Ухвала суду № 54625031, 24.12.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/12435/15-ц Номер провадження 22-ц/786/3693/15Головуючий у 1-й інстанції Кулешова Л.В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого-судді: Чумак О.В.,

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції

на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року

по справі за заявою старшого державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції ОСОБА_2 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_3.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1,-

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави у задоволенні подання старшого державного виконавця Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ ОСОБА_2 відмовлено.

З зазначеною ухвалою не погодився заявник, оскарживши її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Октябрський ВДВС Полтавського МУЮ, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу, якою подання старшого державного виконавця Бойко О.В. задовольнити. Вказував, що з свого боку державним виконавцем вжито усі заходи примусового виконання рішень, однак, боржник ухиляється від виконання зобовязань, покладених на нього судовим рішенням, що є підставою для обмеження його у праві виїзду за межі України, тому, вважає, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні подання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги з підстав, визначених п. 1 ч.1 ст. 312 ЦПК України, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні в Октябрському ВДВС Полтавського МУЮ перебуває виконавчий лист №2-754 від 28 листопада 2006 року, виданий Гадяцьким районним судом Полтавської області, про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 у розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму на утримання доньки Анжеліки, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення повноліття /а.с.5-6/.

Виконавче провадження за вищевказаним виконавчим листом відкрите 08 грудня 2010 року, копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження /а.с.7/.

28 березня 2011 року державним виконавцем направлено на адресу ОСОБА_3 виклик до Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ для вирішення питання щодо подальшої спалити аліментів /а.с. 9/.

Держаним виконавцем 01 вересня 2011 року направлено запити до КП Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», Полтавський МЦЗ, ДАІ, ДКЦПФР, державної інспекції сільського господарства про наявність майна та поточних рахунків, що зареєстровані за ОСОБА_3 /а.с.10,11,15,16/.

Згідно наданих відповідей від 08 вересня 2011 року, зареєстрованого майна та рахунків за боржником не значиться, до Полтавського міського центру зайнятості з питань працевлаштування ОСОБА_3 не звертався /а.с.12, 13, 17/.

11 грудня 2014 року державним виконавцем ще раз здійснено виклик ОСОБА_3 до Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ для вирішення питання щодо подальшої спалити аліментів /а.с. 14/.

Відповідно до довідки-розрахунку, наданого заявником, станом на 01 вересня 2015 року заборгованість по аліментам становить 43 571,71 грн. /а.с.8/.

Відмовляючи у задоволенні подання місцевий суд виходи з того, з матеріалів виконавчого провадження не вбачається повноти проведення старшим виконавцем дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Також судом зауважено, що державним виконавцем не доведено доцільності застосування до боржника заходу впливу у вигляді тимчасового обмеження виїзду за межі України, а також факту ухилення від виконання рішення з боку боржника.

Колегія суддів, в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 2 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон наявність неврегульованих аліментів, договірних чи інших невиконаних зобов'язань - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України

Згідно з п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов'язання за рішенням.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 377-1 ЦПК України встановлено, що суд за поданням державного виконавця вирішує питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень

Отже, законом передбачено юридична санкція у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання, і вказане обмеження застосовується як крайній захід впливу на боржника, коли вжитті всі інші заходи впливу.

А тому, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про те, що наявність судового рішення не є підставою для застосування обмежень щодо пересування особи ґрунтується на законі.

Так само, судова колегія, вважає законним і справедливим висновок місцевого про недоведеність доцільності застосування до боржника заходу впливу у вигляді тимчасового обмеження виїзду за межі України, з урахуванням наступного.

Пунктом 12.1 розділу XIІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець може звернутися з поданням до суду за місцезнаходженням органу ДВС щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Пунктом 12.1.1. зазначеної Інструкції встановлено вимоги до такого подання, серед яких, обовязкова наявність доказів, що підтверджують факту ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.

Таким чином, підставою для ухвалення судом рішення про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон є доведеність факту ухилення від виконання рішення суду.

Колегія суддів, аналізувавши положення ст. 377-1 ЦПК України, п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України», п. 18 ч. З ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 2 статті 10 ЦПК України, приходить до висновку, що саме державний виконавець зобов'язаний був довести навмисне або інше свідоме невиконання боржником ОСОБА_3 рішення суду.

Згідно з положеннями статей 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Однак, державним виконавцем, в порушення зазначених положень, не надано допустимих і належних доказів, які б свідчили про навмисне чи інше свідоме невиконанні боржником зазначених обов'язків. Долучені до справи копії матеріалів виконавчого провадження не спростовують висновків місцевого суду, зокрема, заявником надані копії викликів боржника до Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ від 28 березня 2011 року і 11 грудня 2014 року. Однак, жодним чином не підтверджений факт отримання боржником таких викликів державного виконавця або, що він ухилявся від отримання кореспонденції про його виклик до виконавчої служби, не зявлявся на виклик державного виконавця без поважних причин. Так само не доводять умисне ухилення ОСОБА_3 від виконання обовязку щодо сплати аліментів здійсненні державним виконавцем запити до КП Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», Полтавський МЦЗ, ДАІ, ДКЦПФР, державної інспекції сільського господарства.

Крім того, на думку колегія суду, вірним є зауваження місцевого суду про відсутність повноти проведення старшим виконавцем дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Із матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-754 від 28 листопада 2006 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дочки у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку щомісячно, відкрито 01 грудня 2010 року.

Натомість, державний виконавець не надав об'єктивних даних про те, що він вчинив дії щодо стягнення заборгованості по аліментах, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження», використав надані йому законом повноваження для виконання судового рішення.

Так, державним виконавцем не надано відповідних доказів щодо вчинення ним виконавчих дій, передбачених ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено порядок стягнення аліментів за наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці.

Відповідно до ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника.

Проте матеріали справи не містять жодного процесуального документу, який би свідчив про вжиття державних виконавцем заходів до встановлення місця реєстрації боржника, дійсної адреси перебування та знаходження боржника, а за його відсутності - заходів до розшуку боржника..

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, всебічно дослідив надані докази, вірно застосував норми матеріального і процесуального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених вимог.

За таких обставин, враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвали місцевого суду, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, п.1 ч. 1 ст.312, ст.313, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції відхилити.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_1

Судді: (підпис) ОСОБА_5

(підпис) ОСОБА_6

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1