Рішення № 54598454, 17.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015Справа №910/26176/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "КРЕДОБАНК"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 4018,58 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Монташевич К. В. - представник, довіреність №8070 від 03.09.15;

Від відповідача : не з'явились

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 7 495,64 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 218,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №4/2014 про надання овердфарту від 26.06.2014 в частині повернення наданих кредитних коштів та щомісячної сплати процентів, внаслідок чого утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нарахована пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/26176/15 та призначено до розгляду на 29.10.2015.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.10.2015 розгляд справи відкладено на 17.11.2015.

У судові засідання 29.10.2015 та 17.11.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Відповідач особисто або його уповноважений представник у судові засідання 29.10.2015 та 17.11.2015 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 29.10.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: №0103035310278.

Копія ухвали суду від 29.10.2015, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03187, АДРЕСА_1 на час проведення судового засідання 17.11.2015 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 29.10.15 р. представник позивача подав довідку б/н б/д щодо наявності станом на 27.10.2015 заборгованості в розмірі 3521,65 грн. основного боргу, яка судом долучена до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 29.10.15 р. представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке задоволено ухвалою суду від 29.10.15 р..

У судовому засіданні 17.11.15 р. представник позивача подав заяву б/н від 16.11.2015 про відсутність між ПАТ "Кредобанк" та ФОП ОСОБА_1 спору з того самого предмету і з тих же самих підстав та заяву б/н від 16.11.2015 про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зменшує позовні вимоги в частині основного боргу та просить стягнути на свою користь суму основного боргу у розмірі 3521,65 грн. та суму пені у розмірі 865,93 грн., всього 4018,58 грн.. Надані заяви судом долучено до матеріалів справи.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву б/н від 16.11.2015 про зменшення розміру позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 29.10.2015 та 17.11.2015 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 05.10.2015, 29.10.2015 та 17.11.2015 відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки відповідача особисто або його представника суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка відповідача особисто або його представника в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі відповідача особисто або його представника не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 17.11.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 26.06.2014 між Публічним акціонерним товариством "КРЕДОБАНК" (позивач по справі, банк за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач у справі, позичальник за договором) укладено договір №4/2014 про надання овердрафту (далі - Договір), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику овердрафт, тобто надати у власність позичальнику грошові кошти у національній валюті для оплати наданих ним розрахункових документів в разі недостатності коштів на його поточному рахунку в межах встановленого максимального ліміту заборгованості в розмірі та на умовах обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути його і сплатити проценти та комісії за користування ним.

Розділами 2-9 Договору узгодили загальні умови кредитування, розрахунки між сторонами, порядок повернення овердрафту, моніторинг, відповідальність, гарантії позичальника, права та обов'язки сторін, порядок вирішення спорів тощо.

Дата остаточного повернення овердрафту визначена сторонами в п. 2.4 Договору і становить 25 червня 2015 р..

Відповідно до п. 10.1. Договору цей договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами та діє до повного виконання ними своїх обов'язків.

Як свідчать матеріали справи Договір підписаний уповноваженим представником банку, підпис якого скріплений печаткою позивача, та відповідачем особисто.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм § 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

У відповідності до з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Датою надання овердрафту вважається дата виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника (проведення платежів понад залишок коштів на поточному рахунку (п.2.9 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов Договору позивачем належним чином та в повному обсязі виконано взяті на себе договірні зобов'язання шляхом надання відповідачу кредиту понад залишок грошових коштів на поточному рахунку НОМЕР_2 відповідача для оплати розрахункових документів шляхом дебетування поточного рахунку позичальника із лімітом 10 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з рахунку клієнта НОМЕР_2 за період з 26.06.2014 по 14.09.2015.

При цьому факт отримання та розмір наданих відповідачем кредитних коштів відповідачем не заперечувався.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного надання банківських послуг, а також доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання банківських послуг відсутні. Докази наявності будь-яких заперечень щодо повного та належного виконання позивачем положень Договору з боку відповідача відсутні.

Відповідно до приписів частини 3 ст. 198 Господарського кодексу України встановлено, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Так, відповідно до п. 2.2 Договору річна процентна ставка встановлюється в залежності від строку безперервного дебетового сальдо по поточному рахунку позичальника (строку використання овердрафту), а саме розмір річної процентної ставки становить 28 % річних.

Згідно п. 3.2. Договору проценти за користування овердрафтом нараховуються щоденно на суму заборгованості по овердрафту за методом "факт/360"(фактична кількість днів у місяці, але умовно, 360 днів у році), за ставкою, вказаною у п. 2.2. цього договору з урахуванням строку користування овердрафтом, з моменту надання овердрафту.

Позичальник сплачує проценти/комісії при поступленні коштів на його поточний рахунок, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані ці проценти/комісії (пункт 3.3. Договору).

Відповідно до п.п. 4.1 ,4.2 Договору позичальник зобов'язаний повернути банку овердрафт у повному обсязі в порядку та терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього. Повернення овердрафту здійснюється за рахунок коштів, які надходять на поточний рахунок позичальника.

Пунктом 4.5. Договору передбачено, що позичальник уповноважує та безвідклично доручає банку здійснювати договірне списання банком з усіх його поточних рахунків, відкритих у банку (його відділеннях) грошових коштів і спрямувати їх на погашення заборгованості за овердрафтом, нарахованими процентами, комісіями, а також можливої неустойки (штрафу, пені) за цим договором.

Відповідно до п. 4.6. договору погашення заборгованості за цим договором здійснюється у наступній черговості:

- сума перевищення діючого ліміту заборгованості по овердрафту;

- прострочені платежі по сплаті комісій за користування овердрафтом;

- строкові платежі по сплаті нарахованих комісій за користування овердрафтом, термін яких наступає в поточному місяці;

- строкові платежі по сплаті нарахованих процентів за користування овердрафтом, термін сплати яких наступив в момент надходження коштів;

- проценти за користування овердрафтом, термін сплати яких наступає в поточному місяці;

- пеня, штрафи та інші види неустойки по овердрафту;

- строкові платежі по поверненню овердрафту (основного боргу).

Сторони не вправі самостійно змінювати встановлену черговість погашення заборгованості. У випадку надходження від позичальника коштів з призначенням платежу, яке порушує встановлений вище порядок погашення, банк проводить погашення заборгованості позичальника відповідно до положень цього пункту незалежно від вказаного позичальником призначення платежу.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання з повернення кредитних коштів належним чином не виконав та у строки, передбачені Договором овердрафту, погашення заборгованості не здійснив, у зв'язку з чим у позичальника утворилась заборгованість за кредитом та процентами, що підтверджується випискою банку по рахунку ФОП ОСОБА_1 НОМЕР_2, який був відкритий позивачем для відповідача, та відображає рух коштів по поточному рахунку останнього.

Суд звертає увагу, що за приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затверджене постановою правління Національного банку України №566 від 30.12.1998р. (зі змінами та доповненнями), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003р. №254, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 8 липня 2003 р. за №559/7880 визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції та їх обов'язкові реквізити.

Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.

До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З огляду на наведене, банківські виписки по рахунку відповідача є належними доказами в розумінні ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України, тому приймаються до уваги судом як такі, що підтверджують факт здійснення господарських операцій між банком та відповідачем та виконання банком у повному обсязі своїх зобов'язань за Договором банківського обслуговування від 26.04.14 р., надання відповідачу кредитного ліміту у відповідному розмірі та не виконання відповідачем зобов'язань за договором.

За умовами п. 4.7 Договору банк у випадках, передбачених п. 2.10 цього Договору, вправі вимагати дострокового повернення овердрафту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим Договором, про що письмово повідомляє позичальника.

Зокрема, згідно п. 2.10 Договору банк має право відмовити позичальнику у наданні овердрафту в випадку невиконання позичальником зобов'язань, передбачених договором (п.п.2.10.3), наявності невиконаного позичальником перед банком грошового зобов'язання (п.п.2.10.5).

Так, в зв'язку не виконанням відповідачем зобов'язань за Договором позивач звернувся до відповідача 12.06.2015 з повідомленням-вимогою №12/06/15-141 щодо погашення простроченої заборгованості за Договором за кредитом в сумі 7134,60 грн. та за відсотками в сумі 231,87 грн., якою вимагав протягом 10 робочих днів з моменту отримання, але не пізніше 25 календарних днів з моменту надіслання цього повідомлення-вимоги, а також достроково повернути суму овердрафту, сплатити всі нараховані та не сплачені проценти за користування овердрафтом та штрафні санкції.

Факт надсилання вказаної вимоги на адресу відповідача підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень листів від 12.06.15 р., опису вкладення в цінний лист від 12.06.15 р. та фіскального чеку від 12.06.15 р..

Таким чином, оскільки свої зобов'язання з повернення грошових коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам договору овердрафту відповідач не виконав, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 4018,58 грн., з яких: 3152,65 грн. - прострочена заборгованість по поверненню овердрафту, 865,93 грн. - пеня, яку позивач просить стягнути в поданій позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.6. Договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за Договором банк має право стягнути з позичальника пеню в розмірі 0,03 % за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 865,18 грн. за період з 26.06.2015 по 13.09.2015 по простроченій сумі кредиту та в сумі 0,75 гр. за період з 26.06.15 р. по 22.07.15 р. по прострочених відсотках, які позивач просить суд стягнути відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та положень Договору в межах визначеного позивачем періоду, становить 853,33 грн. пені по простроченій сумі кредиту та 0,75 грн. по простроченим процентам, всього 854,08 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та сплати процентів підлягають частковому задоволенню в сумі 854,08 грн. (853,33 грн. +0,75 грн.).

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання договору № 4/2014 про надання овердрафту від 26.06.2014 або його окремих положень суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за договору № 4/2014 про надання овердрафту від 26.06.2014 у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з овердрафту в сумі 3521,65 грн. та пені в сумі 865,93 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" (79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78; код ЄДРПОУ 09807862) 3521 (три тисячі п'ятсот двадцять один) грн. 65 коп. основного боргу та 854 (вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 08 коп. пені, а також 1214 (тисячу двісті чотирнадцять) грн. 41 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішення законної сили.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 грудня 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон