 року у сторін по справі народився синОСОБА_5 / а.с. 6/.

Дочка ОСОБА_6 народилася 09 січня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-КЕ № 222054 від 07 травня 2015 року /а.с. 7/.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Голобородьківської сільської ради, ОСОБА_4 зареєстрована та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3. /а.с. 8/.

Як вбачається з заяви ОСОБА_4 до прокурора Карлівського району від 27 серпня 2013 року, відповідач ОСОБА_3 чинить позивачці перешкоди у спілкуванні з сином, не дозволяє матері забрати дитину /а.с. 36/.

Згідно до Акту оцінки потреб сімї, від 19 травня 2015 року, складеного районним центром соціальних служб для сімї та молоді, в помешканні позивачки створені належні умови для проживання обох дітей. Під час обстеження в будинку проживали мати з донькою, син проживав у батька. Мати знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною. Її психоемоційний стан стабільний, але вона переживає через розлучення з сином /а.с. 32-33/.

Відповідно до договору оренди майна від 15 червня 2015 року відповідач винаймає квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення районний суд, врахувавши малолітній вік дітей, неврівноваженість характеру відповідача, прийшов до висновку про необхідність визначення місця проживання дітей з матірю, і стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з такими висновками місцевого суду.

Згідно вимогст. 141 СК Україниправа та обов'язки матері та батька щодо дитини є рівними незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Частинами 1, 2 Статті 161Сімейного кодексу Українипередбачено, щоякщо матита батько, якіпроживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір міжнимиможевирішуватися органом опікита піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживаннямалолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитинидо кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що маютьістотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно ч. ч. 4, 5ст. 19 СК Українипри розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки і піклування, який також подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставіінших документів, якістосуютьсясправи.

Згідност. 11 Закону України «Про охорону дитинства»батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, згідно ст. 15 Закону, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, а батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року,малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Аналізувавши наведені норми права, колегія суддів, приходить до висновку, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, однак, в інтересах малолітніх дітей, розлучення дітей з матірю допускається лише в виключних випадках.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачка відповідально ставляться до виконання своїх батьківських обов'язків, забезпечує належні матеріально-побутові умови для потреб малолітніх дітей.

Будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дітей з матір'ю під час розгляду справи не встановлено.

Між тим з фабули витягу з кримінального провадження № 12015100050003633, вбачається, що 16 квітня 2015 року приблизно о 8 год. 00 хв. ОСОБА_3, знаходячись в приміщенні квартири АДРЕСА_2, навмисно спричинив громадянці ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження /а.с. 149/.

Відповідно до протоколу про вчинене кримінальне правопорушення від 11 червня 2015 року, ОСОБА_3 було нанесено позивачці тілесні ушкодження /а.с. 35/.

Згідно висновку експерта № 82 від 12 червня 2015 року, ОСОБА_4 має тілесні ушкодження, які з її пояснень їй спричинив чоловік, насильно відбираючи дитину.

Колегія суддів вважає, що зазначена поведінка відповідача може зашкодити розвитку малолітніх дітей, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей разом з матірю.

Відповідно до висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, Службою у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації. Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки і піклування, рекомендує визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, з матірю, за їх адресою реєстрації, а саме: Полтавська область, Карлівський район, селище Голобородьківське, вул. Косовського, 11 /а.с. 193-195/

Колегія суддів критично відноситься до висновку психолога ОСОБА_8 від 19 червня 2015 року, оскільки він був складений лише зі слів батька, мати залучена до проведення експертизи не була, а тому висновок психолога, без врахування позиції обох батьків належним доказом бути не може /а.с. 85-86/. Крім того, судова колегія зауважує, що на момент складення висновку психолога доньці сторін ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, було лише 1 рік і 5 місяців, що на думку колегії суддів, виключає отримання будь-яких обєктивних даних щодо більшої емоційної прихильності дитини до когось із батьків /а.с. 85-86/.

Доводи апеляційної скарги, що позивачка не може забезпечити безпечних для здоровя дітей умов проживання спростовуються актом оцінки потреб сімї (особи) районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 19 травня 2015 року. Відповідно до Акту житло ОСОБА_4 облаштоване всіма необхідними умовами для проживання дітей. За результатами оцінки розяснено, що обоє дітей можуть проживати з матірю /а.с. 3233/.

Як вбачається з довідки Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, ОСОБА_4Є перебуває на обліку в управлінні, як одержувач допомоги при народженні дитину. Так, з січня 2014 року по листопад 2015 року на імя позивачки було нараховано 34503, 93 грн. /а.с. 185-186/.

З урахуванням наведеного, судова колегія, вважає посилання апелента на неспроможність позивачки матеріально утримувати дітей, не відповідають дійсності, крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні обовязки щодо забезпечення дитини.

На думку колегії суддів доводи представника відповідача про байдужість ОСОБА_4 щодо місця проживання дітей, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Так, про зацікавленість матері у поверненні дітей свідчать факти її неодноразового звернення до правоохоронних органів, зокрема 30 липня 2015 року до Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві /а.с. 150/, 27 серпня 2013 року до прокурора Карлівського району /а.с. 148/, відносно відібрання відповідачем у неї дітей, а також до органів місцевого самоврядування, 05 серпня 2015 року до Служби у справа дітей Оболонської міської ради в місті Києві з заявою про проведення з батьком дітей профілактично-виховної бесіди щодо повернення дітей за місцем реєстрації, 16 вересня 2015 року до Київського міського голови ОСОБА_9 щодо повернення дітей /а.с. 142/.

Так само на думку колегії суддів не заслуговують на увагу посилання апелянта на порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності, з огляду на наступне.

Згідно до ст. 109 ЦПК України, позови до фізичних осіб предявляються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Виходячи зі змісту ч. 14 ст. 110 ЦПК, України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності встановленої статтею 114 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 110 ЦПК, України позови про стягнення аліментів, можуть предявлятися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» визначено, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при предявленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Отже, враховуючи той факт, що однією із позовних вимог позивача було стягнення аліментів на дітей, при цьому на момент звернення до суду з зазначеним позовом, а саме 12 травня 2015 року, молодша дитина сторін ОСОБА_6 проживала з матірю за місцем реєстрації, то позивачка скористалася своїм правом та подала позов за правилом альтернативної підсудності за своїм вибором, тобто за місцем своєї реєстрації, що за територіальною підсудністю відноситься до Карлівського районного суду Полтавської області.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують, тому колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в повній мірі ґрунтуються на законі та судом було правильно встановлено характер правовідносин сторін у справі та застосовано норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

За таких обставин, враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення місцевого суду, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315, 317, 319ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року залишити без мін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:(підпис) ОСОБА_1

Судді:(підпис) ОСОБА_10

(підпис) ОСОБА_11

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1