Ухвала суду № 54622096, 24.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/9783/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

ОСОБА_2,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

за участю: представника позивача, ОК «МЖСТ ДОМ», - ОСОБА_3, та відповідачки ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2015 року за позовом Обслуговуючого кооперативу «МЖСТ ДОМ» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги,

в с т а н о в и л а:

17 вересня 2014 року Обслуговуючий кооператив «МЖСТ ДОМ» (далі ОК «МЖСТ ДОМ») звернувся до суду з вказаним позовом, який 20 травня 2015 року остаточно уточнив, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідачці ОСОБА_4 на праві власності належить трикімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 05 квітня 2004 року і вона є споживачем житлово-комунальних послуг, які їй надає ОК «МЖСТ ДОМ» згідно із пп. 1.4., 5.3.3., 5.5.2. Статуту ОК «МЖСТ ДОМ», затвердженого рішенням Установчих зборів учасників ОК «МЖСТ ДОМ» від 08 січня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором виконкому Одеської міської ради ОСОБА_5 10 січня 2011 року. ОК «МЖСТ ДОМ» надає відповідачці вчасно та відповідної якості послуги: з водопостачання та і водовідведення, з опалення та гарячого постачання, утримання будинку та прибудинкової території, але з 01 березня 2011 року споживач не сплачує за надані послуги внаслідок чого утворилась заборгованість. Від укладання договорів про надання вказаних послуг відповідно до типових договорів відповідачка відмовляється. 22 квітня 2014 року ОК «МЖСТ ДОМ» звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_4 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 14935,41 грн., з яких: з утримання будинку та прибудинкової території 4876,35 грн., з опалення 9055,60 грн., з холодного водопостачання та відведення 736,56 грн., з гарячого водопостачання та водовідведення 266,90 грн. 13 травня 2014 року був наданий судовий наказ, але 06 червня 2014 року судовий наказ був скасований за заявою відповідачки. Станом на 13 травня 2015 року сума заборгованості за надані житлово-комунальні послуги становить 35866,15 грн., з яких: з утримання будинку та прибудинкової території з 01 березня 2011 року по 28 квітня 2015 року 7271,49 грн., з опалення з 01 березня 2011 року по 28 квітня 2015 року 14569,37 грн., з холодного водопостачання та відведення на 20 липня 2012 року 736,56 грн., з гарячого водопостачання та водовідведення на 20 липня 2012 року 266,90 грн., встановлений індекс інфляції за весь час прострочення 11912,24 грн. та три процента річних від простроченої суми 1109,59 грн. Добровільно сплатити заборгованість за надані послуги відповідачка не бажає.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 525, 526, 610, 625, 901, 903 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідачки ОСОБА_4 на користь ОК «МЖСТ ДОМ» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 35866,15 грн., які складаються: з утримання будинку і споруд та прибудинкової території з 01.03.2011 року по 28.04.2015 року у розмірі 7271,49 грн.; з опалення з 01.03.2011 року по 28.04.2015 року у розмірі 14569,37 грн.; з холодного водопостачання та водовідведення у розмірі 736,56 грн., станом на 20.07.2012 року; з гарячого водопостачання та водовідведення в розмірі 266,90 грн., станом на 20.07.2012 року; інфляційні нарахування на суму заборгованості у розмірі 11912,24 грн., та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 1109,59 грн., та судові витрати в сумі 358,66 грн. (а.с. 2-9, 164-184, 185-188).

Відповідачка ОСОБА_4 проти позову заперечувала й в своїх усних і письмових поясненнях зазначала, що вона не укладала із обслуговуючим кооперативом жодних договорів про надання послуг та не є членом кооперативу, тому між сторонами відсутні будь-які правовідносини, повязані із житлово-комунальними послугами, позивач взагалі не має права надавати такі послуги так як будинок не знаходиться в його управлінні, а розрахунок заборгованості не відповідає діючим тарифам. У звязку із чим просила стягнути суму заборгованості у розмірі 6154,44 грн., відмовивши у стягненні іншої суми (а.с. 51-54,102-106).

Рішенням суду першої інстанції позов ОК «МЖСТ ДОМ» задоволено. Суд стягнув з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 35866,15 грн., які складаються: з утримання будинку і споруд та прибудинкової території з 01.03.2011 року по 28.04.2015 року у розмірі 7271,49 грн.; з опалення з 01.03.2011 року по 28.04.2015 року у розмірі 14569,37 грн.; з холодного водопостачання та водовідведення у розмірі 736,56 грн., станом на 20.07.2012 року; з гарячого водопостачання та водовідведення в розмірі 266,90 грн., станом на 20.07.2012 року; інфляційні нарахування на суму заборгованості у розмірі 11912,24 грн., 3% річних, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 1109,59 грн., та судові витрати в сумі 358,66 грн. (а.с. 214-215).

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а саме, судом не враховано, що вона не укладала із обслуговуючим кооперативом жодних договорів про надання послуг та не є членом кооперативу, тому між сторонами відсутні будь-які правовідносини, повязані із житлово-комунальними послугами, позивач взагалі не має права надавати такі послуги так-як будинок не знаходиться в його управлінні, а розрахунок заборгованості не відповідає діючим тарифам, вважає, що заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 березня 2011 року по 31 березня 2014 року складає 11185,11 грн. (а.с. 221-223).

В запереченні на апеляційну скаргу представник позивача, ОК «МЖСТ ДОМ», ОСОБА_6, просив суд скаргу відхилити у звязку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_4, пояснення на апеляцію представника позивача, ОК «МЖСТ ДОМ», - ОСОБА_3, та відповідачки ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачки задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

За змістом ст. ст. 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні-послуги" та п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (далі Правил) затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів № 5 від 14 січня 2009 року, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений у п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обовязок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачці ОСОБА_4 на праві власності належить трикімнатна квартира №186, житловою площею 39,6 кв.м., загальною площею 72,3 кв.м., у будинку №59-Д по вул. Академіка Вільямса в м. Одесі на підставі свідоцтва про право власності № 031337, яке видане 05 квітня 2004 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі інвестиційного договору від 06 грудня 2002 року, додаткової угоди від 09 березня 2004 року та акту прийому-передачі квартири (а. с. 10).

Власником житлового будинку № 59-Д по вул. Академіка Вільямса у м. Одеса є МЖБТ «ДОМ» на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок Серії САА № 423005 від 18 листопада 2004 року.

10 січня 2011 року між МЖБТ «ДОМ» та ОК «МЖСТ ДОМ» був укладений договір про спільну діяльність б/н, у тому числі надання житлово-комунальних послуг.

Відповідачка ОСОБА_4 є споживачем житлово-комунальних послуг, які їй надає ОК «МЖСТ ДОМ» згідно із пп. 1.4., 5.3.3., 5.5.2. Статуту, затвердженого рішенням Установчих зборів учасників ОК «МЖСТ ДОМ» від 08 січня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором виконкому Одеської міської ради ОСОБА_5 10 січня 2011 року (а.с. 11-19, 20).

ОК «МЖСТ ДОМ» надає відповідачці вчасно та відповідної якості послуги: з водопостачання та і водовідведення, з опалення та гарячого постачання, утримання будинку та прибудинкової території (а.с. 21-33), але з 01 березня 2011 року споживач не сплачує за надані послуги внаслідок чого утворилась заборгованість.

Від укладання договорів про надання вказаних послуг відповідно до типових договорів відповідачка відмовляється. 22 квітня 2014 року ОК «МЖСТ ДОМ» звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_4 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 14935,41 грн., з яких: з утримання будинку та прибудинкової території 4876,35 грн., з опалення 9055,60 грн., з холодного водопостачання та відведення 736,56 грн., з гарячого водопостачання та водовідведення 266,90 грн. 13 травня 2014 року був наданий судовий наказ, але 06 червня 2014 року судовий наказ був скасований за заявою відповідачки (а.с. 37-39, 40, 41-42).

Станом на 13 травня 2015 року сума заборгованості за надані житлово-комунальні послуги становить 35866, 15 грн., з яких: з утримання будинку та прибудинкової території з 01 березня 2011 року по 28 квітня 2015 року 7271,49 грн., з опалення з 01 березня 2011 року по 28 квітня 2015 року 14569,37 грн., з холодного водопостачання та відведення на 20 липня 2012 року 736,56 грн., з гарячого водопостачання та водовідведення на 20 липня 2012 року 266,90 грн., встановлений індекс інфляції за весь час прострочення 11912,24 грн. та три процента річних від простроченої суми 1109,59 грн., що підтверджується належним розрахунком позивача (а.с. 146-147, 160-162, 167-184).

Добровільно сплатити заборгованість за надані послуги відповідачка не бажає.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, відповідачка не сплачує за спожиті житлово-комунальні послуги надані ОК «МЖСТ ДОМ» з 01 березня 2011 року, нею не надано належних доказів того, що означені у розрахунку заборгованості послуги не надавались або надавались неналежним чином, та не надано жодного доказу того, що тарифи на житлово-комунальні послуги, які зазначені у розрахунку заборгованості були скасовані або змінені. Тому права ОК «МЖСТ ДОМ» порушені і підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 35866,15 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Твердження відповідачки ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, оскільки суд першої інстанції не врахував, що вона не укладала із обслуговуючим кооперативом жодних договорів про надання послуг та не є членом кооперативу, тому між сторонами відсутні будь-які правовідносини, повязані із житлово-комунальними послугами, позивач взагалі не має права надавати такі послуги так-як будинок не знаходиться в його управлінні, не можуть бути прийняті до уваги за таких підстав.

Згідно із ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до ст. 19 вказаного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Дійсно, згідно із п. 1 ч. 2 ст. 24 вказаного Закону балансоутримувач зобовязаний укладати договір з власником (співвласниками) на утримання на балансі відповідного майна.

Однак пунктами 1 та 5 частини 3 ст. 20 вказаного Закону також передбачено, що споживач зобовязаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 7 Правил визначено, що власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору.

Таким чином суд першої інстанції правильно виходив з того, що відсутність договорів про надання житлово-комунальних послуг, які відповідачка відмовляється укласти згідно із п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про надання житлово-комунальних послуг» не є підставою для звільнення від сплати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Аналогічний правовий висновок, висловлений Верховним Судом України у постанові від 10 жовтня 2012 року №6-110цс12, якій у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх судів України.

Власником житлового будинку № 59-Д по вул. Академіка Вільямса у м. Одеса є МЖБТ «ДОМ» на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок Серії САА № 423005 від 18 листопада 2004 року.

10 січня 2011 року між МЖБТ «ДОМ» та ОК «МЖСТ ДОМ» був укладений договір про спільну діяльність б/н. У п. 1.1 даного договору сторони зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль спільно діяти для досягнення спільної господарської мети з експлуатації будівель, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса № № 59-Д, 59-К. а також надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків. Договору у випадку порушення своїх обов'язків за цим договором сторони несуть відповідальність визначену даним договором чи/або діючим в Україні законодавством (п. 7.1.1 договору).

24 січня 2011 року загальними зборами учасників (засновників) МЖБ і «ДОМ» було прийнято рішення про передачу ОК «МЖСТ ДОМ» на управління для обслуговування будинки МЖБТ «ДОМ», а саме: надання споживачам житлово-комунальних та інших послуг пов'язаних з експлуатацією вказаних будинків розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, будинки № 59-Д та № 59-К.

ОК «МЖСТ ДОМ» надає житлово-комунальні послуги згідно із пп. 1.4., 5.3.3., 5.5.2. Статуту, затвердженого рішенням Установчих зборів учасників ОК «МЖСТ ДОМ» від 08 січня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором виконкому Одеської міської ради ОСОБА_5 10 січня 2011 року.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОК «МЖСТ ДОМ» є належним балансоутримувачем будинку №59-Д по вул. Академіка Вільямса в м. Одесі й має права, передбачені ч. 1 ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Посилання відповідачки ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, оскільки суд першої інстанції не врахував, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не відповідає діючим тарифам, не приймається до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу відповідачка ОСОБА_4 була зобовязана довести в судовому засіданні ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх заперечень проти позову.

Однак належними та допустимими доказами відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не доведені заперечення проти позову.

Навпаки, судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що наявний у справі розрахунок заборгованості за надані житлово-комунальні послуги відповідає діючим тарифам на послуги (а.с. 160-162).

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідних територіальних громад; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та підп. 2 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в постанові від 27 березня 2013 року у справі 6-6цс13 Верховний Суд України висловив таку правову позицію: «до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідних територіальних громад, а також погодження в установленому порядку цих питань із підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Не ґрунтується на законі висновок суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості зі споживача житлово-комунальних послуг лише з тих підстав, що постановою суду визнано неправомірним рішення виконавчого комітету міської ради про зміну тарифів. У такому разі слід виходити з тарифів, які були чинними до прийняття визнаних згодом недійсними тарифів або затвердженими на виконання постанови суду».

Аналогічний правовий висновок, висловлений Верховним Судом України у постанові від 19 листопада 2014 року №6-178цс14, якій у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх судів України.

Крім того, у постанові від 19 листопада 2014 року у справі №6-178цс14 Верховний Суд України зазначив, що «визнання недійсним рішень зборів обєднання співвласників багатоквартирного будинку не звільняють власників квартир від виконання їхніх обовязків щодо належного утримання будинку та прибудинкової території, сплати за отримані житлово-комунальні послуги, а також оплати інших платежів, передбачених законом і статутними документами».

Колегія суддів дослідила розрахунок заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 березня 2011 року по 14 березня 2014 року в розмірі 11185,11 грн., який надала відповідачка ОСОБА_4 суду апеляційної інстанції, й не приймає його до уваги, оскільки він не відповідає дійсності і спростовується розрахунком заборгованості наданим позивачем.

Посилання відповідачки на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ч. 2 ст. 625 ЦК України є помилковими за таких підстав.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини з оплати за житлово-комунальні послуги, які склалися між сторонами у справі, є грошовим зобовязанням й за порушення вказаного зобовязання встановлена відповідальність боржника у вигляді пені (п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), а також встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання й виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на правові висновки, висловлені Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2011 року №6-40цс11, у постанові від 20 червня 2012 року №6-68цс12, та у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, судом першої інстанції правильно застосовані до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та з достовірністю встановив, що є законні підстави для задоволення позову.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

ОСОБА_7

ОСОБА_2