Ухвала суду № 54608069, 23.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/13289/15-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.Провадження № 22-ц/780/6996/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 23 23.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

23 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Верланова С.М., Голуб С.А.,

при секретарі: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про відшкодування моральної і матеріальної шкоди,-

встановила:

у грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої вимоги обґрунтував тим, що він по оголошенню з інтернету дізнався про роботу механізатора водія навантажувача в Одеському порту. Згідно інформації, отриманої позивачем по телефону, у разі влаштування на дану роботу, він повинен приїхати в м. Одесу та мати 700 грн. залогу.

З даними умовами позивач погодився, приїхавши до м. Одеси його зустріла дівчина та відвезла до офісу для ознайомлення з умовами договору про роботу. Ознайомившись з умовами договору, позивач погодився та написав заяву про прийом на роботу.

За рекомендацією дівчини, позивачу було запропоновано в першу чергу поселитися в квартиру, надано договір на поселення та просила надати кошти на залог за квартиру у розмірі 700 грн. В договорі було зазначено, що відповідач приймає на себе обовязки надати позивачу послуги по наданню інформації про вакантні місця на ринку праці.

Погодившись з договором на поселення та надавши дівчині 700 грн. позивач отримав квитанцію про сплату коштів. Коли позивач приїхав за вказаною адресою в договорі, для заселення на квартиру, орендодавця не було.Після телефонної розмови з дівчиною, стало відомо, що у звязку з неочікуваними обставинами, а саме: приїхала їхня бригада та заселять дану квартиру на пять днів, в звязку з чим позивачу запропонували тимчасово пожити у родичів в м. Одесі або на цей час поїхати додому.

У звязку з даними обставинами, позивач просив повернути кошти у розмірі 700 грн. за залог за квартири, на що йому було відмовлено в звязку з переведенням даних коштів в банк та запропонувала їх перевести на банківську картку у разі її наявності або надіслати на адресою проживання позивача. Але на час подання позову до суду ніхто коштів не повернув та не телефонував.

У звязку з переживаннями у позивача погіршився стан здоровя. Позивач стверджує, що відповідач завдав йому не тільки матеріальної, але і моральної шкоди, так як причинив йому страждання та біль.

Позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 2041грн. 60 коп. і моральну шкоду в розмірі 19000 грн., разом що складає 21041 грн. 60 коп.

Заочним рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року в позові було відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Просив скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 2041 грн. 60 коп. і моральну шкоду у розмірі 19000 грн., разом що становить 21041 грн. 6 0 коп.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що в заочному рішенні суду першої інстанції зазначено, що позивач не довів факт сплати ним 700 грн. , адже на квитанції вказані лише дата і сума, але суд не звернув уваги, на те, що в квитанції вказані реквізити відповідача ОСОБА_4 що саме він є отримувачем цієї суми, а там де повинні бути вказані реквізити позивача як платника пусте місце.

Оскільки, дана квитанція була недооформлена, то можна вважати, що суд не звернув уваги на цей недолік. В квитанції вказано: номер, суму, дату і реквізити одержувача які збігаються із договором в якому вказані апелянта реквізити, які він може вписати в квитанції в любий час, а тому це і є доказом того, що саме позивач є платником даної суми.

ОСОБА_2 посилається на те, що в результаті підписання договору начебто за поселення в квартиру та в якому було вказано, що позивачеві запропоновано чотири варіанти, йому насправді нічого не було запропоновано, оскільки не вказано ні одну адресу на поселення і ні одного реквізиту підприємства де вони б пропонували роботу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 по оголошенню з інтернету дізнався про роботу механізатора водія навантажувача в Одеському порту. Згідно інформації, отриманої позивачем по телефону, у разі влаштування на дану роботу, він повинен приїхати в Одесу та мати 700 грн. залогу. З даними умовами ОСОБА_2 погодився, приїхавши до Одеси його зустріла дівчина та відвезла до офісу для ознайомлення з умовами договору про роботу. Ознайомившись з умовами договору, ОСОБА_2 погодився та написав заяву про прийом на роботу.

За рекомендацією дівчини, позивачеві було запропоновано в першу чергу поселитися в квартиру, надано договір на поселення та просила надати кошти на залог за квартиру у розмірі 700 грн. В договорі було зазначено, що відповідач приймає на себе обовязки надати ОСОБА_2 послуги по наданню інформації про вакантні місця на ринку праці.

Погодившись з договором на поселення та надавши дівчині 700 грн. ОСОБА_2 отримав квитанцію про сплату коштів. Коли позивач приїхав за вказаною адресою в договорі, для заселення на квартиру, орендодавця не було. Після телефонної розмови з дівчиною, стало відомо, що у звязку з неочікуваними обставинами, а саме: приїхала їхня бригада та заселять дану квартиру на пять днів, в звязку з чим позивачу запропонували тимчасово пожити у родичів в Одесі або на цей час поїхати додому.

У звязку з даними обставинами, ОСОБА_2 просив повернути кошти у розмірі 700 грн. за залог за квартири, на що йому було відмовлено в звязку з переведенням даних коштів в банк та запропонувала їх перевести на банківську картку у разі її наявності або надіслати на адресою проживання позивача. Але на час подання позову до суду ніхто коштів не повернув та не телефонував.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не вказав підставу звернення до суду та які саме права його порушені. Крім цього позивачем не доведено в чому полягають порушення його прав та які умови якого договору порушено відповідачем.

Окрім твердження позивача про те, що йому відповідач повинен повернути витрати матеріального характеру, матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодного доказу.

Позивачем не доведено факту наявності порушення його прав та законних інтересів з боку відповідача, не доведено протиправної поведінки відповідача та причинний зв'язок з можливим порушенням прав та законних інтересів позивача.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа якій завдано збитків у результаті порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, який особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, який особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

В ст.23 ЦК України зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, й фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя.

Згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року з відповідними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» видно, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазначив позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Позивач не довів суду, заподіяння йому з боку відповідачаматеріальної та моральної шкоди,невідомо з яких міркувань визначена сума моральної шкоди, та чим підтверджений такий розмір моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин. Що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин,які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За правилами ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_2 не довів тих обставин на які посилався в доводах апеляційної скарги, не надав докази в обґрунтування своїх вимог, що є обовязком відповідно до засад змагальності сторін, як це передбачено ст.10 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

З урахуванням наведеного суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді