Ухвала суду № 54631288, 16.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року м. Київ К/9991/26508/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 по справі №2-а-12476/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод Вениса» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод Вениса» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.09.2011 №0000972303 та від 07.09.2011 №0000962303.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Західна міжрайонна державна податкова інспекція міста Харкова Харківської області Державної податкової служби 12.04.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 18.04.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста Харкова було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод Вениса» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.08.2008 року по 31.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 227792,00грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 231069,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується, зокрема, на безпідставному віднесені позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з підприємствами-постачальниками, що не задекларували належним чином податкові зобов'язання та не відобразили дані суми у податкових деклараціях з ПДВ, а саме - Приватним підприємством «Топран», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВ-Інформ-груп», Приватним підприємством «Фірма-Ангеліна».

Крім того, за висновками акту перевірки позивачем неправомірно включено до складу валових витрат та податкового кредиту витрат, що не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, а саме

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста Харкова складено акт від 22.08.2011 №1911/23-03-05/35856879 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.09.2011 №0000972303, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 288836,00грн., у тому числі за основним платежем 231069,00грн. та за штрафними санкціями 57767,00грн.; від 07.09.2011 №0000962303, яким позивачу визначено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 284740,00грн., у тому числі за основним платежем 227792,00грн., за штрафними санкціями 56948,00грн.

Щодо висновку податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту по операціям Приватним підприємством «Топран», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВ-Інформ-груп», Приватним підприємством «Фірма-Ангеліна» з колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Приватним підприємством «Топран», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВ-Інформ-груп», Приватним підприємством «Фірма-Ангеліна» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими позивачем податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, ветеринарними свідоцтвами, сертифікатами відповідності, висновками державної епідеміологічної експертизи та експертними висновки на отриману продукцію.

Придбана продукція від постачальників (сайра, цибуля сушена) використовувалася позивачем у власній господарській діяльності для виготовлення рибних консерв.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від стану податкового обліку його контрагентів і фактичної сплати ними податку до бюджету.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Проте, податковою інспекцією не наведено жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій.

За таких обставин, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Приватним підприємством «Топран», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВ-Інформ-груп», Приватним підприємством «Фірма-Ангеліна».

Щодо висновку податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту витрат, що не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва з колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 зазначеного Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, виходячи з положень законодавства формування платником податків податкового кредиту та валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю та їх підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відносив до складу валових витрат та податкового кредиту вартість відходів, що утворювалися при виробництві рибних консервів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем виготовлялися консерви з риби замороженої на підставі затверджених технологічних норм. За результатами виробництва рибних консервів на підприємстві складалися акти про проведення робіт по визначенню втрат, відходів та виходу напівфабрикатів при виробництві консервів. Дані акти складені по кожній партії сировини, переданій у виробництво, підписані технологом, мікробіологом, завідуючим складом та містять інформацію про вагу мороженої риби, вагу риби після дефростації, вагу риби після оброблення тушок, вагу риби після миття та зачистки тушок, вагу риби після порціювання та миття шматків, вагу риби після посолу, вагу риби після фасування, загальну вагу відходів та втрат.

Таким чином, зазначені акти містять інформацію щодо ваги риби після усіх етапів її перероблення та дані щодо відходів та втрат, що утворились в результаті такого перероблення. Загальна вага використаної сировини дорівнює вазі отриманої готової продукції з додаванням відходів та втрат.

Судами також встановлено, що фактична кількість отриманих відходів не перевищує нормативів, встановлених на підприємстві.

За таких обставин, зважаючи на неврегулювання нормативів формування відходів при виготовлені консерв та використання позивачем норм, затверджених керівником підприємства, формування валових витрат та податкового кредиту здійснювалося підприємством з урахування вимог податкового законодавства, а висновки податкового органу в цій частині також є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 07.09.2011 №0000972303 та від 07.09.2011 №0000962303 є правильними.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 по справі №2-а-12476/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв