Ухвала суду № 54754762, 23.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2015року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Соколової В.В.

суддів: Пікуль А.А., Невідомої Т.О.

при секретарі: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.10.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіалінії Візз Ейр Україна», третя особа ОСОБА_2, про незаконне звільнення та стягнення належної заробітної плати,-

Справа № 761/9517/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/16132/2015Головуючий у суді першої інстанції: Малинников О.Ф.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.В С Т А Н О В И Л А:

02.04.2015 позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив :

§ визнати його звільнення з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України незаконним.

§ змінити формулювання причини звільнення з п.1 ст. 40 КЗпП України на ч.3 ст. 38 КЗпП України відповідно до поданої ним заяви, про що зобов'язати відповідача видати відповідні накази та внести записи у трудову книжку позивача.

§ стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі та вихідну допомогу разом у розмірі 379 247,58 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.11.2013 між сторонами був укладений трудовий договір на зайняття позивачем посади комерційного керівника. У квітні 2014 року відповідачем під загрозою звільнення шляхом укладення угоди про внесення змін до Трудового договору було змінено істотні умови праці стосовно порядку оплати праці та розміру оплати праці в сторону зменшення без попереднього повідомлення у стоки встановлені чинним законодавством. Згодом, 18.12.2014 йому вручено повідомлення про скорочення його посади з причини погіршення економічної ситуації у країні. Позивач вважає, що підстав для скорочення посади комерційного керівника не було, а вказане зумовлено виключно суб'єктивним ставленням до нього, оскільки на аналогічну посаду прийнятий новий працівник. При цьому позивачу не було запропоновано інших вакансій. У зв'язку з наявністю таких порушень трудового законодавства 12.02.2015 він звернувся до відповідача із заявою про розірвання трудового договору за ч.3 ст. 38 КЗпП України у строк до 17.02.2015. Відповідач відмовив у задоволенні такої заяви, але наказом від 03.03.2015 його звільнено у зв'язку зі скороченням чисельності працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України, тобто самостійно змінено підставу звільнення. У наказі № 27-к від 03.03.2015 також вказано про звільнення у зв'язку зі скороченням посади менеджера з комерційної діяльності, однак за трудовим договором він обіймав посаду комерційного керівника, тобто посада комерційного керівника, на думку позивача, не була скорочена.

При звільненні з позивачем не було проведено розрахунок з виплатою заробітної плати та інших платежів відповідно до умов трудового договору та чинного законодавства. А тому позивач просить про стягнення середнього заробітку, як міру відповідальності відповідача за час прострочення здійснення розрахунку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.10.2015 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіалінії Візз Ейр Україна», третя особа ОСОБА_2, про незаконне звільнення та стягнення належної заробітної плати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність і необґрунтованість рішення, як ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку позивача, суд не звернув уваги на те, що звільнення було здійснено в порушення вимог КЗпП України, йому не було запропоновано інших посад, самостійно змінено формулювання причин звільнення, порушено умови оплати праці та порядок здійснення розрахунку при звільненні. Вважаючи рішення суду таким, що ухвалене без повного з'ясування обставин справи, які мають значення для її вирішення, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній.

Представники відповідача заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбувалося з дотриманням відповідачем норм чинного законодавства.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Так, статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, є підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації, зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було прийнято на посаду менеджера з комерційної діяльності (комерційного керівника) згідно із наказом № 157-к від 18.11.2013 та трудового договору від 18.11.2013 між ним та ТОВ «Авіалінії Візз Ейр Україна» (т.1 а.с.59,6).

Згодом між тими ж сторонами укладена угода про внесення змін до трудового договору від 18.11.2013, якою змінено порядок оплати праці, починаючи з 01.05.2014. Зокрема, визначено, що належні працівнику виплати будуть сплачуватись працівнику в гривнях за офіційним обмінним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ. Однак, у разі якщо станом на дату розрахунку курс НБУ буде нижчий за сім гривень, то належні виплати будуть обчислюватись за договірним курсом у сім гривень, але якщо курс буде вищий за дев'ять гривень виплати будуть обчислюватись за договірним курсом дев'ять гривень (т.1 а.с.55).

Твердження позивача про порушення його прав цією угодою, так як на момент її підписання офіційний курс гривні до долара США був вищий ніж зазначено в угоді не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки вказані обставини були відомі позивачу і він погодився на такі умови праці.

Не можна погодитись і з доводами позивача про недійсність угоди на підставі ст. 9 КЗпП України, оскільки чинне законодавство не містить норм, які б визначали порядок визначення оплати праці в іноземній валюті.

Дана угода підписана сторонами, що свідчить проте, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних її умов. Угода є правомірною, оскільки її недійсність прямо не встановлена законом, вона не визнана судом недійсною і таких вимог у даному провадженні також заявлено не було.

Посилання позивача на підписання цієї угоди під примусом та погрозою звільнення є безпідставними, так як не підтвердженні відповідними доказами, як того вимагають положення ст.ст. 10,60 ЦПК України.

Відповідно до наказу № 206-к від 18.12.2014 прийнято рішення про внесення змін у Товаристві шляхом скорочення чисельності працівників з 18.02.2015, про скорочення посади менеджера з комерційної діяльності (комерційного керівника), яку займав позивач (т.1 а.с.100).

Тобто вказане рішення було прийнято через сім місяців після укладення між сторонами угоди про внесення змін до трудового договору, що в свою чергу не може свідчить про наявність загрози звільнення позивача на момент укладення цієї угоди.

Судом першої інстанції здійснено перевірку, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації праці та встановлено, що у товаристві мало місце скорочення чисельності штату працівників, до яких призвели обставини, що виникли внаслідок зменшення кількості пасажирів, скорочення кількості залучених до авіаперевезень літаків, згодом зниження попиту на послуги та зумовлене цим скасування певних рейсів. Згідно зі штатним розписом на 2014 рік у штаті відповідача були наявні дві посади «менеджер з комерційної діяльності», а тому скорочення однієї з них є логічним та економічно обґрунтованим.

У відповідності із вимогами ч.ч. 1-3 ст. 49, ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, 18.12.2014 позивача було попереджено про звільнення його із займаної посади з 18.02.2015 у зв'язку із скороченням штатної одиниці «менеджера комерційної діяльності» (т.1 а.с.100,101).

Відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Із змістунаказу про скорочення штату вбачається і повідомлення про відсутність у відповідача роботи за професією та спеціальністю позивача. Вказане підтверджується, зокрема, штатним розписом від 01.12.2014 та штатнимрозписом від 01.03.2015, які свідчать про фактичне працевлаштування працівників на посадах,таких як бортпровідник та пілот, що потребують спеціального освітньо-кваліфікаційного рівня відмінного від кваліфікації позивача. Дані про наявність інших вакансій в матеріалах справи відсутні.

Предметом дослідження в суді першої інстанції було посилання позивача нате, що у лютому 2015 року відповідачем було найнято нового працівника ОСОБА_5 на посаду менеджера з комерційної діяльності. Як встановлено судом, у тому числі на підставі показань допитаної як свідка ОСОБА_5, вона працювала у Товаристві з 01.07.2008 займаючи посаду менеджера з комерційної діяльності, а з 03.12.2013 по 15.01.2015 перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, а також по догляду за дитиною.

Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача вакансії, які можна було запропонувати позивачеві, в порядку ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Вжиття ж роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог ч.2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.

Наказом директора TOB «Авіалінії Візз Ейр Україна» № 27-к від 03.03.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера комерційної діяльності у зв'язку із скороченням чисельності працівників за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з відповідними виплатами, а також виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, що обчислюється згідно із чинним законодавством (т.1 а.с.20).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не спростовано та не доведено порушення трудового законодавства TOB «Авіалінії Візз Ейр Україна» при його звільненні за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Вимоги позивача щодо зміни формулювання причини його звільнення на ч.3ст.38 КЗпП, відповідно до поданої ним 12.02.2015 заяви також обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Тобто за змістом даної статті працівник має право на звільнення за цих підстав, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У заяві від 12.02.2015 позивач посилався на порушення чинного законодавства відповідачем при зміні умов оплати праці згідно додаткової угоди, а також при попередженні його про скорочення його посади. Вказані обставини вже оцінені судом і посилання на порушення відповідачем норм чинного законодавства не встановлено. А тому і підстав для задоволення вимог про зміну формулювання звільнення не вбачається.

А отже вимоги ст.43 КЗпП України є додержаними і порушень трудового законодавства при звільненні позивача з боку відповідача встановлено не було, то правові підстави для відшкодування моральної шкоди та середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні.

Позивач в апеляційній скарзі також стверджує про наявність заборгованості відповідача по виплаті матеріальної допомоги.

Згідно Положення про надання матеріальної допомоги працівникам ДП «Київпассервіс» (Додаток 10 до Колективного договору на 2010-2011 роки) матеріальна допомога працівникам надається при наявності фінансових можливостей підприємства (а.с.120-121).

Позивач перебувала у щорічній відпустці в період з 01.05.2011 року по 17.05.2011 року, при наданні якої відповідач не мав можливості на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, що не спростовано в ході розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.10.2015 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: