Ухвала суду № 54631216, 17.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Київ К/800/41237/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року

у справі № 804/9615/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Підприємство з іноземними інвестиціями «Інтеркерама»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року, адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Підприємство з іноземними інвестиціями «Інтеркерама» (далі - ПрАТ «ПІІ «Інтеркерама»; позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ Міндоходів; відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 000302200 від 21 червня 2013 року та № 000292200 від 21 червня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПрАТ «ПІІ «Інтеркерама» витрати із сплати судового збору в розмірі 2 294,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року, ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «ПІІ «Інтеркерама» з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «НТ Сервіс» за період з 01 червня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 396/22.2-33184723 від 06 червня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 000302200 від 21 червня 2013 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 204 775,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 51 194,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 000292200 від 21 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 46 583,61 грн. (37 266,89 грн. - основний платіж, 9 316,72 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «НТ Сервіс» товарно-матеріальних цінностей (плитки клінкерної, сантехнічних виробів тощо), монтажних та демонтажних робіт, робіт з виготовлення металоконструкцій, підготовчих та інших робіт за нікчемними правочинами.

Такий висновок податковим органом зроблено фактично з огляду на акт № 158/22-5/37148668 від 15 січня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2012 року, в якому зазначено про відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності, неперебування ТОВ «НТ Сервіс» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також викладено думку про здійснення зазначеним суб'єктом господарювання діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Крім того, відповідач посилався на недоліки складених за результатами здійснених господарських операцій первинних документів, зокрема, товарно-транспортних накладних та актів виконаних робіт.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів, робіт, послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з'ясовано судами, реальний характер господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей та робіт у ТОВ «НТ Сервіс» підтверджується відповідними специфікаціями, рахунками на оплату, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, а також доказами подальшого використання придбаних у контрагента товарів та робіт у власній господарській діяльності, а саме - при завершенні будівництва адміністративно-побутового комплексу, який введено в експлуатацію 17 червня 2013 року.

При цьому слід враховувати, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, на що на обґрунтування своєї позиції, зокрема, посилається відповідач, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними та підтверджують право покупця на формування даних податкового обліку і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте дають змогу, як у наведеній ситуації, ідентифікувати постачальника, містять достатні дані про зміст господарських операцій, підтверджують фактичність здійснення таких операцій та інші обставини, що підлягають відображенню в бухгалтерському та податковому обліку.

За наведених обставин, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у контролюючого органу в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії слід визнати правильним.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.