Рішення № 54617757, 21.12.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/3117/15-ц Номер провадження 22-ц/786/3512/15Головуючий у 1-й інстанції Миронець О.К. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.

Секретарі Кальник А.М.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2015 року відмовлено Публічному акціонерному товариству «Український ОСОБА_2» в задоволенні позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ПАТ «Український ОСОБА_2» (надалі ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК»), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Вважає, що встановлена судом обставина щодо неможливості позичальника добросовісно здійснювати свої обовязки по сплаті кредиту після введення тимчасової адміністрації є помилковою, оскільки на сайті банку була розміщена відповідна інформація щодо реквізитів для оплати таких коштів.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 29 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» укладено кредитний договір №КИПНФ/1010735.2, відповідно до умов якого позичальник отримав 180000 грн. строком до 28 травня 2028 року, для придбання житлової нерухомості, зі сплатою відсотків у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно з умовами розділу IV кредитного договору позичальник зобовязувався погашати заборгованість за договором у строки, визначені графіком і цим договором. У разі виникнення простроченої заборгованості позичальник сплачує банку 36,40 % річних без ПДВ, нарахованих на суму простроченої заборгованості від дати виникнення такої заборгованості до дати її погашення.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 23 квітня 2015 року № 265 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_2» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 24 квітня 2015 року № 87 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» ОСОБА_5 строком на 1 рік з 24 квітня 2015 р. до 23 квітня 2016 р. включно.

Звертаючись в червні 2015 року до суду з вказаним позовом, ПАТ «Український бізнес банк» в особі уповноваженої особи Фонду посилався на невиконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості по кредиту, розмір якої станом на 15 травня 2015 року становить 186708 грн. 97 коп., з яких заборгованість по тілу кредиту 171789 грн.41 коп., заборгованість за відсотками 12669 грн. 56 коп., заборгованість по щомісячній комісії 2250 грн., у звязку з чим просив стягнути останню солідарно з позичальника та його поручителя.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що обєктивною підставою припинення виконання позичальником з лютого 2015 року своїх обовязків по кредитному договору стало введення процедури ліквідації банку, внаслідок чого на місцях закрились філії останнього, а інші банки не приймали такі платежі. Одночасно позичальником приймались міри до врегулювання питання оплати своїх щомісячних платежів, у звязку з чим він неодноразово звертався до Національного банку України, однак відповіді не отримував.

Врахувавши, що відповідач ОСОБА_3 здійснював оплату згідно до планового графіку погашення кредиту, а утворена заборгованість по оплаті відсотків та щомісячної комісії утворилась внаслідок дій самого позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості.

З вказаним висновком не може в повній мірі погодитись колегія суддів з наступних підстав.

Так, згідно до положень ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобовязання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, цивільні права та обов'язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; позичальник зобов'язаний повернути кредитору заборговане, а той управі вимагати борг, відшкодування збитків, сплати неустойки, відповідальність має конкретний, індивідуальний характер, особа несе відповідальність за вчинене нею винне порушення зобов'язання відповідно до положень закону та умов, визначених договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів (ст. 1050 ч. 2 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що невідємним додатком до кредитного договору є плановий графік погашення кредиту і оплати комісій та відсотків, згідно до якого розмір щомісячних ануітетних платежів становив 3376 грн.

Будь-яких доказів, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобовязань до лютого 2015 року позивачем не надано.

Натомість, відповідачем ОСОБА_6П. надано квитанції, згідно яких останнім в липні 2014 року внесено платіж на суму 15000 грн., а останній платіж він здійснив в січні 2015 року на суму 2000 грн.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що станом на 15 травня 2015 року заборгованість складає по тілу кредиту 171789 грн.41 коп., за відсотками 12669 грн. 56 коп., по щомісячній комісії 2250 грн.

Разом з цим, зазначеним графіком станом на 31 травня 2015 року залишок по кредиту визначений в розмірі 174388 грн. 69 коп.

Крім того, позивачем в ході розгляду справи надано розрахунок визначеної ним в позові заборгованості, в якому він зазначає, що простроченої заборгованості за основним боргом (по тілу кредиту) не має взагалі, а 171789 грн. це поточна заборгованість, яку банк прохає стягнути достроково.

При цьому судом встановлено та не заперечується позивачем, що до лютого 2015 року позичальник не допускав прострочення виконання ним свого зобовязання, здійснивши останній платіж 06 січня 2015 року.

Таким чином, прострочення зобовязання мало місце з лютого 2015 року та станом на час предявлення позову складало по відсотках 10474 грн. 96 коп. (згідно до графіку погашення - в лютому повинен був виплатити 2451,96 грн., в березні 2707,23 грн., в квітні 2616,60 грн., в травні 2699,17 грн.) та 1800 грн. щомісячної комісії (450 грн. за 4 місяці.)

Зазначена сума як заборгованість підлягає до стягнення з солідарних боржників позичальника та його поручителя.

Разом з цим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині дострокового стягнення кредитних коштів виходячи з наступного.

Право на дострокове стягнення заборгованості передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України.

Між тим, зазначене право не є безумовним, оскільки його судовому захисту повинно передувати виконання самим банком процедури, визначеної умовами договору, згідно яких банк зобовязаний письмово повідомити позичальника про намір достроково розірвати кредитний договір та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісії, а позичальник зобовязаний протягом 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісії, неустойку, передбачені цим договором.

Проте, будь-яких доказів, які б свідчили про виконання банком зазначених умов договору щодо звернення до позичальника з письмовою вимогою про стягнення кредиту та розрахунку заборгованості, матеріали справи не містять.

Крім того, самим позичальником до лютого 2015 року належним чином виконувались кредитні зобовязання по кредиту, в тому числі мало місце внесення значно більшої оплати, ніж визначено графіком погашення.

Одночасно колегією суддів взято до уваги, що заборгованості по основному боргу відповідач ОСОБА_3 не має, а утворенню заборгованості по відсотках та комісії за лютий-травень 2015 року сприяли обєктивні обставини, як то закриття самих відділень банку внаслідок процедури ліквідації останнього, у звязку з чим ОСОБА_3 в квітні 2015 року звертався до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» ОСОБА_7 з проханням повідомити про порядок погашення кредиту.

При цьому, дану обставину не заперечує і сам апелянт, який, крім іншого, зазначає, що при проведенні процедури ліквідації банку, останній на своєму офіційному сайті опубліковував інформацію щодо реквізитів внесення оплат.

Однак, наявність інформації щодо реквізитів банку на його офіційному сайті, само по собі не свідчить про безперешкодний доступ кожної особи до такого інтернет ресурсу, а відтак така інформація не може вважатись перебуваючою у вільному доступі.

За вказаних обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з постановленням по справі нового рішення про стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2015 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» заборгованість по кредитному договору №КИПНФ/1010735.2 в сумі 12274 грн. 96 коп., яка складається з заборгованості за відсотками - 10474 грн. 96 коп. та заборгованості по щомісячній комісії 1800 грн.

В задоволенні іншіх позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді:

З оригіналом згідно.