Ухвала суду № 54619055, 23.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №336/1099/15-ц Головуючий у 1 інстанції Зарютін П.В.

Провадження № 22-ц/778/6636/15 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.,

Суддів: Дзярука М.П.,

ОСОБА_2,

При секретарі Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом,уточненим в ході судового розгляду, до Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В позові зазначав, що з 02.09.2013 він працював на посаді інструктора-методиста 1 категорії Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя.

Натомість, наказом від 31.07.2014 року позивач був звільнений з вказаної посади за власним бажанням, що не відповідає дійсності.

На підставі викладеного просив суд поновити його на посаді інструктора-методиста 1 категорії Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.07.2014 року по день ухвалення рішення.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 жовтня 2015 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді інструктора-методиста 1 категорії Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя.

Стягнуто з Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 35068,33 гривень.

Стягнуто з Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя на користь державного бюджету Шевченківського району м. Запоріжжя судовий збір в сумі 472,48 гривень.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 3097,50 гривень.

Визначена сума середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Шевченківський районний спортивно-технічнний клуб товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст..308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення місцевого суду відповідає.

Ухвалюючи оскаржене у справі рішення суд виходив із вимог даної норми закону, зібраних у справі та наданих сторонами доказів, яким дав повну, всебічну та об'єктивну оцінку.

Судом вірно встановлено, що з що з 02.09.2013 він працював на посаді інструктора-методиста 1 категорії Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя.

Наказом відповідача № 51-к від 31.07.2014 року позивач був звільнений з вказаної посади за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_3 не подавав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням, а тому таке звільнення не можна вважати законним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як роз'яснено в абзаці 1 п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9 по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Звертаючись до суду позивач зазначав, що заяву про звільнення з роботи за власним бажанням не писав, про своє звільнення дізнався лише в середині січні 2015 року, коли отримав наказ та трудову книжку. Такі твердження в суді відповідачем спростовані не були і фактично визнанні сторонами по справі.

Доводи особи яка подала апеляційну скаргу,щодо пропуску строку звернення до суду є неспроможними, оскільки як встановлено в судовому засіданні позивач звернувся до суду з позовом 12.02.2015 року, а про своє звільнення дізнався в середині січня цього ж року. Відповідно до вимог ст. 233 ч.1 КЗпП України строки звернення до суду не порушені

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

З урахуванням наявної в матеріалах справи довідки про середню заробітку плату позивача, на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 35068,33 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст.ст.57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції врахував доводи позивача про те, що заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням не подавав, копії наказу про звільнення вчасно не отримав, в трудовій книжці відсутній будь-який запис про звільнення його з роботи, та дав їм відповідну правову оцінку, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шевченківського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України м. Запоріжжя відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 жовтня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: