Рішення № 54716315, 24.12.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Чубрей І.І.

за участю: ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину майна подружжя, визнання права власності на частину спадкового майна, внесення змін до свідоцтв про право на спадщину, третя особа Заставнівська нотаріальна контора, та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину майна подружжя, внесення змін до свідоцтв про право власності на спадщину, третя особа Заставнівська нотаріальна контора, за апеляційними скаргами ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, та ОСОБА_1 і ОСОБА_9, які діють в інтересах ОСОБА_2, на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 02 жовтня 2015 року,

встановила:

В січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом.

Просила:

- визнати недійсною заяву ОСОБА_10 від 14 березня 2012 року, яка подана до Заставнівської державної нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини та не бажання отримувати свідоцтво про право власності на 1/2 частку спільного майна подружжя;

- визнати обєктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_2 житловий будинок літера А, гараж літера Б, літню кухню літера В, сарай літера Г, огорожу №1-2, які розташовані по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області та на які видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 жовтня 2008 року на імя ОСОБА_11, який помер 26 жовтня 2011 року;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку вказаного вище нерухомого майна;

- внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 грудня 2013 року, виданого на імя ОСОБА_5 на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_11, визначивши частку ОСОБА_5 в розмірі 1/10 частини житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами;

- внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 грудня 2013 року, виданого на імя ОСОБА_6 на спадкове майна, що залишилось після смерті ОСОБА_11, визначивши частку ОСОБА_6 в розмірі 1/10 частини житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами.

Посилалася на те, що 26 жовтня 2011 року помер її чоловік ОСОБА_11

За час шлюбу ними було збудовано житловий будинку, який розташований по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області. Право власності на вказаний будинок було оформлено на її померлого чоловіка ОСОБА_11

17 жовтня 2013 року постановою державного нотаріуса позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку у вказаному вище нерухомому майні подружжя, оскілки 14 березня 2012 року вона зверталася до нотаріуса з заявою про відмову від прийняття належної їй частки спадкового майна.

Вказувала, що дану заяву про відмову про прийняття спадщини вона подала до нотаріуса під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, а тому така відмова може бути визнана недійсною.

Крім того, позивачка вважала, що нотаріус помилково включив її 1/2 частку майна в спільному майні подружжя до складу спадкового майна.

В березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом.

Просила:

- визнати обєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_12 та ОСОБА_4 житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами, які розташовані по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами;

- внести до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 грудня 2013 року, виданого на імя ОСОБА_5 на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_11, визначивши частку ОСОБА_5 в житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами в розмірі 2/10 часток;

- внести до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 грудня 2013 року, виданого на імя ОСОБА_6 на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_11, визначивши частку ОСОБА_6 в житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами в розмірі 1/10 часток.

Посилалася на те, що вона з ОСОБА_11 з травня 1994 року по 18 лютого 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Вважає, що житловий будинок, гараж літера Б, літня кухня літера В, сарай літера Г, огорожа №1-2, які розташовані по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області були спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_12 та ОСОБА_4

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 2 жовтня 2015 року в позовах відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_9, які діють в інтересах ОСОБА_2, просять рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вказаного позову.

Посилаються на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_13, відхилити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_9, які діють в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірний житловий будинок оформлено за ОСОБА_11 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2

Під час перебування ОСОБА_11 у шлюбі з ОСОБА_4 будинок по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області не був зданий в експлуатацію, право власності на нього не було оформлено.

На час розірвання шлюбу в травні 2004 року ОСОБА_4 на частку в майні подружжя не претендувала, питання щодо визначення права власності на частку в незавершеному будівництві не ставила і не ставить.

Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_11 є його дружина ОСОБА_2, мати ОСОБА_5 та троє дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Посилання ОСОБА_2 в обґрунтування тяжких обставин на те, що після смерті чоловіка його мати вигнала її з будинку і вона залишалась з дитиною без житла є безпідставним.

Під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання останньої такою, що вставила право на користування житловим будинку, що розташований в селі Товтри Заставнівського району по вулиці Шевченка, 22 ОСОБА_2 не довела суду той факт, що вона із поважних причин не проживала в цьому будинку, що їй здійснювалися перешкоди для проживання там чи в новозбудованому будинку. До ухвалення рішення позивачка добровільно знялась із реєстраційного обліку та на майно не претендувала.

Наслідком укладення ОСОБА_2 одностороннього правочину є відмова від прийняття своєї частки в спадщині після смерті чоловіка на користь іншого спадкоємця ОСОБА_5

Спадщина малолітнім сином позивачки після смерті батька прийнята і його спадкові права не порушені.

ОСОБА_2 не скористалась своїм правом на відкликання заяви про відмови від прийняття спадщини в межах строку, встановленого законом.

Нотаріусом правильно визначено спадкову масу майна, яке має бути поділено між спадкоємцями, що прийняли спадщину.

Посилання ОСОБА_2 на те, що нотаріус безпідставно включила в спадкову масу майна належну їй частку в спільному майні подружжя є безпідставним, оскільки у визначеному порядку оформлення нотаріусом спадщини питання щодо видачі свідоцтва про право на часку в майні подружжя передує вирішенню питання оформленням спадщини.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна.

Так, відповідно до частини 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно частини 1 статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 1 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно частин 1, 5, 6 статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до частини 2 статті 1300 ЦК України на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно частини 1 статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи 26 жовтня 2011 року помер ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-МИ №099161 від 27 жовтня 2011 року (а.с.10).

18 лютого 2005 року шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_11 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії І-МИ №023355 (а.с.89).

25 листопада 2006 року ОСОБА_11 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-МИ №088105 (а.с.15).

Рішенням виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 23 вересня 2008 року вирішено оформити право власності на житловий будинку №11 по вулиці Лесі Українки в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області за ОСОБА_11 (а.с.18).

23 вересня 2008 року ОСОБА_11 зареєстрував вказане вище нерухоме майно, що підтверджується свідоцтвом на нерухоме майно від 30 жовтня 2008 року №091465 (а.с.19).

14 березня 2012 року ОСОБА_2 подала до нотаріуса заяву, в якій повідомила, що відмовляється від прийняття спадщини належної їй частки спадкового майна після смерті померлого чоловіка ОСОБА_11 на користь матері покійного ОСОБА_5 (а.с.23).

11 жовтня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою в якій зазначила про те , що претендує на виділ 1/2 частки із майна, що є у спільній сумісній власності подружжя та просила видати свідоцтво про право власності на 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя (а.с.24).

Постановою нотаріуса від 17 жовтня 2013 року №021/02-31 вбачається, що ОСОБА_2 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні подружжя на майно її чоловіка ОСОБА_11 у звязку з тим що вона відмовилась від прийняття спадщини та на виділ 1/2 частки із майна, що є у спільній сумісній власності подружжя не претендує (а.с.25).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 грудня 2014 року ОСОБА_6 успадкував 1/5 частку житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами, який розташований в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області по вулиці Лесі Українки, 11 (а.с.26).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 грудня 2014 року ОСОБА_5 успадкувала 2/5 частки житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами, який розташований в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області по вулиці Лесі Українки, 11 (а.с.27).

З довідки Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 2 квітня 2014 року №105 вбачається, що на день смерті ОСОБА_11 в будинку №11 по вулиці Лесі Українки проживала ОСОБА_2 (а.с.34).

Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про безпідставність позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину майна подружжя, внесення змін до свідоцтв про право власності на спадщину та позовуОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочину про відмову від прийняття спадини недійсним.

Однак ухвалюючи рішення в частині відмови в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку у майні подружжя, внесення змін до свідоцтв про право на спадщину суд першої інстанції неповно зясував обставини, які мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_11 перебуваючи у шлюбі набули право власності на житловий будинок, загальною площею 160,2 кв.м., житловою площею 95,2 кв.м., гараж літера Б, літню кухню літера В, сарай літера Г, огорожу №1-2, які розташовані по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області, а тому вказане нерухоме майно належать їм на праві спільної сумісної власності.

З поданої в нотаріальну контору заяви ОСОБА_2 від 14 березня 2012 року вбачається, що вона відмовляється від прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_11 на користь матері покійного ОСОБА_5 (а.с.141зворот т.1)

З цієї заяви також вбачається, що ОСОБА_2 не відмовлялась від від своєї частки у спірному майні.

Відмова фізичної особи від отримання свідоцтва на право власності на частку у спільному майні та відмова від власності є різними за своєю юридичною природою та регулюються різними нормами матеріального права.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції послався на пункт 3 розділ 4Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29 січня 2009 року ( далі методичних рекомендацій в якому зазначено про те, що той із подружжя, хто є живим, має право подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Така заява подається нотаріусу у письмовій формі як особисто, так і через представника, якщо останньому надано такі повноваження.

Однак, як вбачається з заяви ОСОБА_2 від 14 березня 2012 року остання не відмовлялась відодержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, з тих підстав, що майно є особистою приватною власністю спадкодавця.

Як вбачається з тексту заяви ОСОБА_10 отримувати свідоцтво про право власності на 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя не бажає та на виділ 1/2 частки майна, що є у спільній сумісній власності подружжя не претендує.

Суд також не врахував, що в цьому ж пункті Методичних рекомендацій зазначено про те, що не має права відмовитись від своєї частки у спільному майні той із подружжя, який пережив, на користь інших спадкоємців, оскільки його частка не входить до складу спадкового майна.

Та обставина, що ОСОБА_2 не отримала в нотаріальній конторі свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя не свідчить про те, що вона втратила право на частку у спірному майні.

Аналіз частини 2 статті 1300 ЦК України дає підстави зробити висновок про те, що рішення суду про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину може бути ухвалено на вимогу одного із спадкоємців

ОСОБА_2 після відмови від прийняття спадщини не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_10, який прийняв спадщину, а тому вона не має права вимагати внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за рішенням суду відповідно до правил частини 2 статті 1300 ЦК України.

Враховуючи наведені вище обставини, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання обєкта права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину майна подружжя, внесення змін до свідоцтв про право на спадщину, а тому його слід в цій частині скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину майна задовольнити.

Визнати, що житловий будинок літера «А», загальною площею 160,2 кв.м., житловою площею 95,2 кв.м., гараж літера «Б», літня кухня літера «В», сарай літера «Г», огорожа №1-2, які розташовані по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області були обєктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_11.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку літера «А», загальною площею 160,2 кв.м., житловою площею 95,2 кв.м., гаража літера «Б», літньої кухні літера «В», сарая літера «Г», огорожі №1-2, що розташовані по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину слід відмовити з підстав, які зазначені вище.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема помилковим є доводи скарги про те, що спірний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_11

З матеріалів справи вбачається, що 18 лютого 2005 року шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_11 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії І-МИ №023355 (а.с.89).

23 вересня 2008 року ОСОБА_11 зареєстрував вказане вище нерухоме майно, що підтверджується свідоцтвом на нерухоме майно від 30 жовтня 2008 року №091465 (а.с.19).

Отже, право власності на житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами, який розташований в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області по вулиці Лесі Українки, 11 виникло 23 вересня 2008 року після розірвання шлюбу між вказаними сторонами.

Крім того із нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_4 від 17 листопада 2004 року вбачається, що вона не має будь-яких претензій, в тому числі і майнового характеру до колишнього чоловіка ОСОБА_11 (а.с.124).

Помилковими є також доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що її заяву про відмову від прийняття спадини слід визнати недійсною з підстав передбачених частини 1 статті 233 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Тобто, такий правочини має дефекти волі і здійснюється за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Згідно зі статтею 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

При розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; враховувати вплив на формування волевиявлення сторін.

Тяжкі обставини треба розуміти як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням усіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього, про що зазначено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів» недійсними».

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто в таких випадках немає обману або помилки.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові в цій частині, на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом, обґрунтовано виходив із відсутності вказаних позивачем підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід провести розподіл судових витрат.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у звязку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону (в редакції, чинній на момент подання до суду позовної заяви) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

З мотивувальної частини рішення вбачається, що колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку майна.

З квитанцій від 23 січня 2015 року вбачається, що за подання до суду позовної заяви ОСОБА_2 сплатила судовий збір в сумі 1992 гривні 27 копійок (а.с.2,3).

З квитанції №243 від 18 листопада 2015 року вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір в сумі 2191 гривень 50 копійок.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково та визнано за нею право власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна, вартістю 145722 гривні 5 копійок, що становить 83 відсотки від ціни позову.

Отже, з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 слід стягнути по 1020 гривень 30 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційні скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_9, які діють в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 2 жовтня 2015 року в частині відмови в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину майна подружжя, внесення змін до свідоцтв про право на спадщину скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку у майні подружжя задовольнити.

Визнати, що житловий будинок літера «А», загальною площею 160,2 кв.м., житловою площею 95,2 кв.м., гараж літера «Б», літня кухня літера «В», сарай літера «Г», огорожа №1-2, що розташовані по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області були обєктами права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_11.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку літера «А», гаража літера «Б», літньої кухні літера «В», сарая літера «Г», огорожі №1-2, які розташовані по вулиці Лесі Українки, 11 в селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 по 1020 (одній тисячі двадцять) гривень 30 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: