Постанова № 54600923, 21.12.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"21" грудня 2015 р. Справа № 906/907/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Олексюк Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_1 міської ради

на рішення господарського суду Житомирської області від 26.10.2015 р.

у справі № 906/907/15 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Приватного підприємства "Творчо-виробничий центр "Олеся"

до відповідача ОСОБА_1 міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_2;

2) ОСОБА_3;

3) ОСОБА_4

про скасування п.1.4 рішення № 783 від 10.10.2014 р., п.1 та 2 рішення № 842 від 26.12.2014 р.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_5;

відповідача: ОСОБА_6;

третіх осіб:

1) не зявився;

2) не зявився;

3) не зявився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.10.2015 р. у справі №906/907/15 позов Приватного підприємства "Творчо-виробничий центр "Олеся" до ОСОБА_1 міської ради про скасування п. 1.4 рішення № 783 від 10.10.2014 р., п. 1 та 2 рішення № 842 від 26.12.2014 р. задоволено. Визнано протиправним та скасовано п.п. 1.4 рішення сорокової сесії шостого скликання ОСОБА_1 міської ради №783 від 10.10.2014 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним особам, внесення змін до рішень міської ради". Визнано протиправним та скасовано п. 1 та 2 рішення сорок другої сесії шостого скликання ОСОБА_1 міської ради №842 від 26.12.2014 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою". Стягнуто з ОСОБА_1 міської ради на користь Приватного підприємства "Творчо-виробничий центр "Олеся" 2436,00 грн. сплаченого судового збору.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 1.4 рішення ОСОБА_1 міської ради № 783 від 10.10.2014 р. було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4000 га по вул. Київська, 6 ПП ТВЦ Олеся (державний акт на право постійного користування 1993 р. за 72) та доручено юридичному департаменту ОСОБА_1 міської ради звернутися до суду для претензійно-позовної роботи по звільненню та поверненню земельної ділянки по вул. Київській, 6. Окрім того, 26.12.2014 ОСОБА_1 міською радою було прийнято рішення № 842, згідно п. 1 якого було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4000 га по вул. Київська, 6 ТВЦ Олеся (державний акт на право постійного користування 1993 р. за № 72), а п. 2 цього ж рішення було надано дозвіл виконавчим органам влади на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га за адресою: вул. Київська, 6, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, для подальшої реєстрації права власності на вказану земельну ділянку територіальною громадою міста Житомира.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Земельного кодексу України, а також розяснення, наведені у п. 2. 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

В обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції вказав на те, що оскаржувані пункти рішення № 783 від 10.10.2014 та рішення № 842 від 26.12.2014р відповідача порушують права та законні інтереси позивача як землекористувача земельної ділянки (Державний акт на право користування землею серії Б №022692), яка була виділена йому рішенням сесії міської ради від 26.02.1993 року, враховуючи виконання усіх соціально-економічних умов перед містом. До того ж рішенням ОСОБА_1 міської ради двадцять п'ятої сесії п'ятого скликання №676 від 03.07.08 "Про розгляд звернення ПП Творчо-виробничий центр "Олеся" підтверджено право користування вказаною земельною ділянкою. Вказані обставини були неодноразово досліджені судами, зокрема в справі 5/106-нм, за результатом розгляду якої господарським судом Житомирської області прийнято рішення від 28.10.2008 , ОСОБА_1 апеляційним господарським судом - постанову від 31.03.2009 , Вищим господарським судом України - постанову від 22.07.2009, копії яких містяться в матеріалах справи. Діяльність Творчо-виробничого центру "Олеся" взагалі не припинялась, а лише ОСОБА_6 спільне підприємство "Творчо-виробничий центр "Олеся" перетворено у приватне підприємство "Творчо-виробничий центр "Олеся", яке є правонаступником МСП ТВЦ "Олеся", що підтверджується статутами вказаних підприємств.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 міська рада звернулась з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Житомирської області від 26.10.2015 р. у справі №906/907/15 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник зважає, зокрема, на таке:

- відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності міста;

- судом встановлено, що рішенням ОСОБА_1 міської ради від 26 лютого 1993 року Творчо-виробничому центру «Олеся» було надано в постійне користування земельну ділянку площею 4000,0 кв.м на розі вулиць Київська-Театральна в м. Житомирі для будівництва культурно-адміністративного центру з прибудованим 9-поверховим житловим будинком. Постійне користування зазначеною земельною ділянкою було оформлено актом на право користування землею виданим творчо-виробничому центру «Олеся»;

- натомість судом проігноровано той факт, що на праві приватної власності ОСОБА_2 належить нерухоме майно, а саме квартира № 1, що знаходиться у м. Житомирі по вул. театральній 5-а (договір купівлі-продажу від 03.10.2000 року) та квартира №3 за тією ж адресою (договір купівлі-продажу від 27.07.2003 року). ОСОБА_3 належить на праві власності квартира № 2 у м. Житомирі по вул. Театральній 5-а (договір купівлі-продажу від 01.04.1999 року);

- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Управління регулювання земельних відносин ОСОБА_1 міської ради з запитом щодо розмірів та конфігурації земельної ділянки, яка призначена для обслуговування житлових будинків 5-а та 5-б, що розташовані на вулиці Театральній. Управління регулювання земельних відносин ОСОБА_1 міської ради повідомило про видачу державних актів на право постійного користування земельною ділянкою за адресою вул. Театральна 5-а, 5-б ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що були видані згідно плану встановлення меж від 05.09.2001 року. Згідно цього плану, загальна площа для обслуговування житлових будинків № 5-а та 5-б складає 0,2280 га. Дана земельна ділянка площею 0,2280 га входить до земельної ділянки площею 0,4000 га по вул. Київській,6, користувачем якої є ТВЦ «Олеся».

Таким чином, скаржник стверджує, що підставою прийняття п. 1.4 рішення ОСОБА_1 міської ради від 10.10.2014 року № 783 «Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним особам, внесення змін до рішень міської ради» відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, а саме набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду на цій земельній ділянці інших осіб.

З огляду на наведені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у звязку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Предметом розгляду справи є визнання протиправними та скасування тих пунктів рішень відповідача, якими було припинено право користування позивача земельною ділянкою, а тому суд першої інстанції обґрунтовано задоволив позовні вимоги ТВЦ «Олеся», оскільки в оскаржуваних позивачем рішеннях були відсутні визначені ст. 141 Земельного кодексу України підстави припинення права користування земельною ділянкою.

Під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції відповідач наголошував на тому, що підставами для прийняття оскаржених рішень сесії міської ради виступав п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України. При цьому, в апеляційній скарзі міська рада зазначає, що зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень став п. «є» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України (набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянц). При цьому: а) в оскаржуваному рішенні міської ради № 783 від 10 жовтня 2014 року зазначається в якості підстави для його прийняття: клопотання ОСОБА_2 3.1., ОСОБА_3 від 05.09.2014 р.; постанова Корольовського районного суду м. Житомира від 18.08.2014 р. (примітка: на сьогоднішній день постанова Корольовського районного суду м. Житомира від 18 серпня 2014 р. скасована і провадження у справі закрито у зв'язку з непідвідомчістю справи адміністративним судам); державні акти на право постійного користування землею від 13.07.2001 р. № 2691, від 23.11.1999 р. №2049, від 21.09.2001 р. № 2773 (примітка: вказані державні акти на сьогоднішній день оскаржуються в судовому порядку творчо-виробничим центром «Олеся», оскільки ці державні акти були видані без згоди позивача на вилучення з його користування частин земельних ділянок на користь ОСОБА_2 3.1., ОСОБА_3, ОСОБА_4., що є порушенням ст. 31 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (в редакції, яка діяла на момент видачі державних актів на право постійного користування землею), а рішення виконавчого комітету міської ради, на підставі яких вказані державні акти видавались, були відмінені рішенням сесії ОСОБА_1 міської ради від 28.12.2007р. №511 «Про приватизацію, передачу в оренду, надання дозволу на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадян м. Житомира»); б) в оскаржуваному рішенні міської ради № 842 від 26 грудня 2014 року ОСОБА_1 міською радою взагалі не зазначена жодна з визначених ст. 141 Земельного кодексу України підстав припинення права користування земельною ділянкою.

З огляду на наведене вище, процесуальний опонент скаржника стверджує, що ОСОБА_1 міська рада не може визначитись, з яких підстав двічі припинила право користування Творчо-виробничого центру «Олеся» земельною ділянкою площею 0,40 га по вул. Київська, 6 у м. Житомирі.

За наведеного вище, позивач вважає, що оскаржене рішення є цілком законним, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

21 грудня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 26.10.2015 р. у справі №906/907/15 належить скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову вдмовити.

Представник позивача - Приватного підприємства "Творчо-виробничий центр "Олеся" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що всі учасники судового процесу були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам та третім особам у справі (Т.2, а.с. 94-96, 98-99, 101-102), а також те, що явка представників сторін та третіх осіб в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників третіх осіб.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як стверджується матеріалами справи, пунктом 1.4 рішення ОСОБА_1 міської ради № 783 від 10.10.2014 р. припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4000 га по вул. Київська, 6 ПП ТВЦ Олеся (державний акт на право постійного користування 1993 р. за 72) та доручено юридичному департаменту ОСОБА_1 міської ради звернутися до суду для претензійно-позовної роботи по звільненню та поверненню земельної ділянки по вул. Київській, 6. У якості підстави для прийняття такого рішення відповідачем зазначено клопотання ОСОБА_2, ОСОБА_3 від 05.09.2014 р., постанова Корольовського районного суду м. Житомира від 18.08.2014 р., державні акти на право постійного користування землею від 13.07.2001 р. №2691, від 23.11.1999 р. № 2049, від 21.09.2001 р. № 2773 (т.1, а.с. 22).

При цьому, одна із означених підстав припинення права постійного користування, а саме постанова Корольовського районного суду м. Житомира від 18.08.2014 р. не породжує жодних правових наслідків з огляду на те, що скасована ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.02.2015 р., а справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, за результатами якого ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 31.03.2015 р., залишеною без змін ухвалою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 18.05.2015 р., провадження у справі закрито у зв'язку з непідвідомчістю справи адміністративним судам.

26.12.2014 ОСОБА_1 міською радою прийнято рішення № 842 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» (т.1. а.с. 23).

Відповідно до п. 1 означеного рішення припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4000 га по вул. Київська, 6 ТВЦ Олеся (державний акт на право постійного користування 1993 р. за № 72), а п. 2 цього ж рішення надано дозвіл виконавчим органам влади на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га за адресою: вул. Київська, 6, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, для подальшої реєстрації права власності на вказану земельну ділянку територіальною громадою міста Житомира (підстава: клопотання ОСОБА_2, ОСОБА_3 від 05.09.2014 р., державні акти на право постійного користування землею від 13.07.2001 р. № 2691, від 23.11.1999 р. № 2049, від 21.09.2001 р. № 2773).

За результатами судового провадження у справі №5/106-нм господарським судом Житомирської області прийнято рішення від 28.10.2008р., ОСОБА_1 апеляційним господарським судом - постанову від 31.03.2009р. , Вищим господарським судом України - постанову від 22.07.2009р. , копії яких містяться в матеріалах справи (т.1, а.с. 104-119). При цьому, в судовому порядку встановлено обставини щодо того, що позивачеві була виділена земельна ділянка рішенням сесії міської ради від 26.02.1993 року, враховуючи виконання усіх соціально-економічних умов перед містом. До того ж рішенням ОСОБА_1 міської ради двадцять п'ятої сесії п'ятого скликання №676 від 03.07.08 "Про розгляд звернення ПП Творчо-виробничий центр "Олеся" підтверджено право користування вказаною земельною ділянкою. Факт правонаступництва, яке набув позивач - Приватне підприємство творчо-виробничий центр "Олеся" від МСП ТВЦ "Олеся" також досліджувався господарським судом Житомирської області у справі 5/106-нм, з приводу чого зазначено, що діяльність Творчо-виробничого центру "Олеся" взагалі не припинялась, а лише ОСОБА_6 спільне підприємство "Творчо-виробничий центр "Олеся" перетворено у приватне підприємство "Творчо-виробничий центр "Олеся", яке є правонаступником МСП ТВЦ "Олеся", що підтверджується статутами вказаних підприємств.

Предметом спору у справі № 906/907/15 є вимоги про визнання протиправним та скасування п. 1.4 рішення ОСОБА_1 міської ради №783 від 10.10.2014 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним особам, внесення змін до рішень міської ради» та п. 1, 2 рішення ОСОБА_1 міської ради №842 від 26.12.2014 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою".

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи оспорювані рішення міської ради на предмет відповідності вимогам діючого законодавства, колегія суддів враховує наступні правоположення.

Згідно з частиною другою статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок грунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Приписами статті 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради сесії.

В силу дії ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

В матеріалах справи міститься копія Державного акта на право користування землею серії Б № 022692, виданий на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради від 26.02.1993 р., яке є чиним, згідно з яким Творчо виробничий центр «Олеся» є користувачем земельної ділянки площею 0,4000 га по вул. Київська, 6 у м.Житомирі (т.1, а.с. 15-18).

В силу дії ст. 31 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 р. (в редакції, яка діяла на момент державних актів на право постійного користування землею від 13.07.2001 р. № 2691, від 23.11.1999 р. № 2049, від 21.09.2001 р. № 2773) вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів). У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, ПП ТВЦ Олеся не надавало згоди на вилучення на користь третіх осіб будь - якої частини земельної ділянки.

В абзаці 2 пункту 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" розяснено, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Рішення про надання земельної ділянки в користування є складовою землевпорядної документації, згідно із положенням статті 123 Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій».

Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Однак ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (резолютивна частина Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі N 1-17/2005).

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких припиняється право користування земельною ділянкою.

Відтак, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції зі змісту оспорюваних рішень констатує той факт, що право позивача на користування земельною ділянкою було припинено з тих підстав, жодна з яких не наведена у ст. 141 Земельного кодексу України.

Також, судова колегія зауважує, що наведена вище норма закону не встановлює правило, за яким припинення прав на земельну ділянку за наявності підстав, визначених цією нормою (ст. 141 Земельного кодексу України), здійснюється у судовому порядку.

У порушення наведених вище вимог чинного законодавства, відповідач в оспорюваних пунктах рішень не навів жодної передбаченої Законом правової підстави для припинення прав позивача на земельну ділянку.

Отже, наведену вказівку Закону проігноровано відповідачем при прийнятті оспорюваних рішень. Адже, орган місцевого самоврядування не наділений законом повноваженнями в односторонньому порядку припиняти право землекористування за відсутності підстав, наведених у ст. 141 ЗК України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, наведеної у п. 8 Постанови Пленуму № 7 від 16.04.2004р. Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Відтак, наведене вище свідчить про порушення відповідачем при прийнятті оспорюваних рішень вимог чинного законодавства України.

Також належить зазначити, що державні акти фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які зазначені в оспорюваних рішеннях міської ради в якості правової підстави припинення права постійного землекористування позивача, були видані вказаним фізичним особам лише у 2001 році. Між тим, означені державні акти видані за наявності державного акта на право постійного землекористування позивача, виданого у 1993 році. При цьому, згідно Державного акта, виданого позивачу, площа земельної ділянки, відведеної позивачу для користування становить 0, 40 га, тоді як третім особам згідно Державного акта було відведено земельну ділянку площею 0, 25 га за рахунок земель, які перебувають у користуванні позивача та за відсутності на те законних підстав. З огляду на зазначене, не зрозумілим є з яких мотивів орган місцевого самоврядування припинив право користування земельною ділянкою позивача, площа якої становить 0, 40 га.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відтак, суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції підтримує позицію господарського суду Житомирської області про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

З огляду на наведені вище висновки, здійснені за результатами апеляційного провадження у даній справі, судова колегія відзначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не віднайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, рішення господарського суду Житомирської області від 26.10.2015 р. у справі №906/907/15 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 26.10.2015 р. у справі №906/907/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 міської ради - без задоволення.

2. Справу №906/907/15 повернути в господарський суд Житомирської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.