Ухвала суду № 54616735, 21.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9782/15 Справа № 183/5666/14 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Черненкової Л.А., Осіяна О.М.

при секретарі - Хлус Ю.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Спаський» про витребування майна, стягнення отриманих доходів, відшкодування завданої моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що на праві власності йому належить земельна ділянка, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області: площею 3,3368 гектари, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ДП 053898 від 22 грудня 2003 року.

08 січня 2009 року між ним та ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» укладений договір оренди землі № 446 на строк до 31 грудня 2013 року. Земельна ділянка була передані ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» за актом приймання-передачі, що є додатком до договору оренди землі. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про не бажання продовжувати дію договорів та просив повернути земельну ділянку у відповідності до п.6.4.5 договору оренди, однак його вимоги були проігноровані, пізніше йому стало відомо, що ТОВ «АПК «Спаський» засіяло земельні ділянки ріпаком. Позивач просив витребувати майно, стягнути незаконно отримані доходи у сумі 22239,24 грн. відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково (а.с.61-66).

Стягнуто з ТОВ «АПК «Спаський» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 600 грн.; судові витрати в сумі 243,60 грн., а всього 843,60 грн., у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» на його користь 22239, 24 грн.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 3,3368 га., кадастровий номер 12:232:865:00:02:038:0043, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

08 січня 2009 року між сторонами укладено договір оренди землі № 446, за умовами якого останньому надано в оренду вищезазначену земельну ділянку, строком дії до 31 грудня 2013 року(а.с.8)

У відповідності до п. 6.4.5 договору оренди, позивач 20 вересня 2013 року та 22 січня 2014 року направив відповідачу повідомлення про те, що не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки на наступний період та просив не засівати належну йому земельну ділянки після збору врожаю у 2013 році. Однак, зазначену земельну ділянку відповідач засіяв ріпаком, і користувався нею до жовтня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині повернення земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка у жовтні 2014 року фактично повернута позивачу, що ним не заперечувалось, а тому відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог. В апеляційній скарзі відсутні доводи щодо незгоди із рішенням суду у цій частині, тому його слід залишити без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення доходів, які отримані чи могли бути отримані відповідачем у звязку з використанням земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Такі висновки суду є правильними, відповідають вимогам закону і підтверджуються матеріалами справи.

Згідно ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо такі порушення не пов'язані з позбавленнямправа володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга статті 22 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 вказаної статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного звязку між порушенням права й збитками. При цьому розмір заподіяних збитків доводить позивач.

Відповідно до п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року, збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам. Неодержаний дохід це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами,що затверджуються органами, що створили ці комісії.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позивачем не доведено розмір збитків у передбаченому законодавством порядку, оскільки в матеріалах справи відсутній висновок комісії, яка уповноважена визначити розмір збитків, заподіяних позивачу, колегія суддів вважає, що рішення суду у цій частині слід залишити без змін.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не застосував закон, який підлягав застосуванню ст. 387, 390 ЦК України, - не заслуговує на увагу, оскільки суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин, які виникли між сторонами, і застосував норми права, які ці правовідносини регулюють.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до тлумачення апелянтом норм чинного законодавства на власний розсуд, і висновків суду першої інстанції не спростовують.

Судом у достатньо повному обємі зясовані права та обовязки сторін, обставини справи, перевірені доводи сторін і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі наданих доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

У частині стягнення моральної шкоди рішення суду позивачем фактично не оспорюється, оскільки в апеляційній скарзі відсутні доводи з цього приводу, а представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що із рішенням суду у цій частині згоден. Тому у частині стягнення моральної шкоди рішення суду апеляційним судом не ревізується.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_3

ОСОБА_4