Постанова № 54752388, 28.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 грудня 2015 року № 826/15395/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Непомнящої А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2014 року № 0008962203, від 26 грудня 2014 року № 0008952206.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/15395/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 жовтня 2015 року адміністративну справу передано на розгляд судді Гарнику К.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року адміністративну справу № 826/15395/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 03 листопада 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 20 жовтня 2014 року по 14 листопада 2014 року посадовими особами відповідача на підставі направлень та наказу на проведення перевірки, згідно з ст. 20, 77, п. 82.1 ст. 82 ПК України проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року відповідно до затвердженого плану перевірок, за результатами якої складено акт від 12 грудня 2014 року № 7367/26-56-22-03-09/33348825 (далі по тексту - акт перевірки).

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- на порушення п.п. 14.1.36, 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, 135.2, 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, в результаті чого встановлено зменшення об'єкту оподаткування на суму 13856,0 за ІV квартал 2013 року;

- порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ у розмір 745702,0 грн., у тому числі за листопад 2013 року - 371903,0 грн., грудень 2013 року - 373799,0 грн.;

- порушення позивачем п. 160.2 ст. 160 ПК України, а саме: неутримання та несплата позивачем з доходу нерезидента при виплаті винагороди компанії «Instituto Cubano de la Musika», Куба по договору від 01 липня 2010 року № 1/10 за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року у сумі 11213 грн.; несвоєчасна сплата податку при виплаті роялті компанії «Instituto Cubano de la Musika», Куба по контракту від 14 січня 2008 року б/н в ІІ-ІІІ кварталі 2012 року; порушення вимог п. 103.9 ст. 103 ПК України - позивачем не подано до ДПІ звіт про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів за І півріччя 2012 року;

- порушено вимоги п.п. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164 ПК України. В результаті допущених порушень донараховано ПДФО у сумі 5963,83 грн.;

- порушено вимоги п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ № 637 від 15 грудня 2004 року; п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій».

На підставі вищезазначених висновків відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2014 року № 0008962203, яким позивачу в порушення п.п. 14.1.36, 14.11.11 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, 135.2, 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України занижено податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 30273,0 грн., у тому числі за основним платежем - 24218,0 грн. та за штрафними санкціями - 6055,0 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2014 року № 0008952206, яким позивачу в порушення п. 160.2 ст. 160 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 19876,77 грн., у тому числі за основним платежем - 11212,55 грн. та за штрафними санкціями - 8664,22 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями від 26 грудня 2014 року № 0008962203, № 0008952206 позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Надаючи оцінку позовним вимогам щодо спірного податкового повідомлення-рішення від 26 грудня 2014 року № 0008962203, суд зазначає наступне.

Як встановлено в акті перевірки, позивачем до складу доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування не включена сума кредиторської заборгованості у розмірі 127464,98 грн. за IV квартал 2013 року по взаємовідносинам з ТОВ «Техно-Паралель» згідно договорів про надання послуг мерчендайзинга № 04/1-м від 01 квітня 2011 року та договору про надання клінінгових послуг № 311 від 01 липня 2011 року, на які позивачем виписано прості векселі серії АА № 2227704 від 30 травня 2012 року на суму 96788,19 грн. та серії АА № 2370550 від 30 травня 2012 року на суму 30676,79 грн., строк погашення яких - 30 травня 2013 року.

В запереченнях відповідач зазначає, що позивач повинен був збільшити показники доходів на зазначену суму у зв'язку з тим, що ТОВ «Техно-Вертикаль» визнано банкрутом, а суми заборгованості згідно векселів є безнадійною кредиторською заборгованістю.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Техно-Вертикаль» укладено договір про надання послуг мерчендайзинга № 04/1-м від 01 квітня 2011 року та договір про надання клінінгових послуг № 311 від 01 липня 2011 року.

30 травня 2012 року TOB «У Хромого Пола» було виписало TOB «Техно-Паралель» простий вексель серії АА 2227704 від 30 травня 2012 року на суму 96788,19 грн. та простий вексель серії АА № 2370550 на суму 30676,79 грн.

Строк погашення векселів - 30 травня 2013 року. Між позивачем та ТОВ «Техно-Паралель» складено акт приймання-передачі векселів від 30 травня 2012 року.

Факт здійснення оплати за векселями підтверджується актом про пред'явлення векселів для платежу, актом прийому-передачі погашених векселів, написом про плату векселів від 18 березня 2015 року та платіжним дорученням, копії яких наявні в матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам у цій частині, суд зазначає наступне.

Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (від 07 чеврня 1930 року), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі від 07 червня 1930 року), а також Законами України від 5 квітня 2001 року №2374-ІІІ «Про обіг векселів з Україні», від 23 лютого 2006 року №3480-ІV «Про цінні напери та фондовий ринок», від 6 липня 1999 року №826-ХІV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», від 6 липня 1999 року №827-ХІV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», а також постановою Пленуму Верховного суду України від 8 червня 2007 року № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів» (в подальшому за текстом - Постанова Пленуму ВСУ № 5).

Згідно із статтею 14 Закону України «Про цінні напери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя векселедержателю).

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», видавати прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично ставленні товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя, відповідно до договору, припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Частиною першою статті 35 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі визначено, що «Строк платежу за переказним векселем, що підлягає сплаті у визначений строк від пред'явлення визначається або датою акцепту, або датою протесту. При відсутності протесту недатований акцепт вважається стосовно акцептанта здійсненим в останній день строку, визначеного для пред'явлення для акцепту».

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

У відповідності до п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Отже, відповідач дійшов висновку, що позивачем в порушення пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України не включено до складу доходів суму безповоротної фінансової допомоги у розмірі 127464,98 грн.

Відносно висновків відповідача про необхідність збільшення валових доходів позивача у зв'язку з отриманням безповоротної фінансової допомоги в результаті спливу строків сплати заборгованості по виданим останнім векселям, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Статтею 5 Закону про обіг векселів і ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що векселі (переказні та прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення.

Перелік обов'язкових реквізитів для простого векселя наведено у ст. 75 Уніфікованого закону, зокрема це: назва «простий вексель», безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей, зазначення строку платежу, зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж, найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж, зазначення дати і місця складання простого векселя, підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 196 ЦК України і статей 2, 76 Уніфікованого закону документ, який не містить обов'язкових реквізитів, перелічених у вказаних статтях Уніфікованого закону, не має сили векселя.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» вексель підписується від імені юридичних осіб власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою.

Копії векселів, що містяться в матеріалах справи, відповідають вказаним вище вимогам, а отже мають силу векселя.

Як слідує зі ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Строки платежу за векселем визначені главою 5 Уніфікованого закону.

Так, за приписами ст. 35 Уніфікованого закону строк платежу за переказним векселем, що підлягає сплаті у визначений строк від пред'явлення визначається або датою акцепту, або датою протесту. При відсутності протесту недатований акцепт вважається стосовно акцептанта здійсненим в останній день строку, визначеного для пред'явлення для акцепту.

Правовідносини із позовної давності по векселям визначаються главою 11 Уніфікованого закону.

Відповідно до абзацу 1 ст. 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються через три роки, які обчислюються від дати настання строку платежу. Такий строк застосовується як щодо позову векселедержателя, так і щодо позовних вимог, пред'явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, індосантами, авалістами та іншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслідок виконання ними вексельного зобов'язання.

Аналогічно вирішуються спори і за участю векселедавця простого векселя, що передбачено ст. 78 Уніфікованого закону, а також п. 19 Постановою Пленуму ВСУ № 5.

Отже, перебіг трирічного строку на пред'явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі. Встановлені ст. 70 Уніфікованого закону строки для пред'явлення позовних вимог за векселем є присічними, вони не можуть бути змінені за угодою сторін і не підлягають зупиненню або відновленню.

Наведене підтверджується у тому числі і позицією Верховного суду України, викладеній у п. 19 Постанови Пленуму № 5 від 8 червня 2007 року.

Отже, строк пред'явлення векселя до платежу та строки позовної давності за векселем є різними правовими явищами за своєю суттю та правовими наслідками їх порушення, і строки позовної давності за векселем починають перебіг з моменту закінчення перебігу строків пред'явлення до платежу.

Відповідно до статті 11 Уніфікованого закону будь-який вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту іншій особі. Згідно ст. 14 Уніфікованого закону індосамент переносить всі права, що випливають з векселя. Відповідно до статті 16 Уніфікованого закону власник векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів. Згідно статті 38 Уніфікованого закону держатель векселя зі строком платежу на визначений день повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає сплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

Згідно статті 78 Уніфікованого закону векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем. Відповідно ж до статті 28 Уніфікованого закону акцептант зобов'язується здійснити платіж за векселем при настанні строку платежу.

Таким чином, зважаючи на те, що прості векселі були видані позивачем зі строком платежу на визначений день - 30 травня 2013 року, то строк позовної давності на момент закінчення перевірки не закінчився (закінчення строку позовної давності 30 травня 2016 року).

Отже, факт визнання ТОВ «Техно-Паралель» банкрутом та його подальшої ліквідації жодним чином не впливають на вексельні зобов'язання позивача, строки їх подання та терміни позовної давності за цими зобов'язаннями. Факт припинення ТОВ «Техно-Паралель» не означає те, що векселі, видані позивачем, не будуть пед'явлені до оплати іншими особами, які отримали права за цими векселями на підставі індосаменту, здійсненого ТОВ «Техно-Паралель». Відповідачем не встановлено фактів, що емітовані позивачем векселі залишились у ТОВ «Техно-Паралель» на момент ліквідації, і не були передані по індосаменту третім особам.

З наведеного встановлено, що не впливає на вексельні зобов'язання і факт подальшої ліквідації векселедержателя, так як, за таких обставин вексель як актив не втрачає своєї правової сили та може і надалі використовуватися в обігу.

Згідно з абзацом «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Тобто, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за неоплачені товари/послуги залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, такі товари/послуги вважаються безоплатно отриманими і платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05 серпня 2014 року № К-20996/10, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2013 року № К/800/39290/13.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про неправомірність висновків відповідача, оскільки строк позовної давності за векселями не минув, а станом на момент розгляду справи дана заборгованість погашена.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26 грудня 2014 року № 0008962203 підлягає скасуванню.

Щодо винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення від 26 грудня 2014 року № 0008952206, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та кубинською компанією «Instituto Cubano de la Musika» укладено договір від 01 липня 2010 року № 1/10, відповідно до умов якого кубинська компанія «Instituto Cubano de la Musika» надавало послуги з пошуку, відбору та організації художнього колективу «Тріо Куба», що складається з наступних громадян Республіки Куба ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в Україну для здійснення художніх спектаклів наживо у ресторані з Республіки Куба до України. Договір укладено в Республіці Куба.

Тобто функції агенції зводилися до пошуку кубинців на Кубі і оформлення для них документів для можливості їх виїзду. Таким чином, послуги кубинської компанії обмежувалися моментом виїзду знайденої Групи за межі митного кордону Куби.

При цьому всі послуги, які надавалися колективом «Тріо Куба», оформлювалися окремо між ТОВ «У Хромого пола» та представниками колективу «Тріо Куба». Артистична агенція жодної участі у взаємовідносинах між колективом «Тріо Куба» і позивачем на території України не приймала, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копії наказу на працевлаштування громадян Республіки Куба ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, дозволи на працевлаштування цих кубинців та договір оренди квартири, який підтверджував, що позивач знімав житло для проживання цих кубинців.

З договору вбачається, що місцем надання нерезидентом (агентом) згідно з договором послуг є місце реєстрації нерезидента (агента), тобто за межами митної території України.

Відповідно до пункту 160.1 статті 160 ПК України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, відповідно до підпункту «з» пункту 160.1 статті 160 розділу III Кодексу розуміється, зокрема, брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів.

Положеннями п. п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Отже, у позивача відсутні підстави оподаткування податком на прибуток підприємств агентської винагороди нерезидентом (агентом), відповідно до статті 160 Податкового кодексу України, оскільки послуги надаються за межами території України, агентська винагорода не є доходом із джерелом походження з України.

З матеріалів справи вбачається, що послуги, передбачені умовами договору, велись за межами митної території, представники агентів не знаходились на території України. Діяльність агенції полягає у наданні посередницьких послуг між позивачем та артистичною групою, тобто агент здійснює пошук, відбір та організацію поїздки художньої групи в Україну з метою здійснення нею художніх спектаклів наживо у ресторані.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав оподаткування податком на прибуток підприємств агентської винагороди нерезидентом (агентом), відповідно до статті 160 Податкового кодексу України, оскільки послуги надаються за межами території України, агентська винагорода не є доходом із джерелом походження з України.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26 грудня 2014 року № 0008952206 підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «У Хромого Пола» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26 грудня 2014 року № 0008962203.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26 грудня 2014 року № 0008952206.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «У Хромого Пола» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник