Ухвала суду № 54755165, 15.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2015 року м. Київ К/800/28631/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.

суддів Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив зобов'язати Державну міграційну службу України переслати його заяву від 21.11.2014 до Міністерства внутрішніх справ України з метою подальшого розгляду звернення відповідно до наданих Міністерству внутрішніх справ законом повноважень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, позов задоволено. Зобов'язано Державну міграційну службу України направити звернення ОСОБА_2 на адресу Міністерства внутрішніх справ України для розгляду по суті порушеного у заяві питання стосовно скасування (приведення у відповідність) наказу Міністерства внутрішніх справ України №320 від 13.04.2012.

У касаційній скарзі посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права Державна міграційна служба України просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 21.11.2014 позивач звернувся до МВС України з заявою та посилаючись на Закон України «Про звернення громадян» просив забезпечити його право на отримання паспорту без записів російською мовою; скасувати наказ МВС України від 13.04.2012 №320 як такий, що суперечить законам України.

Заступником директора Департаменту МВС України звернення позивача 02.12.2014 скеровано за належністю до Державної міграційної служби України для вирішення питання по суті.

Відповідач розглянув звернення позивача в частині, що стосувалася його повноважень (видача паспорту тільки українською мовою) та 08.12.2014 надав заявнику відповідь.

Звернення позивача в частині скасування наказу МВС України №320 відповідачем розглянуто не було, відповідь з цього приводу не надавалася та не було направлено за належністю до МВС України.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач мав надіслати звернення позивача за належністю до МВС України в частині розгляду питання щодо скасування наказу №320 від 13.04.2012.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України «Про звернення громадян», який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

За змістом статті 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Частиною 3 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

При цьому, згідно із частиною 3 статті 7 вказаного Закону, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку, що вирішення поставленого у зверненні позивача питання яке не належить до компетенції Державної міграційної служби України повинно бути скеровано згідно частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» до належного органу виконавчої влади.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про зобов'язання вчинити певні дії - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді А.Ф.Загородній

М.М. Заїка