Ухвала суду № 54631338, 17.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2015 р. м. Київ К/800/20044/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року

у справі № 2а/0270/5645/12

за позовом Стрижавської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№ 81)

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправними і скасування рішення та акту, -

ВСТАНОВИВ:

Стрижавська виправна колонія управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№ 81) (далі - Стрижавська ВК № 81; позивач) звернулась до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ Вінницької області ДПС; відповідач), в якому просила визнати протиправними та скасувати пункт 3.5.1 акту перевірки № 2901/22/08562588 від 15 листопада 2012 року, а також податкове повідомлення-рішення № 00032891700 від 29 листопада 2012 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюваний акт індивідуальної дії. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Стрижавської ВК № 81 судовий збір у розмірі 1 968,09 грн. шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з рахунків Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі Вінницька ОДПІ Вінницької області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Стрижавської ВК № 81 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червеня 2012 року, за результатами якої складено акт № 2901/22/08562588 від 15 листопада 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення виправною колонією підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV), пункту 54.2 статті 54, пункту 57.1 статті 57, підпунктів «а», «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на неперерахування (несвоєчасне перерахування) до бюджету сум узгодженого податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, утриманого з доходів засуджених за виконану ними роботу під час перебування в місцях позбавлення волі.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 00032891700 від 29 листопада 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 1 968 078,91 грн. (1 574 055,13 грн. - основний платіж, 394 023,78 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з: незазначення в указаному податковому повідомленні-рішенні чинних до 01 січня 2011 року нормативних положень, які саме порушено платником; неправомірності включення Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС до розрахунку грошового зобов'язання суми, яка виникла в період, що не охоплювався даною перевіркою; неможливості відокремлення безпідставно збільшеної суми грошового зобов'язання від тієї, що донарахована обґрунтовано, та, як наслідок, скасування розглядуваного акту індивідуальної дії в частині.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Частиною 1 статті 9 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - КВК України) визначено, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України.

За правилами статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Умови праці засуджених до позбавлення волі, зокрема, норми тривалості робочого часу, правила охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії встановлюються законодавством про працю (стаття 119 КВК України).

Відповідно до частини 1 статті 120 КВК України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Пунктом 4.1 Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04 жовтня 2004 року № 191 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів (крім сум отриманих пенсій) фізичних осіб; аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

При цьому згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 889-IV (чинного до 01 січня 2011 року) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.

За правилами підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

ПК України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, передбачено подібне за змістом правове регулювання.

Так, згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України, включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

За змістом підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються також інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПК України заробітна плата -

це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що засуджені до позбавлення волі з метою залучення до суспільно корисної праці виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, в результаті чого їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.

Примусовість характеру трудових відносин засуджених, а також мета їх виправлення та перевиховання зумовлює особливість регулювання таких відносин шляхом поєднання норм законодавства про працю та вимог кримінально-виконавчого законодавства, що, однак, не позбавляє виплачених засудженим сум доходу за виконану ними роботу ознак заробітної плати.

Наведені норми податкового законодавства не встановлюють будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі та отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці, у зв'язку з чим оподаткування цих доходів має здійснюватись у загальному порядку.

При цьому незазначення в оскаржуваному акті індивідуальної дії норми Закону № 889-IV, порушеної позивачем до 01 січня 2011 року, за об'єктивної наявності факту порушення, склад якого за правовим регулюванням подібний положенням ПК України, не може бути єдиною та достатньою підставою для висновку про незаконність такого донарахування.

В той же час, з огляду на встановлені судами обставини щодо включення відповідачем до розрахунку грошового зобов'язання суми, яка виникла в період, що не охоплювався даною перевіркою, суду слід відокремити правомірно донараховану суму від тієї, що збільшена протиправно, шляхом, зокрема, витребування в контролюючого органу відповідного розрахунку з детальною розбивкою або ж, у разі необхідності, шляхом вирішення питання про призначення судово-економічної експертизи.

Адже, за правилами пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Зазначений документ надає контролюючому органу право на проведення перевірки та визначає період, що охоплюється такою перевіркою.

Відтак здійснення перевірки за період, який не обумовлений у наказі, свідчить про перевищення податковим органом повноважень при проведенні такої перевірки, призводить до визнання перевірки за цей період незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволення позову, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року в частині задоволення позову з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.