Постанова № 54600476, 22.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2015 р. Справа № 920/1494/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, довіреність №607 від 27 листопада 2015 року,

відповідача ОСОБА_2, довіреність №5 від 01 червня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 5525 С/1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 920/1494/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Строй Центр, м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хоружівка, с. Хоружівка, Недригайлівського району

про стягнення 246061,53 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 920/1494/15 (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хоружівка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Строй Центр 36410,05 грн. пені, 37984,95 грн. штрафу, 1831,60 грн. 3% річних. Провадження у справі стосовно стягнення 168822,00 грн. боргу припинено за відсутністю предмету спору. В задоволенні вимог про стягнення 1012,93 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 920/1494/15 скасувати в частині стягнення 36410,05 грн. пені, 37984,95 грн. штрафу, прийняти нове рішення про відмову в позові в цій частині.

Свої вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що відповідачем в повному обсязі виконано основне зобовязання по оплаті за поставлений товар, значний розмір нарахованих штрафних санкцій, наявність великої фінансової заборгованості по підприємству, а тому, на думку відповідача, місцевий господарський суд безпідставно залишив без задоволення заяву відповідача про зменшення суми штрафних санкцій.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі обставини справи, вірно застосовані, як норми матеріального, так і норми процесуального права, в повному обсязі зясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та обєктивному розгляду всіх обставин справи в їх сукупності. Просив залишити рішення Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2015 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (вх. 17014 від 16.12.15р.).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року задоволено клопотання відповідача про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Господарському суду Сумської області на підставі статті 74-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, вислухавши в судовому засіданні представників сторін, переглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Застосовуючи приписи п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи повне погашення відповідачем основного боргу, місцевий господарський суд припинив провадження у справі в частині стягнення 168822,00 грн.; на підставі статей 549, 625 Цивільного кодексу України та статей 230-232 Господарського кодексу України, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені на суму 36410,05 грн., 37984,95 грн. штрафу, 1831,60 грн. 3% річних. В частині стягнення інфляційних у розмірі 1012,93 грн. відмовлено за необґрунтованістю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи, 12 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Строй Центр (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хоружівка (Покупець) укладений договір поставки нафтопродуктів №174, за умовами якого, Постачальник (позивач) зобовязувався у відповідності із замовленням передавати партіями у власність Покупця (відповідача) нафтопродукти, а Покупець зобов'язувався приймати нафтопродукти та своєчасно здійснювати оплату на умовах даного договору та додаткових угод до нього (а.с. 15-17).

Згідно п.3.1 Договору, відповідач зобов'язувався оплатити товар згідно умов, визначених в додаткових угодах до даного договору. В разі проведення поставки товару без підписання додаткової угоди (за усним/письмовим замовленням) на дану партію товару відповідач зобовязувався провести розрахунок 100 % передоплати.

Пунктом 1.2 сторони визначили, що істотними умовами цього Договору є кількість, асортимент, ціна (вартість) та умови поставки товару, які узгоджуються сторонами шляхом укладення (підписання) письмових додатків до нього по кожній окремій товарній поставці (товарній партії) Продукції в рамках цього Договору. Додатки (додаткові угоди) до цього Договору становлять його невідємну частину з моменту підписання їх уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін.

Позивач належним чином виконав свої зобовязання по поставці товару, про що свідчить наступне.

12 травня 2015 року відповідно до укладеної додаткової угоди № 1 до договору поставки № 174 від 12 травня 2015 року (а.с. 18) позивач поставив відповідачу паливо дизельне в кількості 4980 л на суму 84411,00 грн., у тому числі ПДВ 14068,50 грн. Відповідно до п. 4 додаткової угоди № 1, умова оплати визначена до 22 травня 2015 року.

13 травня 2015 року відповідно до укладеної додаткової угоди № 2 до договору поставки № 174 від 12 травня 2015 року (а.с.23) позивач поставив відповідачу паливо дизельне в кількості 4980 л на суму 84411,00 грн., у тому числі ПДВ 14068,50 грн. Згідно п.4 додаткової угоди № 2, умова оплати визначена до 22 травня 2015 року.

19 травня 2015 року відповідно до додаткової угоди № 3 до договору поставки № 174 від 12 травня 2015 року (а.с. 28) позивач поставив відповідачу паливо 4980 л на суму 84411,00 грн., у тому числі ПДВ 14068,50 грн. Згідно п.4 додаткової угоди № 3, умова оплати визначена до 02 червня 2015 року.

Факт отримання відповідачем продукції підтверджується належно оформленими видатковими накладними № Ц1007 від 13 травня 2015 року (а.с. 19), №Ц1019 від 14 травня 2015 року (а.с. 24), №Ц 1075 від 20 травня 2015 року (а.с. 29), товарно-транспортними накладними від 13 травня 2015 року (а.с. 21)., від 14 травня 2015 року (а.с. 26), від 20 травня 2015 року (а.с. 31) та відповідними довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 20, 25, 30).

Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за отриманий товар у розмірі 168 822,00 грн.

30 липня 2015 року позивач направив відповідачу претензію № 381 з вимогою погасити свою заборгованість з урахуванням штрафних санкцій, яка залишилась з боку відповідача без відповіді та виконання (а.с.33-36).

Згідно частини першої статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Разом з цим, до матеріалів справи відповідачем подано платіжне доручення №487 від 21 вересня 2015 року про погашення заборгованості у розмірі 168 822,00 грн. за договором № 174 від 12 травня 2015 року поставки нафтопродуктів та додаткових угод до нього (а,с. 72), у звязку з чим, місцевий господарський суд припинив провадження у справі стосовно вимог про стягнення основного боргу на суму 168 822,00 грн.

Відповідно до п. 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Припинення провадження на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору та припинив існування в процесі розгляду справи.

У звязку зі сплатою відповідачем основного боргу на суму 168 822,00 грн. після подання позовної заяви до господарського суду, але до винесення місцевим господарським судом рішення, провадження у справі в цій частині вимог підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

У звязку із порушенням відповідачем договірних зобовязань, позивач нарахував до стягнення 3% річних у сумі 1831,60 грн. та інфляційні у розмірі 1012,93 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд стягнув з відповідача 3% річних у сумі 1831,60 грн. та відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних у розмірі 1012,93 грн.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має врахувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

У випадках, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених у різні періоди, кожен внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. Вважається, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобовязання, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1831,60 грн. та відмовлено у задоволенні інфляційних, оскільки позивач обмежився вимогами про стягнення інфляції лише за червень 2015 року, не взявши до уваги індекс інфляції за липень та серпень 2015 року.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У звязку із порушенням відповідачем умов Договору, суд першої інстанції задовольнив у повному обсязі вимоги позивача про стягнення пені в сумі 36410,05 грн. та штрафу у розмірі 37984,95 грн.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок пені, враховуючи приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", колегією суддів встановлено, що розрахунок пені та штрафу відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.4 договору № 174 від 12 травня 2015 року передбачено, що у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.6.5 Договору, у випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 15% від суми заборгованості, не пізніше 20 календарних днів після дати прострочення проведення таких розрахунків.

Отже, стягнення пені і штрафу у разі неналежного виконання взятих на себе зобовязань Покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору, а розрахунок пені і штрафу, зроблений позивачем та перевірений судом першої інстанції, відповідає приписами чинного законодавства.

Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у зменшенні розміру штрафних санкцій.

Однак колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В обґрунтування заяви про зменшення штрафних санкцій відповідач посилається на те, що ТОВ агрофірма «Хоружівка» є сільськогосподарським товариством, доходи якого мають сезонний характер; станом на кінець травня - початок серпня 2015 року збір врожаю ще не почався, у звязку з чим відповідач має велику дебіторську заборгованість.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем ані суду першої інстанції, ані апеляційній інстанції не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї заяви про зменшення розміру неустойки.

Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що господарська діяльність це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Колегія суддів вважає, що важке фінансове становище відповідача, на яке сам відповідач посилається, утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось обєктивних, незалежних від відповідача обставин; заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки вчасно не погашалась.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що сплата (несплата) неустойки в даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси позивача, в даному випадку судом першої інстанції дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно відмовлено у зменшенні штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків Господарського суду Сумської області, викладених у рішенні від 19 жовтня 2015 року у цій справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 920/1494/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 24.12.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.