Ухвала суду № 54713980, 25.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/2015/15 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 645/9116/14 ОСОБА_1

Категорія: сімейні Доповідач - Швецова Л.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

Головуючого : Швецової Л.А.

суддів : Піддубного Р.М., Даниленка В.М.

за участі секретаря : Єрьоменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 січня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказала, що у 1987-1991 роках сторони перебували у шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 23 травня 1991 року з відповідача на користь позивача на підставі постанови стягнуті аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1\6 частини заробітку.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.05.2003 р. відповідача зобовязано сплачувати аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини заробітку, починаючи з 27.03.2003 p., у звязку з чим було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-19489, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова. Відповідач не бажав здійснювати виплати на утримання дитини, знявся з реєстраційного обліку, продав своє майно та зник.

У звязку з чим, у відповідача утворилася заборгованість по сплаті аліментів, яка станом за період з 10.06.2001 року по 13.05.2006 р. складає 4566,07 грн.

На підставі викладеного та з врахуванням уточнень, ОСОБА_3 просила суд стягнути з відповідача неустойку за прострочення сплати аліментів , нараховану за період з 10.06.2001 р. по 23.06.2014 р. у розмірі 152 079,35 грн., відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України (а. с. 136).

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та пояснили, що відповідач та його представник позовні вимоги не визнали, вважаючи, що вини відповідача в утворенні заборгованості по аліментам немає. При цьому відповідач пояснив, що до 2003 р. він сплачував аліменти і заборгованості у нього не було. У 2003 р. він звільнився з ДП «ХЗЕА» та звернувся до державних виконавців Ленінського та Дзержинського ВДВС, але виконавчий лист з його колишнього місця роботи в їх провадження не надходив, тому він вирішив, що виконавче провадження закрито, адже позивачка казала, що аліменти їй не потрібні. У 2003-2008 роках він працював на заводі «Радіореле», та заводі «Комунар». Йому не було відомо про наявність у нього заборгованості по аліментам та про рішення суду від 08.05.2003 р. про збільшення розміру аліментів з 1/6 частини заробітку до 1/4 частини заробітку, його жодного разу не викликати до державного виконавця. З 22.05.1996 року 19.06.2001 року він був зареєстрований по вул. Тобольській, з 03.07.2002 року по 23.04.2003 року - в с. Пісочин Харківського району Харківської області, та з 30.04.2003 року він зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.146).

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримала та пояснила, що вона зверталась до правоохоронних органів із заявою про розшук батька.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 січня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 152 079 (сто пятдесят дві тисячі сімдесят девять) грн. 35 коп. та судовий збір у розмірі 508 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 012 грн. 19 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернувся на нього з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне зясування обставин справи та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить це рішення суду скасувати та постановити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовні вимог у повному обсязі.

Скарга містить посилання викладені в запереченнях на позов, крім того, апелянтом зазначено, що рахунок заборгованості по сплаті аліментів від 10.02.2010 року, наданий позивачко, не може бути допустимим розрахунком, оскільки містить розрахунок сум тільки з 2004 року, не містить дат, до яких сума аліментів повинна бути сплачена.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За виконавчим листом № 2-1855 від 30.07.91 р. з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_3 (ОСОБА_2 /Кононович) О.І. утримувалися аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_5, 13.05.1988 р. н., у розмірі 1/6 частини його заробітної плати.

Як вбачається з листа ДП «ДЗЕА» від 09.09.2003р., виконавчий лист № 2-1855 від 30.07.91 р. на утримання з ОСОБА_2 аліментів було повернуто до виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції, у звязку зі звільненням боржника. Та зазначено, що аліменти були утримані з ОСОБА_2 за період з 17.01.2002 року по 30.09.2003 р., та на даний час заборгованість по їх сплаті відсутня.

В подальшому, за позовом ОСОБА_3 (ОСОБА_2 /Кононович) О.І. про збільшення розміру аліментів Дзержинським районним судом м. Харкова було постановлено рішення від 08.05.2003 р., відповідно до якого ОСОБА_2 зобовязано сплачувати аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини заробітку, починаючи з 27.03.2003 p.. У звязку з чим було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-19489, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова.

Відповідно до відповіді старшого державного виконавця державної виконавчої служби Харківського району та м. Люботин Харківської області встановлено, що борг ОСОБА_2 по виплаті аліментів на утримання доньки у розмірі 1/4 частини заробітку, станом на 13 травня 2006 року становить 4566,07 грн.

Порядок стягнення аліментів та заборгованості по них визначений ст. ст. 194 - 195 Сімейного кодексу України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до вказаних положень Закону заборгованість по аліментах визначається державним виконавцем і стягується за виконавчим листом, виданим на підставі рішення про стягнення коштів на утримання дитини. Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», і відповідно до ч. 7 цієї статті суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону.

Згідно листа Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ від 07.09.2015 року за № 10696, який надійшов на адресу апеляційного суду Харківської області, постановою державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ від 21.03.2014 р. було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-19489/036 від 28.10.2003 виданого Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини від усіх видів доходу відповідача, але не менше 30 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.03.2003 року, щомісячно. Заборгованість по аліментам на момент повноліття дитини у розмірі 4566,07 грн., та вказаний виконавчий лист був направлений до бухгалтерії Державного підприємства «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ».

05.12.2014 державним виконавцем на підставі п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі відповіді з Державного підприємства «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ», а саме бухгалтером вище вказаного підприємства згідно постанови № 42572533 від 21.03.2014 року, утримана сума боргу на момент повноліття доньки - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі % частини від усіх видів доходу відповідача, але не менше 30 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.03.2003 року, щомісячно, у розмірі 4566,07 грн.

Крім цього, було повідомлено, що виконавчі провадження де боржником є ОСОБА_2 станом на 07.09.2015 на виконанні у відділі не перебувають.

Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, то строк виконання цього обов'язку буде різним, атому кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Отже,пеня за прострочення зі сплати аліментів нараховується за кожним періодичним платежем окремо з дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, після чогорозмір нарахованої пені за кожним щомісячним платежемпідсумовується та визначається загальна сума пені за порушенняаліментних зобов'язань.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), визначена у ст. 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснив, що він належним чином сплачував аліменти на підставі постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.05.1991 року, у звязку з його звільненням, виконавчий лист був повернутий в виконавчу службу та на час 30.09.2003 року заборгованості по сплаті аліментів не було. Крім цього, відповідача вказав, що про рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2003 року про збільшення розміру аліментів він дізнався лише при розгляді справи про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів у 2014 році.

Стосовно оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2003 року про збільшення розміру аліментів, то ОСОБА_2 звертався 05.05.2014 року до Дзержинського районного суду м. Харкова про відновлення втраченого провадження.

Відповідно довідки, виданої ГУДМСУ в Харківській області від 01.12.2015 року, за відомостями відділу адресно-довідкової роботи, ОСОБА_2, значиться з 30.04.2003 року по теперішній час зареєстрованим за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_3.

Судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 неустойки за прострочення сплати аліментів задоволенню не підлягають, оскільки в судовому засіданні достеменно встановлено, що відповідач не знав про рішення суду від 08 травня 2003 року, про час та місце розгляду справи повідомлений не був, від виконання своїх обовязків батька щодо сплати аліментів не ухилявся. З 30.04.2003 року по теперішній час зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, про вказане місце проживання відповідача, ОСОБА_3 була повідомлена, оскільки у позовній заяві вказувала саме цю адресу місця проживання ОСОБА_2

Крім цього, про відсутність вини ОСОБА_6 свідчать його дії щодо сплати заборгованості у сумі 4566,07 грн. у жовтні 2014 року на підставі виконавчого листа, направленого на ДП завод « Електроважмаш».

Також, судова колегія вважає, що доводи позивача що вона не знала про місце проживання відповідача і неодноразово зверталася зі скаргами до УДВС ГУЮ в Харківській області, є безпідставними, оскільки з відповідними скаргами на дії виконавців, позивач не зверталася.

Таким чином, оскільки районний суд ухвалив своє рішення при неповному з'ясуванні обставин, що мають суттєве значення по справі, висновки суду не відповідають обставинам справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, то з передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, за відсутності для цього правових підстав, а скарга прокурора - відповідному задоволенню.

При цьому судова колегія також виходить з того, що дотримання вимог закону у питанні набуття права власності має публічне значення і погоджується із наведеним у скарзі доводами прокурора про наявність в цьому визначеного у ч. 1 ст. 41 Конституції України державного інтересу.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 3, 4 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 319, 323-325, 327 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 січня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді колегії: