Ухвала суду № 54715293, 21.12.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/593/15 Справа № 699/64/14-к Категорія: ст.ст. 121 ч.2, ст.296 ч.1, 70 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6, ОСОБА_7

захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

обвинувачених ОСОБА_11, ОСОБА_12

потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_14

пред.потерпілих

адвоката ОСОБА_15

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_13, прокурора Кривенко Є.П., захисника ОСОБА_10 в інтересах підозрюваного ОСОБА_12, захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_11, захисника ОСОБА_15, захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_11 на вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 07 квітня 2015 року, яким

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1

уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2 Черкаської

області, не судимий

та

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3

уродженець ІНФОРМАЦІЯ_4, житель смт.Лисянка,

вул.Котовського,59 Черкаської області, не судимий

визнані винними у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.121 ч.2, 296 ч.1 КК України і кожному з них призначено покарання:

- ОСОБА_11:

- за ст.121 ч.2 КК України 7 років позбавлення волі;

- за ст.296 ч.1 КК України 6 місяців арешту.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання ОСОБА_11 у виді 7 років позбавлення волі.

- ОСОБА_12:

- за ст.121 ч.2 КК України 7 років позбавлення волі;

- за ст.296 ч.1 КК України 6 місяців арешту.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання ОСОБА_12 у виді 7 років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_11 рахується із 07.04.2015 року, оскільки він взятий під варту із залу суду. В строк відбування покарання зараховано період перебування його під вартою із 20.11.2013 року по 29.11.2013 року.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_12 рахується із 04.10.2013 року, тобто з моменту взяття його під варту.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь потерпілої ОСОБА_13 матеріальну шкоду в сумі 15000 грн. та 500000 моральної шкоди.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь потерпілої ОСОБА_14 6824 грн. 54 коп. процесуальних витрат, повязаних з прибуттям до місця судового провадження та 1144 грн. 16 коп. матеріальної шкоди.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 процесуальні витрати в сумі 1029 грн. 70 коп. за залучення експертів в дохід держави.

Вирішена доля речових доказів, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку суду ОСОБА_11 та ОСОБА_12 визнані винними в тому, що 21.09.2013 року в період часу з 01 год. до 2 год. ночі підозрюваний ОСОБА_11, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, знаходячись в громадському місці біля нічного клубу «Корона» за адресою пров.Миру,19 в смт.Лисянка Черкаської області, грубо порушуючи громадський порядок, виражаючи явну неповагу до суспільства в присутності сторонніх осіб, в ході спровокованого ним конфлікту з ОСОБА_16 та ОСОБА_17, з хуліганських мотивів, безпричинно, умисно наніс один удар кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_17, від якого останній втративши рівновагу впав на землю. Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_11 наніс декілька ударів рукою в обличчя ОСОБА_16, від яких останній також впав на землю, втративши свідомість.

В динаміці розвитку подій, приблизно через 5-15 хвилин, тобто біля 2 год.ночі 21.09.2013 року, після спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 ОСОБА_17, підозрюваний ОСОБА_12, знаходячись в громадському місці, біля нічного клубу «Корона» за адресою пров.Миру,19 в смт.Лисянка Черкаської області, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, грубо порушуючи громадський порядок, виражаючи явну неповагу до суспільства, в присутності сторонніх осіб, умисно, безпричинно наніс один удар рукою в задню частину голови ОСОБА_17, від якого останній впав на землю, після чого наніс один удар правою ногою по тулубу лежачому на землі ОСОБА_17

Внаслідок послідовного побиття ОСОБА_18 та ОСОБА_12 потерпілому ОСОБА_17 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови та шиї, від яких настала смерть потерпілого ОСОБА_17

Не погоджуючись із вироком суду потерпіла ОСОБА_13 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особам обвинувачених внаслідок його мякості, постановити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_11 та ОСОБА_12 по 10 років кожному.

В обґрунтування своїх вимог потерпіла посилається на те, що суд не в повній мірі врахував тяжкість вчинених злочинів ОСОБА_11 та ОСОБА_12, що злочини вчинені в стані алкогольного спяніння, вини своєї у заподіянні смерті сина не визнали, тому призначене їм покарання є мяким. Фактичні обставини справи потерпіла не оспорює.

Захисник ОСОБА_15 в інтересах потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в своїй апеляційній скарзі просить суд вирок місцевого суду скасувати через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особам підозрюваних внаслідок його мякості, при цьому не оспорюючи фактичні обставини справи, просить постановити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у виді 10 років позбавлення волі кожному.

В обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що судом не врахована думка потерпілих, які у судових дебатах просили призначити значно суворіше покарання обом засудженим. Суд належним чином не врахував те, що обоє підозрювані вчинили злочин, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, вину у вчинених злочинах не визнали, не надали будь-якої матеріальної допомоги потерпілим.

Прокурор в своїй апеляційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію дій підозрюваних, просить вирок суду скасувати через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особам підозрюваних, внаслідок його мякості та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_11 за ч.2 ст.121 КК України до 10 років позбавлення волі, за ч.1 ст.296 КК України до 6 місяців арешту, за ст.70 КК України 10 років позбавлення волі та ОСОБА_12 за ч.2 ст.121 КК України до 10 років позбавлення волі, за ст.296 ч.1 КК України до 6 місяців арешту, за ст.70 КК України 10 років позбавлення волі.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_11 просить вирок місцевого суду скасувати, а кримінальне провадження закрити, посилаючись на незаконність вироку з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи захисник посилається на те, що між ОСОБА_18 і ОСОБА_17 виник конфлікт, в ході якого останній намагався вдарити ОСОБА_11, однак він ухилився і захищаючись наніс удар кулаком в обличчя потерпілому, від якого ОСОБА_19 впав на землю. В цей же час потерпілий ОСОБА_16 намагався вдарити ОСОБА_11, але останній ухилився від удару і наніс у відповідь удар ОСОБА_16, від якого він також упав на землю. Після цього потерпілий ОСОБА_19 та ОСОБА_16 підвелися і відійшли в сторону. Захист вважає, що ОСОБА_11 в даній обстановці захищався від неправомірних дій ОСОБА_17 та ОСОБА_16 До послідуючих подій ОСОБА_11 не причетний.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам події полягає в тому, що суд безпідставно взяв до уваги показання ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_14 свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21 та інших, витлумачив їх показання про нібито доведеність вини ОСОБА_11 у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, хоча їх показання носять здебільшого загальний характер, вони різняться не лише в часі вчинення події, але і її суті.

Ні органами досудового слідства, ні судом не зясовано, коли і при яких обставинах потерпілий ОСОБА_19 отримав розрив зєднань між 1 і 2 шийними хребцями.

Обґрунтовуючи свій вирок, суд взяв до уваги частини висновків із різних експертиз та не взяв до уваги висновки експертів, які представив захист. Комісійна експертиза №44-к від 29 жовтня 2014 року проведена з порушенням норм КПК України і не ґрунтується на матеріалах справи.

За таких обставин захисник вважає, що будь-яких доказів винуватості ОСОБА_11 у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, які потягли смерть потерпілого ОСОБА_17 немає, тому кримінальне провадження, відповідно до ст.284 КПК України слід закрити.

Захисник ОСОБА_9 в своїй апеляційній скарзі в інтересах ОСОБА_11 просить вирок суду скасувати та винести виправдальний вирок у звязку з відсутність в його діях складів інкримінованих йому злочинів.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник посилається на те, що під час конфлікту між ОСОБА_18 та ОСОБА_17 і ОСОБА_16 останні намагалися вдарити ОСОБА_11 і він захищаючись наніс їм удари у відповідь, тому він діяв в стані необхідної оборони. Потерпілі піднялися і відійшли в сторону. Приблизно через хвилин 10 між потерпілими і ОСОБА_18 відбулося примирення і вони розійшлися. На цьому конфлікт між ними було вичерпано.

Це підтверджено показаннями не лише ОСОБА_11, але і свідками ОСОБА_22, ОСОБА_21, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_25

До розвитку подій між потерпілим ОСОБА_26 та ОСОБА_12 його підзахисний ОСОБА_11 ніякого відношення не має.

Крім цього, захисник просить апеляційний суд звернути увагу і на те, що всі процесуальні рішення органів слідства, починаючи з 26 вересня 2013 року є незаконним, оскільки процесуального рішення прокурора Черкаської області про передачу та проведення розслідування слідчому управлінню немає.

Захисник ОСОБА_10 в своїй апеляційній скарзі в інтересах підозрюваного ОСОБА_12 просить вирок суду змінити, перекваліфікувати дії його підзахисного із ст.121 ч.2 КК України на ст.119 ч.1 або 128 КК України та призначити покарання в межах санкцій цих статей, а інкриміновану йому ст.296 ч.1 КК України виключити за відсутністю в його діях даного складу злочину.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, захисник посилається на те, що проведена комісійна експертиза №44-к від 29 жовтня 2014 року, яка покладена в основу обвинувального вироку, не може бути доказом в даній справі, оскільки проведена поверхово, без дослідження трупа потерпілого на чому самі експерти наполягали, без дослідження матеріалів справи та інших даних, які могли прояснити істину в справі. Дослідна частина експертизи взагалі відсутня, однак експерти дали відповіді на всі питання.

Суд безпідставно відмовив у клопотанні захисника ОСОБА_9 про витребування інформації оператора мобільного звязку щодо телефонних розмов потерпілого ОСОБА_17 та виникнення з цього приводу конфлікту між ОСОБА_17 та ОСОБА_12 з метою недопущення виникнення масової бійки, оскільки потерпілий звав на допомогу ОСОБА_27

Захисник також вважає, що судом неправильно розвязано цивільний позов.

На апеляційній скарги захисників адвокат ОСОБА_15 в інтересах потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 подала заперечення, в якому просить апеляційні скарги захисників залишити без задоволення вважаючи, що фактичні обставини справи встановлено правильно та правильно кваліфіковані дії обох підозрюваних.

В своєму запереченні на апеляційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 просить відхилити дану апеляційну скаргу, посилаючись на її необґрунтованість та незаконність.

Заслухавши доповідь судді, пояснення підозрюваних ОСОБА_11 і ОСОБА_12 і їх захисників в підтримку своїх апеляційних скарг, пояснення потерпілих і їх представника в підтримку своїх апеляційних скарг, думку прокурора в підтримку своєї апеляційної скарги, перевіривши та обговоривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в інтересах підозрюваних ОСОБА_11 і ОСОБА_12 підлягають до часткового задоволення, а апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_13, представника потерпілих адвоката ОСОБА_15 і прокурора Кривенко Є.П. задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Слід додати, що вимога законності висувається не тільки відносно судових, а й усіх процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Перевірені матеріали кримінального провадження свідчать про те, що як органи досудового розслідування так і суд не дотримались вимог закону органи досудового слідства при розслідуванні справи, а суд при її розгляді.

Так, відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідність та формулювання обвинувачення.

В обвинувальному акті від 10.01.2014 року формулювання обвинувачення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відсутнє, повідомлено лише про підозру у вчиненні злочинів, ОСОБА_11 за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.296 ч.1, 121 ч.1 КК України, а ОСОБА_12 за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.296 ч.1 та 121 ч.2 КК України. В такому вигляді обвинувальний акт було направлено до суду.

Колегія суддів не може погодитись із обвинувальним актом, де змінено ОСОБА_11 і ОСОБА_12 обвинувачення від 29.12.2014 року, оскільки за законом неможна змінити те чого немає. Крім цього, ОСОБА_11 не повідомлено про підозру у вчиненні більш тяжкого злочину, а за законом остання підозра не повинна відрізнятися від предявленого нового обвинувачення.

Встановлено, що ОСОБА_11 і ОСОБА_12 в обвинувальному акті від 10.01.2014 року взагалі не було сформульовано обвинувачення, тому змінювати не було що.

Виклавши обвинувачення в зміненому його вигляді прокурор в порушення вимог ст.338 КПК України не навів підстав для його зміни, а ті докази, які перерахував прокурор на зміну більш тяжкого злочину відносно ОСОБА_11, взагалі не дають до цього підстав.

Відносно ОСОБА_12, якому висунута підозра у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.296 ч.1 та 121 ч.2 КК України будь-яких змін немає.

Просто прокурор свій істотний недолік закону, допущений при виконанні вимог ст.291 КПК України, намагається виправити шляхом зміни обвинувачення, яке не було сформульоване відносно обох підозрюваних.

Крім цього, прокурор посилається в зміненому обвинуваченні на висновки експертиз №147 від 21.09.2013 року та №44-к від 29.10.2014 року, які є необєктивними, оскільки характер, локалізація та механізм заподіяння тілесних ушкоджень у вигляді розриву зєднання між 1 і 2 шийними хребцями, травма шиї та наявність крововиливів під мяку та тверду оболонки спинного мозку на рівні 2-го шийного хребця ніким не досліджувались, тому брати їх до уваги неможливо.

Слід також зазначити, що при складанні зміненого обвинувачення прокурор припустився тих самих помилок, що і при викладені фактичних обставин справи у первинному обвинувальному акті та переплутав дати проведених експертиз.

Крім того, при складанні обвинувального акта, в зміненому вигляді, спочатку формулюється обвинувачення, після чого зазначається правова кваліфікація, а не навпаки, як це зазначено в документі.

Обвинувальний акт це важливий процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати. В ньому підводяться підсумки досудового розслідування, обґрунтовуються доказами висновки слідчого, прокурора щодо винуватості підозрюваного і юридичної кваліфікації його діянь, формулюється в остаточному вигляді обвинувачення.

В цьому процесуальному документі розкриваються дійсні обставини кримінальної події.

Процесуальне значення обвинувального акта полягає в тому, що він встановлює межі майбутнього судового розгляду, яке здійснюється лише стосовно особи (осіб), якій висунуте обвинувачення (ст.337 ч.1 КПК). Якщо в провадженні притягнуто декілька підозрюваних, то формулювання обвинувачення складається щодо кожного з них окремо по декількох правопорушеннях в одному обвинувальному акті.

Крім цього, при формулюванні фактичних обставин справи, які прокурор вважав встановленими, органи досудового розслідування замість описання ознак злочину, передбаченого ст.296 ч.1 КК України змішали ознаки злочину, передбачені ст.296 ч.1 КК України і 121 ч.2 КК України. При описанні фактичних обставин ознак злочину, передбаченого ст.121 ч.2 КК України органи досудового розслідування безпідставно вказали, що потерпілий ОСОБА_19 помер на місці скоєння злочину, оскільки це ніким і нічим не доведено. За таких обставин фактично прокурором належним чином не встановлені обставини події, оскільки за змістом обвинувального акта вбачається лише один склад злочину.

Органами досудового розслідування не зясовано механізм заподіяння тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_17 у вигляді розриву зєднання між 1 і 2 шийними хребцями та не встановлено хто і за яких обставин заподіяв потерпілому вказане тілесне ушкодження.

Дана обставина важлива тому, що в послідуючому це дало підставу експертам дати висновок про поєднану травму голови та шиї, що в результаті привело до збільшення обвинувачення, яке слідством і прокурором не зазначено, в обвинувальному акті відсутні дані про дослідження цих обставин.

Колегія суддів вважає, що прокурором безпідставно відмовлено в клопотанні про ексгумацію трупу потерпілого для більш детального зясування наявності тілесних ушкоджень у потерпілого і встановлення істинної події злочину та причини смерті.

Суд безпідставно, в порушення вимог ст.333 КПК України зобовязав прокурора прийняти рішення щодо ексгумації трупу потерпілого, оскільки дана норма закону зобовязує суд прийняти рішення відповідно до розділу II цього Кодексу. Розділ ІІ цього Кодексу не регламентує такі питання, на які послався суд, тобто це не стосується ексгумації трупу потерпілої особи.

Незаконною є і постанова прокурора про відмову в ексгумації трупу, оскільки ст.239 КПК України не передбачає надання згоди на ексгумацію трупу потерпілих.

Для зясування істинної причини смерті, наявності інших тілесних ушкоджень, які не були встановлені при первинному огляді судмедекспертами або при помилковому висновку, за наявності ознак насильницької смерті людини, обовязково проводиться ексгумація трупу без згоди потерпілих. Крім цього, як видно із матеріалів справи дане питання поставили саме судмедексперти і суд призначаючи експертизу, повинен був зобовязати прокурора провести ексгумацію трупу потерпілого.

За таких обставин апеляційні доводи захисника ОСОБА_8 та письмове підтвердження його виступу в судових дебатах є переконливими і свідчить про те, що органи досудового розслідування в порушення вимог п.1 ч.1 та ч.2 ст.91 КПК України належним чином не зясували обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Не зясували кількість, характер, спосіб, локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень потерпілому та не встановили хто саме їх заподіяв і при яких обставинах відбулося зміщення шийних хребців та крововилив у спинний мозок.

Заслуговують на увагу апеляційні доводи захисника ОСОБА_9 про відсутність певних процесуальних документів (відсутня постанова про взяття до свого провадження, відсутня постанова про створення оперативно-слідчої групи та групи процесуальних прокурорів), про час, місце та мотивацію появи певних документів в кримінальному провадженні.

Зазначені істотні порушення норм КПК України органами досудового розслідування і прокурором вплинули на законність, обєктивність і вмотивованість рішення суду.

Розглядаючи справу по суті, суд не звернув уваги на допущені органами розслідування істотні порушення закону, виніс обвинувальний вирок, припустившись і сам помилок.

Так, мотивуючи своє рішення суд при формулюванні обвинувачення, яке не було предявлено ОСОБА_11 і ОСОБА_12 органами досудового розслідування, вільно, з особистих міркувань, виклав фактичні обставини події, які частково суперечать зібраним в справі доказам та застосував вислови, які нічим не підтверджені. Крім цього, безпідставно збільшив обєм обвинувачення, яке не було предметом дослідження під час досудового розслідування.

Суд не може допускати вислови, які нічим і ніким не підтверджені або не стосується даної події.

Вислів «в динаміці розвитку подій» не може бути застосований, оскільки ніхто нікого не доганяв, ніхто ні від кого не тікав, ніхто нікого не тримав чи розбороняв, в результаті яких особа може отримати тілесні ушкодження.

Вислів суду «внаслідок послідовного побиття обвинуваченим ОСОБА_18, а згодом і обвинуваченим ОСОБА_12 потерпілого» не може бути застосований в даному випадку, оскільки це можливо лише за умови нанесення побоїв і мордувань або при катуванні чи спільному нанесенні ударів. Крім цього, встановлено, що конфлікт та бійка між ОСОБА_18 і ОСОБА_17 та ОСОБА_16 закінчились, потерпілі відійшли в сторону і лише через деякий час виник конфлікт та бійка між ОСОБА_12 і ОСОБА_17, до якого ОСОБА_11 не причетний, тому обєднувати їх у послідовність не можливо.

При обґрунтуванні винуватості ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.296 ч.1 та 121 ч.2 КК України суд, в порушення вимог ст.ст.370 і 374 КПК України та п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироків» необґрунтовано узагальнив всі докази, які мають значення для визначення підозрюваних винуватими.

За нормами вищевказаних законів та розяснень Пленуму ВСУ обґрунтування обвинувачення конкретними доказами повинно бути наведеним не лише кожному підсудному, а й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Так, зокрема, суд в основу винуватості ОСОБА_11 відносно потерпілого ОСОБА_28 поклав покази потерпілого ОСОБА_16 Однак, як в ході досудового слідства так і в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_16 пояснив, що коли він підійшов до ОСОБА_11 і ОСОБА_17, щоб розібратися в причинах конфлікту, то ОСОБА_11 його вдарив, він впав на землю і втратив свідомість. Моменту нанесення ОСОБА_11 удару ОСОБА_17 та побиття ОСОБА_29 ОСОБА_17 він не бачив, тому такий доказ не може свідчити про винуватість ОСОБА_11 у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_17

Також у вироку не розкрито зміст показань свідків, а перераховано лише їх прізвища, що вони дали аналогічні покази такі, як свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_30

Однак, аналіз показань свідків, яких суд перерахував по прізвищах, свідчить про те, що в них різні показання, як за часом вчинення злочинів, так і за змістом події.

Обґрунтовуючи доведеність вини особи, показаннями свідків чи інших учасників процесу суд зобовязаний коротко розкрити їх зміст з метою підтвердження чи спростування обвинувачення.

Колегія суддів не може погодитись із висновком суду про доведеність вини ОСОБА_11 і ОСОБА_12 на підставі проведених експертиз № 147 від 12.11.2013 року та № 44-к від 29.10.2014 року, оскільки сам же суд зазначив у вироку про неповноту та нечіткість судово-медичної експертизи № 147 від 12.11.2013 року, а висновок комісійної судово-медичної експертизи № 44-к від 29.10.2014 року складений на підставі судово-медичної експертизи № 147 від 21.09.2013 року.

Оскільки суд дійшов висновку про невідповідність первинної судово-медичної експертизи вимогам закону, то зобовязаний був звернути увагу і на висновок судово-медичної експертизи № 44-к від 29.10.2014 року, а не брати вибірково їх за основу.

Крім цього, висновок експертів судово-медичної експертизи № 44-к від 29.10.2014 року частково співвідноситься із висновком експертів № 11-2014/3 від 10.12.2014 року та № 5-2014/3 від 10.06.2014 року, які судом були безпідставно відхилені.

За наявності суперечливих даних про механізм, локалізацію і характер утворення ушкоджень суд зобовязаний призначити повторну комісійну судово-медичну експертизу та надати в розпорядження експертів всі до цього наявні матеріали, з метою належного зясування істини в справі.

Розвязуючи цивільний позов, суд в порушення норм матеріального права, незаконно провів стягнення в солідарному порядку моральну шкоду та процесуальні витрати. Моральна шкода та процесуальні витрати стягуються з кожної винної особи окремо відповідно до доведеності вини.

Крім цього, при вирішенні питання про стягнення витрат, повязаних з прибуттям потерпілої до місця судового провадження на користь ОСОБА_14, суд спочатку відмовляє в задоволені її вимог в цій частині, при цьому переплутав дані про особу позивача, а потім в резолютивній частині вироку стягує з винних осіб на користь позивачки потерпілої ОСОБА_14 витрати, повязані з прибуттям до місця судового провадження в сумі 6824 грн.54 коп. в солідарному порядку без будь-яких розрахунків, що є не припустимим.

За таких обставин вирок суду підлягає безумовному скасуванню з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження, оскільки апеляційний суд позбавлений права безпосередньо повертати справу прокурору.

Місцевому суду слід звернути увагу на допущені істотні порушення норм кримінального і кримінального-процесуального законів органами досудового розслідування та зобовязати прокурора належним чином дослідити обставини події, встановити характер, локалізацію та механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_17, визначити роль кожного із підозрюваних у заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому. При встановленні причетності ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до вчинених злочинів, скласти обвинувальний акт, який би відповідав вимогам ст.291 КПК України, сформулювавши кожному з них конкретне обвинувачення, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Оскільки вирок суду скасовується, а вироком суду ОСОБА_11 взятий під варту із зали суду, тому ОСОБА_11 слід звільнити із-під варти негайно.

Вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_11 із-під варти суд виходить з того, що йому не сформульоване обвинувачення, даних про його причетність до вчинення тяжкого злочину на даний час немає, висунута підозра у вчиненні злочину, передбаченого ст.296 ч.1 КК України, який є злочином невеликої тяжкості не дає підстав для утримання його під вартою.

Суд змінює міру запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобовязання, оскільки правовий документ (вирок), що був підставою для тримання під вартою скасовано, а змінювати міру запобіжного заходу на домашні арешт не має законних підстав, оскільки за ст.181 КПК України сукупний строк домашнього арешту не може перевищувати 6 місяців, а ОСОБА_11 перебував під домашнім арештом понад рік.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_11 обрати особисте зобовязання терміном на 60 днів, починаючи з 21.12.2015 року.

Відповідно до ст.194 КПК України на ОСОБА_11 покласти такі обовязки:

- прибувати до визначеної службової особи за її викликом;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає або перебуває без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання чи перебування.

Що стосується підозрюваного ОСОБА_12, то його слід залишити під вартою, оскільки є дані про його причетність до заподіяння смерті потерпілого і він про це і сам не заперечує. Заперечує лише кваліфікацію своїх дій.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_12 залишити тримання під вартою, продовживши строк тримання під вартою до 19 лютого 2016 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_10 в інтересах підозрюваного ОСОБА_12 підлягають до часткового задоволення, оскільки їх вимоги про неправильність досудового розслідування та судового розгляду заслуговують на увагу та підтверджені конкретними доказами.

Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_13, представника потерпілих захисника ОСОБА_31 та прокурора Кривенко Є.П. задоволенню не підлягають, оскільки вони подані з інших підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.194,199,407, 419 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_11, захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_12 задоволити частково. Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_13 і представника потерпілих захисника ОСОБА_31 та прокурора Кривенко Є.П. залишити без задоволення.

Вирок Корсунь-Шевченківського районного суду від 07.04.2015 року відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 скасувати.

Призначити новий розгляд даного кримінального провадження відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в суді І інстанції зі стадії підготовчого провадження.

Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_11 змінити із тримання під вартою на особисте зобовязання терміном на 60 днів починаючи з 21.12.2015 року, звільнивши його із-під варти із зали суду.

Покласти на ОСОБА_11 такі зобовязання:

- прибувати до визначеної службової особи за її викликом;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає або перебуває без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання або перебування.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_12 залишити тримання під вартою, продовживши йому строк тримання під вартою до 19 лютого 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :