Постанова № 54675526, 27.11.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2015 р. Справа № 804/5821/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод монтажних виробів" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

29.04.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод монтажних виробів» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №0019401503 від 18.12.2014 року, яким ТОВ «Завод монтажних виробів» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на суму 2330997,78 гривень, в тому числі 1864799,82 грн. за основним платежем та 466199,96 грн. за нарахованими штрафними санкціями, винесене на підставі Акту №4582/15-04/00109487 від 28 листопада 2014 року, повністю;

- стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод монтажних виробів» судовий збір у розмірі 487,20 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що податковий орган за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Завод монтажних виробів» зробив хибні висновки про порушення останнім приписів пп.16.1.4. п.16.1. ст.16 та пп.288.1.5. п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України, а саме: заниження орендної плати за землю за період з 01.11.2011 року по 01.11.2014 року, мотивуючи це тим, що Відповідач не вірно трактує норми чинного законодавства, оскільки позивач правомірно сплачував орендну плату за земельні ділянки у розмірі, визначеному в договорі оренди земельної ділянки, який оформлено та зареєстровано відповідно до законодавства. При цьому, відповідно до п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки, який в свою чергу було укладено раніше набрання чинності змін до Податкового кодексу України, згідно яких розмір орендної плати за землю становить 3% від нормативно грошової оцінки такої земельної ділянки. Позивач вказує на те, що закон не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли такий закон містить пряму вказівку на таку дію, що визначено ст.58 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Позивач зазначає, що податкові органи мають право перевіряти правильність визначення та сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності лише на підставі договорів оренди таких земельних ділянок; ні ПК України, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не містить норм, які б зобов'язували орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному у договорі оренди, і сплачувати її у більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Ухвалою суду від 05.05.2015р. відкрито провадження по справі №804/5821/15 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.05.2015р.

Позивач та відповідач в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце, розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до вимог ст.ст.35, 38 КАС України, докази чого знаходяться у справі.

27.11.2015р. представник позивача подав до суду клопотання, в якому просить суд розглянути справу без його участі в порядку письмового провадження.

Відповідач, на пропозицію суду, заперечення на адміністративний позов не подав, вимоги ухвали суду від 05.05.2015р., якою витребувано додаткові докази, не виконав.

Частиною 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача, строки розгляду та вирішення справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе вирішити спір за відсутності сторін, у письмовому провадженні, за наявними у справі доказами відповідно до вимог ч.4, ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд зробив висновок про задоволення позову, виходячи з такого.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод монтажних виробів» (надалі ТОВ «Завод монтажних виробів»/ позивач) зареєстроване 12.07.1993 року, номер запису: 1 224 145 0000 050569, місцезнаходження реєстраційної справи Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області. Код ТОВ «Завод монтажних виробів» за ЄДРПОУ: 00109487. Місцезнаходження субєкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 49112, Дніпропетровська обл., місто Дніпропетровськ, вулиця Гаванська, будинок 16.

ТОВ «Завод монтажних виробів» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 12.07.1993 року за № 106, станом на дату складання акту перебуває на обліку в Лівобережній об'єднаній державній податковій інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

08.04.2005р. на виконання рішення міської ради від 16.02.2005 року між ТОВ «Завод монтажних виробів» (орендар) та Дніпропетровською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, який у подальшому був зареєстрований у встановленому законом порядку державним реєстратором Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за №040510400407 від 22.04.2005 року та посвідчено ОСОБА_2, нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстр за №3179.

Предметом вказаного договору є передача в строкове платне користування земельної ділянки площею 4,52822 га, яка знаходиться за адресою: вул. Гаванська, 16 (Самарський район) строком на 25 років на підставі рішення виконкому міської ради від 16.02.2005 року №201/25, з метою розміщення підприємств іншої промисловості (код УКЦВЗ 1.10.5), яка зареєстрована в Державному реєстрі за кадастровим номером 1210100000:09:089:0039 (п.п. 1.1-1.3, 2.1, 3.1 договору).

Згідно з п.2.3 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладання цього договору становить 7 428 104,86 грн.

Пунктами 4.1, 4.2 договору оренди визначається, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (в гривнях), у розмірі 1(%) відсотка від нормативної грошової оцінки землі та дорівнює розміру земельного податку. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до положень п.п.4.5, 4.7 договору оренди, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції, що визначається у встановленому законом порядку. Розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни у цільовому використанні земельної ділянки;

- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, у тому числі індексу інфляції;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;

- в інших випадках, передбачених законом.

Порядок внесення змін до умов договору регламентується п.п.12.1, 12.2 договору оренди, якими передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розвязується у встановленому порядку.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.02.2008 року №2515 грошова оцінка земельної ділянки площею 4,5822 га складає 31 080225,93 грн.

В ході розгляду справи судом було встановлено, що Дніпропетровською міською радоюдо Господарського суду Дніпропетровської області подано позовну заяву до ВАТ «Завод монтажних виробів» (реорганізоване в ТОВ «Завод монтажних виробів»)про зміну пункту 4.1. договору оренди земельної ділянки від 08.04.2005 року, виклавши його в такій редакції:

«4.1. Орендна плата за користування земельної ділянкою встановлюється відповідно до Закону України «Про оренду землі» та не може бути меншої трикратного розміру земельного податку, що встановлено Законом України «Про плату за землю» та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 06.08.2008 року №39/35 у розмірі мінімальної орендної плати встановленої Законом України «Про оренду землі.»

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2009 року у справі №16/229-09 у задоволенні позовної заяви Дніпропетровській міській раді відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2009 року по справі №16/229-09 у задоволені апеляційної скарги Дніпропетровській міській раді було відмовлено, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2009 року у справі №16/229-09 залишено без змін. Отже, на день звернення до Дніпропетровського адміністративного суду вказане рішення набрало законної сили.

На підставі повідомлення від 28.11.14р. №38297 та наказу від 28.11.14р. №1204, виданого Лівобережною обєднаної державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, відповідно до п.79.2. ст.79 Податкового кодексу України та обставин, визначених п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, фахівцем Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області (реорганізована в Лівобережну ОДПІ м.Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області згідно постанови Кабінету міністрів України від 6 серпня 2014 р. №311), починаючи з 28.11.2014р. та протягом 2 робочих днів було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Завод монтажних виробів» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з орендної плати за землю за період з 01.11.2011 року по 01.11.2014 року.

Вказаною перевіркою встановлені такі порушення:

-порушення пп.16.1.4. п.16.1. ст.16 та пп.288.5.1. п.288.5. ст.288 ПК України, внаслідок чого занижена орендна плата за землю за період з 01.11.2011 року по 01.11.2014 року за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Гаванська, 16, на суму 1 864 799,82 грн.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 28.12.2014 року № 4582/15-04-/00109487 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариство з обмеженою відповідальністю «Завод монтажних виробів» (код ЄДРПОУ 00109487) з питань правильності нарахування орендної плати за період з 01.11.2011р. по 01.11.2014р.»

На підставі висновків про порушення, викладених в акті перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0019401503 від 18.12.2014 року, яким ТОВ «Завод монтажних виробів» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на суму 2 330 997,78 гривень, в тому числі 1 864 799,82 грн. за основним платежем та 466 199,96 грн. за нарахованими штрафними санкціями.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою, з 01.04.2014р.3% нормативної грошової оцінки, до 01.04.2014р.меншою 3-х кратного розміру земельного податку (п.п.288.5.1п.288.5ст.288 ПК України).

На думку відповідача, річний розмір орендної плати за землю за земельну ділянку по вул. Гаванська, 16, складає 932 406,78 грн., виходячи з того, що ця сума дорівнює 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, складає 31 080 225,93 грн.

Однак, ТОВ «Завод монтажних виробів» згідно з наданою податковою декларацією задекларовано орендна плата за землю за період з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року в розмірі 51 801,14 грн., за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року в розмірі 310 806,84 грн., за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року в розмірі 310 806,84 грн., за період з 01.01.2014 року по 01.11.2014 року в розмірі 259 005,70 грн.

Враховуючи, що сума орендної плати за землю за вказаний період, яка повинна бути, на думку податкового орган,у задекларована позивачем згідно з вимогами п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України складає 2 797 220,34 грн., орендна плата за цей період занижена підприємством на 1 894 799,82 грн.

Вказані висновки стали підставою винесення податкового повідомлення-рішення форми «Р» № НОМЕР_1 від 18.12.2014 року.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України від 02.12.2010р. №2755-VI, що набрав чинності з 01.01.2011р.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Приписами п.9.1.10 п.9.1 ст.9, п.п.14.1.147, п.14.1 ст.14 ПК України в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, плату за землю, яка справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

Згідно з п.288.1 ст.288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Вимогами п.п.288.5.1 та абз. «в» п.п.288.5.2 п.288.5 ст.288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12% нормативної грошової оцінки.

А ні Податковим кодексом України, а ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено норм, які б зобов'язували орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, і сплачувати її в більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Відповідно до вимог статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 2 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Згідно з частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється лише з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Стосовно договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та з підстав, передбачених договором, або якщо законом встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.

Згідно з статтею 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до п.п.12.1, 12.2 укладеного позивачем договору оренди земельної ділянки зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розвязується у встановленому порядку.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014р. №1166-VII п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу «не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки».

Законодавець визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір з указаним в договорі.

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, мав відповідати вимогам п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 цього кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Саме такий висновок зробив Верховний Суд України в постанові від 02.12.2014р. №21-274а14.

Судом з'ясовано, що Дніпропетровська міська рада зверталась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ТОВ «Завод монтажних виробів» про внесення змін до договору оренди земельної ділянки. Проте, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2009 року по справі №16/229-09 Дніпропетровській міській раді у задоволені позовних вимог було відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2009 року по справі №16/229-09 вказане рішення залишено без змін. Отже, на день звернення до адміністративного суду, відповідні зміни до договору оренди земельної ділянки у встановленому законодавством порядку не внесені.

Згідно з п.п.16.1.4 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Європейський Суд в своїй судовій практиці характеризує якість закону наступним чином:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи [1];

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні [2];

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право [3], [4];

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання [5];

5) якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи [6];

6) жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики [7];

7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах [8];

8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування [9].

Будь-який національний закон, в контексті сприйняття його Європейським судом при розгляді конкретних справ, аналізується ним на предмет відповідності верховенства права, яке міститься в кожній нормі Конвенції та Протоколів до неї.

Суб'єкт господарювання буде сплачувати орендну плату за земельні ділянки згідно з новими умовами - з моменту внесення змін до договору оренди (переукладання договору оренди), (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.06.2013 року по справі 21-443а12).

Тобто, позивач у період з 01.11.2011 року по 01.11.2014 року за користування вищевказаними земельними ділянками повинен був сплатити орендну плату саме згідно з умовами договорів оренди земельних ділянок - в розмірі 932 420,52 грн. При цьому, матеріалами справи підтверджено, що фактично позивачем за період з 01.11.2011 року по 01.11.2014 року було сплачено 932 420,52 грн., а саме:

- за період 01.11.2011 року по 31.12.2011 року орендна плата в розмірі 51 801,14 грн.;

- за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року орендна плата в розмірі 310 806,84 грн.;

- за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року орендна плата в розмірі 310 806,84 грн.;

- за період з 01.01.2014 року по 01.11.2014 року орендна плата в розмірі 259 005,70 грн.

Відповідно до вимог ст.53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

З прийняттям Верховним судом України постанови від 02.12.2014р. №21-274а14 Державна фіскальна служба України своїм листом від 03.02.2015р. №3340/7/99-99-10-02-02-17 змінила позицію про визначення розміру орендної плати.

Підсумовуючи вищенаведене, розрахунки відповідача в його акті №4582/15-04/00109487 від 28 листопада 2014 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки базуються на порядку визначення розміруорендної плати, який суперечить умовам договору оренди земельної ділянки. Більш того, будь-які зміни стосовно порядку визначення розміру орендної плати за земельну ділянку не були внесені сторонами у договір оренди в порядку, як того вимагає норми чинного законодавства та умови самого договору.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи рішеннями Господарських судів першої та апеляційної інстанції, які набрали законної сили.

Вдповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе застосувати приписи абз.2 ч.1 ст. 244-2 КАС України.

За змістом частин 4, 5 ст.11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги за заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст.86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд робить висновок, що податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0019401503 від 18.12.2014 року, яким позивачу суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на суму 2330997,78 гривень, в тому числі 1864799,82 грн. за основним платежем та 466199,96 грн. за нарахованими штрафними санкціями, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають ТОВ «Завод монтажних виробів» задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод монтажних виробів» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнаннянезаконним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №0019401503 від 18.12.2014 року, яким ТОВ «Завод монтажних виробів» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на суму 2330997,78 гривень, в тому числі 1864799,82 грн. за основним платежем та 466199,96 грн. за нарахованими штрафними санкціями, винесене на підставі Акту №4582/15-04/00109487 від 28 листопада 2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод монтажних виробів» судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1