Ухвала суду № 54718838, 24.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №475/573/15-ц 24.12.2015 24122015 24.12.2015

Провадження № 22ц/784/2790/15 Суддя першої інстанції Якименко Л.М.

Справа№475/573/15-ц

Категорія 57 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

24 грудня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

із секретарем Гавор В.Б.,

за участю позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 30 вересня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (надалі ТОВ «ЛК «Автофінанс») про захист прав споживача у спосіб визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

02 червня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ЛК «Автофінанс» про захист прав споживача у спосіб визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 9 грудня 2014 року між ним та ТОВ «ЛК «Автофінанс» було укладено договір фінансового лізингу, предметом якого є зобов'язання лізингодавця придбати сільськогосподарську техніку, а саме: трактор МТЗ-892, у власність та передати у користування ОСОБА_2 на строк та на умовах, передбачених цим договором. Після сплати обумовленого договором платежу у розмірі 70 000 грн., ТОВ «ЛК «Автофінанс» відмовилось надавати йому трактор у зв'язку з тим, що договором передбачено сплату 50% вартості предмета лізингу.

Умовами спірного договору передбачені такі лізингові платежі: адміністративний платіж, авансовий платіж, комісійна винагорода за передачу предмета лізингу, а тому сплачені кошти в сумі 70000 грн., на думку позивача, є залученням коштів для придбання трактора в порушення вимог діючого законодавства на здійснення фінансових послуг без ліцензії.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

На думку позивача, спірний договір містить здебільшого несправедливі умови, зокрема: п. 1.4 ст.1 договору, Лізингодавець не відповідає перед Лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вказаними зобовязаннями відповідає продавець, проте, у спірному договорі відсутні будь-які відомості щодо продавця товару, його найменування, місце знаходження, куди має звертатися позивач у разі порушення комплектності, якості товару, що суперечить вимогам ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності відповідача та продавця товару;

пунктом 1.8 ст.1 договору встановлена можливість зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору і до придбання трактору за додатковою угодою, що передбачає проведення додаткових розрахунків, проте, споживачу не надано право у такому випадку, в односторонньому порядку розірвати договір та повернути сплачені кошти;

статтею 3 п. 3.2, п. 3.4, ст.10 п. 10.15 (підпунктами 3.2.3, 3.2.4, 3.2.6, 3.4.5) договору передбачене право відповідача в односторонньому порядку вилучити предмет лізингу та розірвати договір; разом з тим, споживач вправі здійснити дострокову сплату всіх лізингових платежів не раніше ніж через 12 календарних місяців з дня підписання договору, більш того, за дострокову сплату лізингових платежів споживач повинен сплатити штраф у розмірі 10% від суми достроково сплаченого платежу, що порушує права споживача на повне, ефективне і дострокове виконання умов договору;

згідно п. 5.4 ст.5 Лізингоодержувач несе відповідальність стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти Лізингодавця, як власника предмету лізингу, щодо травмування, смерті, пошкодження, втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам чи майну, що виникли внаслідок володіння, експлуатації, транспортування предмету лізингу;

в силу п. 5.8 ст.5 договору відповідач фактично звільняється від будь-якої відповідальності, що може виникнути в результаті використання предмету лізингу, в той же час, згідно п. 7.3 ст.7 договору страхування предмету лізингу здійснюється за рахунок споживача але на користь відповідача;

у п. 5.9 ст. 5 договору вказано, що підписанням спірного договору позивач повідомлений та попереджений про всі особливості предмета лізингу, (підпунктом 3.1.3 п.3.1. ст. 3 договору передбачено обовязок відповідача повідомити позивача про всі відомі особливості та недоліки трактора), проте, в момент підписання спірного договору предмет лізингу ще не було придбано, а значить відсутня будь-яка інформація відносно трактора, чим порушене право позивача про повну, достовірну та доступну інформацію щодо предмету лізингу;

ст. 12 договору «Порядок розірвання договору. Порядок повернення коштів. Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена жорстка відповідальність споживача перед відповідачем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність Лізингодавця перед споживачем, а саме, пунктами 12.1-12.13 договору стосовно Лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору Лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00485 від 9 грудня 2014 року, укладений між ним та ТОВ «ЛК «Автофінанс», та стягнути з відповідача на його користь сплачені на виконання договору 70 000 грн.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 30 вересня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 00485 від 9 грудня 2014 року, укладений між ТОВ «ЛК «Автофінанс» та ОСОБА_2 Стягнуто з ТОВ «ЛК «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 грошову суму сплачену на виконання договору фінансового лізингу № 00485 від 9 грудня 2014 року -70 000 грн. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ТОВ «ЛК «Автофінанс» просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом встановлено, що 18 грудня 2014 року між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 00485, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування транспортний засіб трактор МТЗ-892, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. Вартість предмета лізингу складає 20 000 доларів США, що еквівалентно 325 000грн. з ПДВ (а.с. 27-33).

При укладенні цього договору сторонами були обумовлені та підписані додатки № 1 графік сплати авансового внеску, відповідно який одночасно містить інформацію щодо сплати авансового платежу, адміністративного платежу та комісії за організацію та передачу предмету лізингу, а також додаток № 2, де визначені детальні особливості предмету лізингу ( марка, модель, кількість, ціна) (а.с. 17-18).

На виконання умов договору щодо сплати авансового платежу ОСОБА_2 09 грудня та 11 грудня 2014 року сплатив ТОВ «ЛК «Автофінанс» відповідно 40000 та 30000 грн. (а.с. 8-9).

Судом першої інстанції встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 18 грудня 2014 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Як вбачається з договірних умов, складові першого лізингового платежу «за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору» та «аванс ціни предмету лізінгу» виходять за межу переліку таких платежів, передбачених Законом України «Про фінансовий лізинг».

Суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку, що ст. 12 Договору встановлює відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усуває відповідальність відповідача, безпідставно не надає права споживачу розірвати договір, передбачає покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору і надає відповідачу право не повертати суму першочергового платежу за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Указані висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15, і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для всіх судів.

Суд першої інстанції, хоча й обґрунтував рішення про задоволення позовних вимог лише у звязку з деякими несправедливими умовами та не взяв до уваги вищезазначені порушення щодо відсутності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності, однак суд вірно вирішив справу по суті, а тому рішення районного суду слід залишити без змін.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» відхилити, а рішення Доманівського районного суду Миколаївської області залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

ОСОБА_4