Ухвала суду № 54748755, 28.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/9982/15

Головуючий у першій інстанції Кравчук Т.С.

Доповідач Бабій А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А. П.

суддів Варикаші О. Д., Станкевича В. А.

при секретарі Желєзнові В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису, визнання угод незаконними, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13. 10. 2015 р.,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про скасування свідоцтва про право власності на житло на ім'я ОСОБА_4 і виселення ОСОБА_3, яка діє за довіреністю ОСОБА_4, з квартири ОСОБА_2 АДРЕСА_1, а в подальшому в уточненій позовній заяві просив визнати незаконною купівлю-продаж АДРЕСА_1 від 10. 03. 2009 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, визнати незаконним вселення та використання квартири ОСОБА_2 у корисних цілях громадянкою ОСОБА_3, виселити ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб з вказаної квартири та вселити ОСОБА_2 у вказану квартиру.

Посилався на те, що у березні 2009 р. внаслідок шахрайських дій його сусідка з АДРЕСА_2 ОСОБА_3 незаконно стала власником належної йому квартири, яку незаконно продала родичу свого чоловіка - ОСОБА_4, громадянину Росії, який живе у м. Москві, шляхом договору купівлі-продажу, а також, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02. 12. 2014 р. Приморським районним судом м. Одеси було прийнято рішення, за яким визнано недійсною довіреність видану від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_7, посвідчену 20. 02. 2009 р., і визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири від 10. 03. 2009 р., укладений між ОСОБА_7 від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02. 03. 2015 р. закрито провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання незаконним договору купівлі-продажу квартири визнання незаконним вселення та користування квартирою, виселення та вселення в частині вимог щодо виселення ОСОБА_3 та будь-яких інших сторонніх осіб з АДРЕСА_1.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02. 03. 2015 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26. 05. 2015 р., відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання незаконним договору купівлі-продажу квартири, визнання незаконним вселення та користування квартирою та вселення відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26. 05. 2015 р. скасовано ухвалу Приморського районного суду від 02. 03. 2015 р. про закриття провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення і матеріали справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення повернуто до того ж суду для розгляду по суті.

ОСОБА_2 уточнював свої вимоги і просив визнати незаконними угоду купівлі-продажу спірної квартири від 10. 03. 2009 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і угоду купівлі-продажу цієї ж квартири від 03. 04. 2009 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 22. 04. 2009 р. за власником ОСОБА_4 з посиланням на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02. 12. 2014 р. було прийнято рішення, за яким визнано недійсною довіреність видану від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_5, посвідчену 20. 02. 2009 р., і визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири від 10. 03. 2009 р., укладений між ОСОБА_5 від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і, що за ст. 388 ЦК України майно може бути витребувано від добросовісного набувача.

В подальшому ОСОБА_2 додатково просив на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України та правового висновку Верховного Суду України від 21. 11. 2012 р. у справі № 6-136цс12 витребувати належну йому на підставі свідоцтва від 12. 07. 1999 р. спірну квартиру у відповідача ОСОБА_4

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13. 10. 2015 р. позов ОСОБА_2 задоволено частково, витребувано на користь ОСОБА_2 АДРЕСА_1 загальною площею 28,6 кв. м., в тому числі житловою 19,9 кв. м., з володіння ОСОБА_4, скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, яка є і представником ОСОБА_4, просить скасувати рішення суду як незаконне та необгрунтоване і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовити.

Посилається, зокрема, на те, що вона є належним набувачем спірної квартири тому, що відсутній вирок у кримінальній справі по факту придбання майна шахрайським шляхом, і в позові та рішенні суду відсутні посилання на норми матеріального права на підставі якої можливо визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 10. 03. 2009 р., укладений між ОСОБА_5 від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і, що на теперішній час спірна квартира належить громадянину Росії ОСОБА_4, про що суду було відомо, але не дано належної оцінки, а також, що представник позивача ОСОБА_8 повідомив, що він звернувся до суду у вересні 2015 р. з уточненими позовними вимогами, але суд це не взяв до уваги і з власної ініціативи розглядав справу по всім позовним вимогам і до суду не був викликаний власник спірного майна ОСОБА_4, що само є підставою для скасування рішення суду.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_9, представник ОСОБА_3, підтримав доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_10 та ОСОБА_8 Б, представники ОСОБА_2, вважають рішення суду правильним.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання інших осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, оскільки у справі належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ОСОБА_9, представник ОСОБА_3, який прийняв участь у розгляді справи, і додатково наявні дані про вручення особисто ОСОБА_3 16. 12. 2015 р. поштового відправлення кур'єрською службою, що відповідає положенням ст. 76 ч. 5 ЦПК України, що вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі, що ОСОБА_9, представником ОСОБА_3, не оспорюється.

Одночасно, апеляційний суд враховує те, що ОСОБА_3 є і представником ОСОБА_4 за нотаріально посвідченою довіреністю, в тому числі з правом приймати участь у судових засіданнях і подавати апеляційні скарги.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Задовольняючи зазначений позов в частині витребування спірної квартири у ОСОБА_4 та скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості та відповідності закону, в т. ч. положенням ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні інших заявлених у справі позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та необґрунтованості.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим з таких підстав.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з вимогами ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 330, ст. 388).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно зі ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

За роз'ясненнями п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06. 11. 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавць не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 12. 07. 1999 р., АДРЕСА_1 приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» і належить на правах приватної власності ОСОБА_2 і свідоцтво зареєстровано і записано в реєстрову книгу за № 7-15642.

За посвідченим державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Чорною С. Г. договором купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 10. 03. 2009 р., укладеним між ОСОБА_12 від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої Сімаченко С. Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 20. 02. 2009 р. за реєстровим № 243, з одного боку, і ОСОБА_3, яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_2, з другого боку, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила АДРЕСА_1, яка належить продавцю ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого управлянням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 12. 07. 1999 р. за реєстровим № 17-15642, дублікат якого виданий 26. 12. 2007 р., зареєстрованого у комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в книзі за № 556пр, на сторінці № 175, за № 649, реєстраційний № НОМЕР_2, і цей договір купівлі-продажу зареєстровано в реєстрі за № 4-2451.

За посвідченим державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Чорною С. Г. договором купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 03. 04. 2009 р. ОСОБА_3 продала, а громадянин Російської Федерації ОСОБА_4 купив АДРЕСА_1, що належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 10. 03. 2009 р. за реєстром № 4-2451, і цей договір зареєстровано в реєстрі за № 4-3328.

З витягу № НОМЕР_1 від 22. 04. 2009 р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно, складеному комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», 22. 04. 2009 р. за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03. 04. 2009 р. р. 4-3328/Перша Одеська державна нотаріальна контора.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02. 12. 2014 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11. 02. 2015 р., визнано недійсною довіреність, видану від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_5, посвідчену 20. 02. 2009 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., що зареєстрована в реєстрі за № 243 і визнано недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 10. 03. 2009 р., укладений між ОСОБА_12 від імені ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Чорною С. Г., що зареєстрований за № 4-2451.

Вказані обставини справи підтверджені матеріалами справи та не спростовані.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Аналізуючи матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції апеляційний суд з урахуванням вищенаведених правових положень вважає обґрунтованим та правильним висновок суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо витребування АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 на підставі положень ст. ст. 387, 388 ЦК України та скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на АДРЕСА_1, що не суперечить положенням ст. ст. 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому, апеляційний суд враховує, що цей висновок суду відповідає і правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 24. 12. 2014 р. у справі № 6-186ц14, за якою правове значення для вирішення спору про витребування майна з володіння добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України) має встановлення судом факту вибуття майна з володіння власника - позивача по справі, поза його волею, а не з володіння особи, яка відчужила спірне майно на користь добросовісного набувача, що відповідно до ст. 214 ч. 2, ст. 355 ч. 1 ЦПК України має враховуватися при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Одночасно апеляційний суд врахував роз'яснення п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18. 12. 2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», що вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний у необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним, анулювання свідоцтва про право власності в разі задоволення позову про витребування майна від добросовісного набувача тощо).

В частині відмови судом першої інстанції у задоволенні інших позовних вимог у даній справі апеляційний суд відмічає, що в апеляційній скарзі відсутні доводи щодо необґрунтованості та незаконності рішення суду в цій частині і не вбачає підстав для скасування рішення суду в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову, оскільки суд першої інстанції в цій частині обґрунтовано та відповідно до вимог закону вже відмовив у задоволенні позову і це не оскаржується позивачем.

Що стосується доводів апеляційної скарги, що до суду першої інстанції не був викликаний власник спірного майна ОСОБА_4 з зазначенням, що це «само є підставою для скасування рішення суду», то з цього приводу суд першої інстанції в рішенні обґрунтовано звернув увагу на наявність у ОСОБА_3 довіреності на представлення інтересів ОСОБА_4 в суді, що в апеляційній скарзі не оспорюється.

Крім того, апеляційний суд відмічає, що за діючим процесуальним законодавством розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності особи, яка бере участь у справі, навіть за відсутності даних про виклик її до суду, сам по собі не є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції в апеляційній інстанції.

Викладене спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про необхідність скасування рішення суду в повному обсязі з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 у даній справі.

Тому апеляційний суд і приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно та обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_2 щодо витребування АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 та скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 і відмовив у задоволенні решти позовних вимог.

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до вимог ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

За викладених обставин судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують, в зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13. 10. 2015 р.залишити без змін.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій

О. Д. Варикаша

В. А. Станкевич