Ухвала суду № 54631276, 16.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2015 р. м. Київ К/800/17014/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Латишевої Л.П.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 по справі №2а-6427/10/1070 за позовом ОСОБА_2 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 27.03.2014 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 16.04.2014 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статті 61 Конституції України, абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», пункту 1.3 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області проведено виїзну планову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.12.2008.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження чистого (оподатковуваного) доходу на загальну суму 21876371,60грн.; пункту 1.3 статті 1, підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 , пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 4375274,32грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на відсутності реального здійснення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК «Геніус», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн», Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП Інфо-Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Доменсбіз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Блізард-ком», Приватним підприємством «Івенто-2005», Приватним підприємством «Іділія Плюс V», Товариством з обмеженою відповідальністю «Атмарком».

За результатами перевірки Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області складено акт від 21.04.2009 №1303/17-1-15/61/НОМЕР_1 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.04.2009 №1534/0000420171/0/260/НОМЕР_1, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 3281455,74грн., у тому числі 3281455,74грн. за основним платежем та 0,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 30.04.2009 №1535/0000430171/0/261/НОМЕР_1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8750548,64грн., у тому числі 4375274,32грн. за основним платежем та 4375274,32грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження скарга позивача була залишена без змін, у зв'язку з чим Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкові від 06.07.2009 №2305/0000420171/1/373/НОМЕР_1 та від 06.07.2009 №2306/0000430171/1/374/НОМЕР_1.

Згідно частини другої статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування та зменшення податкових зобов'язань.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та валових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2010, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02.03.2011, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтями 212, 191, 366, 358 Кримінального кодексу України, та встановлено обставини щодо взаємовідносин за якими визначено податкові зобов'язання, які оспорюються позивачем в даній справі.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, з вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2010 вбачається, що судом не встановлювалися обставини взаємовідносин фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн», Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП Інфо-Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Доменсбіз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Блізард-ком», Приватним підприємством «Івенто-2005», Приватним підприємством «Іділія Плюс V», Товариством з обмеженою відповідальністю «Атмарком», досліджувалися лише операції ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК «Геніус».

Разом з тим, судами попередніх інстанцій зазначені обставини справи досліджені не були, належної правової оцінки їм надано не було, як і не перевірено належним чином обставин справи щодо реальності чи відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн», Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП Інфо-Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Доменсбіз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Блізард-ком», Приватним підприємством «Івенто-2005», Приватним підприємством «Іділія Плюс V», Товариством з обмеженою відповідальністю «Атмарком».

Судами не з'ясовано умов спірних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не перевірено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Крім того, встановлюючи факт відсутності перерахування позивачем коштів за поставки судами попередніх інстанцій залишено поза увагою встановлені актом перевірки обставини щодо наявності у позивача як кредиторської так і дебіторської заборгованості за поставки товарів, як і не перевірено умов оплати придбаних позивачем товарів.

Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог процесуального законодавства не виконали, що і потягло за собою ухвалення судових рішень, які не відповідають статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 по справі №2а-6427/10/1070 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв