Ухвала суду № 54763591, 24.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5566/15-ц 24.12.2015 24.12.2015 24.12.2015

Справа 489/5566/15-ц

Провадження № 22 ц/784/3061/15 Головуючий у 1-й інстанції Коваленко І.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

24 грудня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Мурлигіної О.Я.,

суддів: Буренкової К.О., Козаченка В.І.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_4 ОСОБА_3

на рішення

Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2015 року

за позовом

Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення в солідарному порядку заборгованості по кредитному договору,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» (далі ПАТ «Банк «Київська Русь», Банк) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Еллана» (далі-ТОВ «Еллана»), ОСОБА_5, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Оліон» (далі-ТОВ «Оліон») про стягнення в солідарному порядку заборгованості по кредитному договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що 3 квітня 2013 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Еллана» укладено кредитний договір № 27480-83 на відкриття кредитної лінії (далі кредитний договір), за яким ПАТ «Банк «Київська Русь» надало відповідачу 500 000 грн. кредиту на строк до 2 квітня 2014 року зі сплатою 23 % річних. 5 березня 2014 року до договору внесені зміни, збільшено ліміт кредитної лінії до 700000 грн., збільшено плату за користування кредитом до 25 % річних та продовжено кінцевий строк погашення кредиту до 27 лютого 2015 року.

На забезпечення виконання зобовязань по кредитному договору 3 квітня 2014 року між ОСОБА_6 та кожним з відповідачів укладено договори поруки, за якими кожний з поручителів зобов'язався нести солідарну відповідальність з ТОВ «Еллана» по його грошових зобов'язаннях. 5 березня 2014 року в договори поруки внесені зміни, з урахуванням змін, внесених до кредитного договору.

Позичальник своїх зобовязань в повному обсязі не виконав у звязку з чим, станом на 11 серпня 2015 року Банк нарахував 511 144 грн. 52 коп. заборгованості, з яких: 300 000 грн. заборгованість за кредитом, 40750 грн. 01 коп. заборгованість за процентами, 86780 грн. 82 коп. пеня нарахована на суму заборгованості по кредиту, 4413 грн. 70 коп. пеня нарахована на несплачені проценти та 79199 грн. 99 коп. заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку вказану заборгованість.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2015 року провадження у справі за позовними вимогами до ТОВ «Еллана» і ТОВ «Оліон» закрито.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2015 року позов задоволено частково. З кожного з відповідачів, як з кожного солідарного з позичальником по кредитному договору боржника, на корить позивача стягнуто 300 000 грн. заборгованості за кредитом, 40750 грн. 01 коп. заборгованості за процентами, 1000 грн. пені та 79199 грн. 99 коп. інфляційних, а всього 420950 грн. З відповідачів в рівних частках на користь ОСОБА_6 стягнуто судовий збір в розмірі 3009 грн. 06 коп. В іншій частині вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, про відмову в задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, суд не врахував, що відповідачі намагалися під час ліквідації ОСОБА_6 протягом 2015 року в рахунок погашення заборгованості передати свої вклади, які їм не виплатив Банк, в чому їм було відмолено. В жовтні 2015 року він як і інший поручитель звернулися із заявами до ОСОБА_6 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому зобовязання поручителів перед кредитором на 300000 грн. припинені, як і вимоги ОСОБА_4 до банку на 13953,49 доларів США. Суд не врахував, що заборгованість та неможливість поручителів сплатити кредит виникла у звязку з тим, що Банк не виплатив поручителям їх вклади, а тому вони не повинні нести відповідальність за прострочення зобовязань, в тому числі за ст. 625 ЦК України.

Представник позивача, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити рішення суду без змін.

Зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до такого.

Як встановлено судом, ТОВ «Еллана» на підставі кредитного договору, укладеного з ПАТ «Банк «Київська Русь» 3 квітня 2013 року, та договору про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору від 5 березня 2014 року отримав 700 000 грн. Спочатку кредит видано під 23 % річних, а при внесенні змін в договір ставка була збільшена до 25 % річних. Відповідач зобовязався сплачувати кредит щомісячно, остаточно до 27 лютого 2015 року. В обумовлений договором строк позичальник не повернув 300 000 грн. кредиту. Також на 1 березня 2015 року позичальник мав заборгованість за відсотками в розмірі 7750 грн. 01 коп. (а.с. 4).

ОСОБА_6 продовжував після закінчення строку повернення кредиту нараховувати відсотки за користування кредитом та 8 липня 2015 року направив поручителям вимогу про сплату заборгованості на 8 липня 2015 року, пеню та підвищені відсотки, а всього 529774 грн. 06 коп.

Оскільки відповідачі боргу не сплатили, Банк у шестимісячний строк з часу, який визначено для повернення кредиту за договором, звернувся з позовом до суду, нарахувавши до сплати всього 511144 грн. 52 коп.

Встановивши зазначене, суд у відповідності з вимогами ст.ст. 526, 530, 610, 612, 625, 1054 ЦК України дійшов висновку про стягнення з відповідачів 300 000 грн. заборгованості за кредитом, 40750 грн. 01 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом, 79199 грн. 99 коп. суму знецінення кредитних коштів внаслідок інфляції.

Також, суд стягнув з відповідачів пеню за несвоєчасне виконання зобовязань за кредитним договором, зменшивши її розмір з врахуванням обставин справи та положень ст. 551 ЦК України до 1000 грн.

Позивач не оскаржив рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду.

Доводи в апеляційній скарзі є безпідставними.

Як вбачається з доказів у справі, 28 січня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено два договора банківських вкладів в іноземній валюті «Різдвяний 2015», за якими відповідач передав банку 75000 доларів США та 46000 доларів США до 2 березня 2015 року із встановленням 9% річних по вкладу (а.с. 61,62). 3 березня 2015 року сторони домовилися про продовження строку дії договору до 8 квітня 2015 року (а.с.86-89).

3 лютого 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 також укладено договір депозиту, за яким відповідачка передала у Банк 25000 доларів США під 8% річних.

Майнові права за вказаними договорами передані відповідачами ОСОБА_6 в заставу, на забезпечення їх зобовязань за укладеними кредитними договорами від 28 січня 2015 року та 3 лютого 2015 року.

Як виходить із заяви відповідача від 9 жовтня 2015 року, відповідач просив зарахувати 71967,97 доларів США по депозитним рахункам в рахунок його боргу перед банком за кредитним договором в розмірі 1630000 грн. В заяві від 12 жовтня 2015 року, він просив зарахувати в рахунок 300000 грн. по спірному договору 13953,49 доларів США. Заява не задоволена.

В свою чергу ОСОБА_5 подала 11 листопада 2015 року заяву про припинення її грошових зобовязань перед ОСОБА_6 за іншим кредитним договором, укладеним між нею та ОСОБА_6.

Пунктом 8 ч.2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка є спеціальною нормою відносно статей 601, 602 ЦК України, передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

В даному випадку боржником ОСОБА_6 є позичальник за кредитним договором і він не є кредитором. В свою чергу відповідачі, не можуть вважатися кредиторами та боржниками по кредитному договору. Вони є кредиторами за іншими договорами (банківського вкладу). Отже висновки суду про те, що кредитор і боржник не співпадають є правильними. Питання зарахування однорідних вимог вирішується ОСОБА_6 за кредитними договорами відповідачів та за їх депозитними договорами, за якими вони є боржниками банку і кредиторами в одній особі.

Колегія суддів враховує і інші обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що регулює дані правовідносини.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 вказаного Закону України врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

На час подачі заяв відповідачами про зарахування вимог, Банк знаходився в стадії ліквідації. З 19 березня 2015 року Банк віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в ньому запроваджено тимчасову адміністрацію. Постановою Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь». Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 липня 2015 року за № 138, розпочато процедуру ліквідації ОСОБА_6. Отже у разі зарахування зустрічних вимог діють обмеження, встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та законодавство про Банкрутство. Це унеможливлює індивідуальне задоволення вимог одного з кредиторів ОСОБА_6 поза межами ліквідаційної процедури.

З часу відкликання Національним банком України банківської ліцензії у ОСОБА_6 останній не має права здійснювати ведення рахунків фізичних та юридичних осіб, тобто фактично позбавлені права виконувати будь-які операції по рахунках власних клієнтів.

Вказане свідчить про те, що зобовязання відповідачів за кредитним договором та договорами поруки не припинилися, а зарахування відповідних вимог у вказаній справі неможливе.

За викладеного, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення немає.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.Я.Мурлигіна

Судді: К.О. Буренкова

ОСОБА_7