Рішення № 54662095, 22.12.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 594/514/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Денисова Т.С. Провадження № 22-ц/789/1301/15 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Шевчук Г. М., Ткач З. Є.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

з участю сторін - представника апелянта ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на рішення Борщівського районного суду від 31 серпня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 про виселення,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2010 року з ОСОБА_4 в користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором №TEO0GA0000000012 від 8 травня 2008 року в сумі 45181.09 доларів США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок в с. Гуштинка, вул. Гуштинські горби, буд.121 Борщівського району Тернопільської області. Наявність осіб, зареєстрованих у будинку, негативно відобразиться на її ціні та буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки, тому просив позов задоволити. В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив виселити відповідача ОСОБА_2, яка зареєстрована та проживає у житловому будинку (предмет іпотеки), за адресою: с. Гуштинка вул. Гуштинські горби, буд.121 Борщівського району, Тернопільської області, з підстав, передбачених ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України.

Рішенням Борщівського районного суду від 25 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задоволити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В суді апеляційної інстанції представник апелянта апеляційну скаргу підтримала та пояснила, що кредит надавався на купівлю житла, про що зазначено у додатку №1 до кредитного договору, який є його невідємною частиною. Докази направлення письмової вимоги ОСОБА_2 про звільнення житлового будинку долучались до уточненої позовної заяви як додатки, про що зазначено в ній, однак з невідомих причин відсутні. ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором не погашає.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленими про день та час слухання справи, в судове засідання не зявилися, однак надіслали суду заперечення, в якому просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що банк не дотримався процедури, передбаченої законом про виселення з будинку, який є предметом іпотеки, не надав правовстановлюючих документів про право власності на будинок та не врахував, що в погосподарських книгах власником будинку з 2008 року числиться ОСОБА_2

Заслухавши пояснення представника апелянта, доповідача, ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено своїх позовних вимог.

Однак з таким висновком колегія не погоджується виходячи з наступного.

Стаття 109 ЖК України регулює порядок виселення з жилих приміщень. Частинами першою та третьою цієї статті встановлено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Згідно ст. 40 ЗУ Про іпотеку звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що 8 травня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №TEO0GA0000000012, за яким банк зобовязався надати ОСОБА_3 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 30305 дол. США строком до 4 травня 2028 року, а остання зобовязалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

Згідно додатку №1, який є невідємною частиною кредитного договору, метою кредиту є купівля житла (споживчий кредит), який включає суму кредиту, страхові платежі, витрати по оформленню договору купівлі-продажу у нотаріуса та інше)

В забезпечення виконання зобовязань за даним кредитним договором, 8 травня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 82,5 кв.м., житловою 31,10 кв.м., що розташований за адресою с.Гуштинка, вул. Гуштинські горби, 121, Борщівського району Тернопільської області. Майно належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Борщівського нотаріального округу ОСОБА_5 8 травня 2008 року за реєстровим номером 113, зареєстрованого Борщівським РБТІ в книзі №18а, номер запису 181. За договором купівлі-продажу від 8 травня 2008 року ОСОБА_3 придбала цей будинок у ОСОБА_6 за 83464 грн, яка як продавець гарантувала, що відносно будинку не укладено будь-яких договорів щодо користування з іншими особами, а також відсутність прав третіх осіб щодо нього (п.п. 3,5 договору).

Відповідно до рішення Борщівського районного суду від 26 жовтня 2010 року, задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, стягнуто з ОСОБА_3 в користь ПАТ КТ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №TEO0GA0000000012 від 8 травня 2008 року в сумі 45181,09 (сорок п'ять тисяч сто вісімдесят одна) доларів 09 центів США, що складає 357653,51 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загально площею 82,50 кв.м, в с.Гуштинка вул.Гуштинські горби, 121 Борщівського району Тернопільської області, шляхом продажу житлового будинку, як предмету іпотеки, відповідно до договору іпотеки від 8 травня 2008 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та з наданням всіх повноважень для здійснення продажу.

Згідно довідки Іванківської сільської ради Борщівського району від 16 червня 2015 року №505 лише ОСОБА_2 є зареєстрованою в житловому будинку № 121 по вулиці Гуштинські горби у с.Гуштинка Борщівського району.

З погосподарських книг Іванківської сільської ради Борщівського району вбачається, що головою цього двору була ОСОБА_6, а ОСОБА_2 зареєстрована як дочка ОСОБА_6, тобто член сімї колишнього власника будинку. ОСОБА_3 У вказаному будинку не зареєстрована.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали заперечення на апеляційну скаргу, в якому вважають рішення суду законним та обґрунтованим. Разом з тим, ОСОБА_2, як сторона, не надала доказів про те, що вона проживає в будинку як наймач та що відповідно до ч. 3 ст. 40 ЗУ Про іпотеку не може бути виселена з будинку, а ОСОБА_3, як третя особа та позичальник про погашення боргу.

За таких обставин, позовні вимоги про виселення відповідача ОСОБА_2 з будинку, який є предметом іпотеки, ґрунтуються на нормах чинного законодавства, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про виселення відповідача ОСОБА_2

Суд першої інстанції підставою відмови у позові про виселення ОСОБА_2 зазначав недотримання банком процедури, передбаченої для виселення осіб, що проживають в будинку, який є предметом іпотеки.

Однак такий висновок суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Зі змісту частини третьої статті 109 Житлового кодексу Української РСР, частини третьої статті 33, частин першої, другої статті 39, частин першої, другої статті 40 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням частини другої статті 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 9 вересня 2015 року в справі №6-455цс15.

Крім цього,з уточненої позовної заяви (а.с. 66-67) до відповідача ОСОБА_2 вбачається, що додатком до заяви були докази про направлення письмової вимоги про звільнення житлового будинку. Суд не зясував цих обставин. ПАТ КБ «ПриватБанк» в суді апеляційної інстанції долучив докази про направлення і вручення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмової вимоги про звільнення житлового будинку предмету іпотеки, на який за рішенням суду звернуто стягнення.

Заперечення ОСОБА_2 про те, що вона в погосподарських книгах числиться головою двору та те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав суду правовстановлюючих документів про право власності на житловий будинок, не заслуговують уваги суду, оскільки не мають правового значення для вирішення спору.

Керуючись ст. 218, 303, 304,307, 309, 316 ЦПК України, ст.ст. 39, 40 ЗУ Про іпотеку, ст. 109 ЖК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк задовольнити.

Рішення Борщівського районного суду від 31 серпня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку (предмету іпотеки), що знаходиться в с.Гуштинка по вулиці Гуштинські горби, №121 Борщівського району Тернопільської області.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_7