Рішення № 5476817, 06.02.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2009 р. Справа № 61/54-08

вх. № 8151/4-61

Суддя господарського суду Рильова В.В.

при секретарі судовогозасідання Гаврильєв О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, особисто за паспортом № МН НОМЕР_2;

відповідача - не зявився;

розглянувши справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Гуллівер", м. Харків

про стягнення 29082,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ФОП ОСОБА_1, звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ТОВ ВП "Гуллівер", про стягнення основного боргу у розмірі 24375 грн. та штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань за договором №11 від 30.12.2006р. у розмірі 916,89 грн., разом 29082,62 грн., а також про стягнення з відповідача судових витрат.

Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення №11 від 30.12.2006р. щодо повної та вчасної сплати орендних платежів.

13.01.2009 р. позивачем було надано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в яких позивач просить стягнути з відповідача 31951,58 грн. у тому числі: 24000,00 грн. основна заборгованість, 59,83 грн. пеня, 1039,56 грн. 3% річних, 6852,19 грн. інфляційні нарахування.

Відповідно до статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Дослідивши обставини, вкладені у заяві позивача, а також документи, які були подані на її обґрунтування, суд вважає заяву обґрунтованою, приймає її до розгляду і подальший розгляд справи ведеться з урахуванням уточнень позовних вимог.

Присутній в судовому засіданні 06.02.2009р. позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, документи витребувані ухвалами суду не надав.

Ухвали суду про порушення провадження у справі від 10.11.2008р. та про відкладення розгляду справи від 03.12.08р., та від 22.12.2008р., які було направлено на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві (61105, м.Харків, пр.Зерновий 6/6), повернулись до суду з довідкою поштового відділення про неможливість вручення листа у звязку з тим, що дана особа за зазначеною адресою не значиться.

Відповідно до витягу Головного управління статистики у Харківській області з ЄДРПОУ станом на 08.01.2009 року відповідач зареєстрований за адресою: 61105, м. Харків, пров. Зерновий 6/6 (а.с.66).

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обовязок зясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач ТОВ ВП „Гуллівер”, належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

На підставі вказаного суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

30 грудня 2006 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди № 11, за яким ПП ОСОБА_1 надає ТОВ ВП „Гуллівер” в платне користування приміщення для використання під склад, загальною площею 300 м2, яке знаходиться за адресою: м. Харків, пров. Монгольський, 6 (а.с. 10).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що позивач зобовязується платити позивачу за використання приміщення орендну плату, виходячи із розрахунку 10,00 грн. за один квадратним метр в місяць.

Відповідно до п. 2.2 договору оренда плата вноситься відповідачем в наступному порядку: перший внесок в розмірі місячної орендної плати та вноситься на протязі 30 днів від дати підписання акту прийому-передачі приміщення; наступні платежі вносяться один раз кожного текучого місяця не пізніше 15 числа.

Згідно з п. 2.4. договору оплата орендної плати здійснюється у готівковій формі згідно товарного чека.

Відповідно до п. 4.1. та п. 5.3. договору позивач має право нараховувати і отримувати від відповідача пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості по орендній платі за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 4.2. договору позивач повинен передати відповідачу в оренду приміщення у відповідності до п. 1.1. договору по акту прийому-передачі, в якому відображено технічний стан обєкта на час його передачі, про що 30 грудня 2006 р. було складено акт прийому-передачі орендованого майна, за яким відповідач прийняв у позивача приміщення, яке розташовано за адресою: м. Харків, пров. Монгольський, 6, у задовільному стані (а.с.13).

Пунктом 8.1 договору встановлено строк дії договору з 30 грудня 2006 р. по 30 листопада 2007 р.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У статті 604 Цивільного кодексу України зазначено, що зобовязання припиняється за домовленістю сторін.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Станом на 30 листопада 2007 року договір № 11 від 30.12.2006 року припинив свою дію.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відповідно до чеків № 56 від 23.01.07р., № 167 від 16.02.07р., № 182 від 20.03.07р. здійснив часткову сплату орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення №11 від 30.12.2006р. (арк. спр. 45).

Враховуючи викладене, а також те, що позивач прийняті на себе зобовязання згідно договору № 11 від 30.12.2006 року виконав належним чином, але відповідач свої зобовязання щодо повної та вчасної сплати орендних платежів не виконав, у ТОВ ВП „Гуллівер” виникла заборгованість перед позивачем у сумі 24000,00 грн. , що і стало підставою у для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання за договором оренди № 11 від 30.12.2006 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду документів, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди № 11 від 30.12.2006 року, у розмірі 24000,00 грн., належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

У відповідності до п. 4.1. та п. 5.3. договору сторонами встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань у вигляді пені у розмірі 0,5 % від суми заборгованості по орендній платі за кожен день прострочення.

За прострочення внесення платежів по договору позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасну сплату платежів за у розмірі 0,5% в сумі 59,83 грн., розрахунок якої перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства, нарахована сума пені не перевищює подвійної облікової ставки НБУ, а тому є такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочено суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так на підставі вищевказаної норми права позивач нарахував відповідачу інфляційні нарахування у розмірі 6852,19 грн., а також три відсотки річних у розмірі 1039,56 грн., розрахунок перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та встановлено, що нараховані штрафні санкції підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача правомірними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що спір по даній справі виник з вини відповідача, суд, відповідно до вимог статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 16, 526, 530, 546, 548, 549, 598, 610-612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 179, 216, 230, 231, 232, 343, Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” , ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства „Гуллівер” (61105, м. Харків, пров. Зерновий, 6/6, код 24274825) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: 61093, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 31951,58 грн., а саме: 24000,00 грн. основного боргу за договором оренди № 11 від 30.12.2006 р.; 59,83 грн. пені; 1039,56 грн. три відсотки річних; 6852,19 грн. інфляційних, а також 319,53 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 07 лютого 2009 року.

Суддя Рильова В.В.