Ухвала суду № 54591351, 21.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у. № 333\7095/15 Головуючий у 1-й інстанції Варнавська Л.О.

Провадження № 22-ц/778/6404/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого, суддіОСОБА_2суддів:ОСОБА_3 ОСОБА_1секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2015 року у справі за заявою ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Запорізької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивачі звернулись з позовом до Запорізької міської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами за набувальною давністю. Посилаються на таке. ОСОБА_5 з 05.03.1984 року проживає та зареєстрована в житловому будинку літера «А», який розташований на земельній ділянці площею 0,0558 га по вул.. Кедрова, 2 «З» в м. Запоріжжя. ОСОБА_6 з листопада 2000 року зареєстрована у житловому будинку літера «Б», що розташований на земельній ділянці площею 0,0558 га по вул.. Кедровій, 2 «З» в м. Запоріжжя, позивачі є рідними сестрами. Будинок по адресою: м. Запоріжжя, вул.. Кедрова, 2 «З», був наданий їх батькам, які померли. Батьки не оформляли право власності на ці житлові будинки. Вважали, що саме батьки є власниками цього будинку. Запорізька міська рада право власності на ці будинки також не зареєструвала. Тому позивачі вважають, що набули право власності на ці будинки за набувальною давністю. Просять визнати за ОСОБА_5 право власності за набувальною давністю на об'єкт нерухомості - житловий будинок з господарськими спорудами: житловий будинок літера «А», житлову прибудову - літера «А1», сарай - літера «Г», навіс - літера «И», літня кухня літера «В», вбиральня - літера «З», погріб з шийкою - літера «пг», душ - літера «К», водопровід №2, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0558 га за адресою: м. Запоріжжя, вул.. Кедрова, 2 «З» та визнати за ОСОБА_6 право власності за набувальною давністю на об'єкт нерухомості: житловий будинок з відповідними господарськими будівлі та спорудами, а саме: житловий будинок літера «Б», вбиральня - літера «Ж», замощення літера «І», водопровід №6, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0558 га за адресою: м. Запоріжжя, вул.. Кедрова, 2 «З».

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за позовом про визнання права власності на самовільно збудований житловий будинок за набувальною давністю, суд першої інстанції, правильно виходив із того, що відповідно до вимог ст. 344 ЦК України позивачами не дотримано необхідних умов для набуття права власності на спірний будинок за набувальною давністю.

Суд встановив характер правовідносин сторін у справі та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін.

Доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову у позові та помилкове застосування до правовідносин норм ст. 376 ЦК України є неприйнятними, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результат оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

За роз'ясненнями п.п. 9, 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

-володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

-володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

-володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК).

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

За змістом ст. 344 ЦК України при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.

З огляду на положення статті та роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою, володілець суб'єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не повинен знати і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а також обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі вказують на те, що ОСОБА_5 з 05.03.1984 року проживає та зареєстрована в житловому будинку літера «А», який розташований на земельній ділянці площею 0,0558 га по вул. Кедрова, 2 «З» в м. Запоріжжя. ОСОБА_6 з листопада 2000 року зареєстрована у житловому будинку літера «Б», що розташований на земельній ділянці площею 0,0558 га по вул. Кедровій, 2 «З» в м. Запоріжжя, позивачі є рідними сестрами.

Будинок по адресою: м. Запоріжжя, вул.. Кедрова, 2 «З», був наданий їх батькам, які померли. Батьки не оформляли право власності на ці житлові будинки. Вважали, що саме батьки є власниками цього будинку. Запорізька міська рада право власності на ці будинки також не зареєструвала. Тому позивачі вважають, що набули право власності на ці будинки за набувальною давністю.

Проте зазначені обставини не свідчать про отримання майна за підставами, достатніми для того, щоб мати право власності на нього.

Позивачі знали, і на це посилаються і в позові, що користуються майном побудованим їх батьками, таким чином, добросовісність на зазначений позивачами як початковий момент заволодіння вищезазначеним будинком була відсутня.

Твердження апеляційної скарги про добросовісність володіння майном не може бути прийнято до уваги. Позивачі не надали жодного доказу, який би свідчив про добросовісність на момент заволодіння майном і їх же доводи, якими вони обґрунтовували позов говорять про зворотне.

Отже, вирішуючи спір, суд відповідно до ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи та в межах доказів, наданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки позивачами не доведено наявності сукупності умов для набуття права власності за набувальною давністю, що передбачено положеннями ст. 344 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Посилання у скарзі на те, що суд при відмові у позові помилково послався на ст. 376 ЦК України є також безпідставним оскільки, суд послався вірно на вказану норму закону як на одну із правових підстав для відмови в позові оскільки, позивачі, як вірно зазначив суд, просили визнати за ними право власності на нерухоме майно (житловий будинок з господарськими побудовами), яке не було введено в експлуатацію, що вже само по собі перешкоджає суду визнати право власності на це майно з будь-яких інших правових підстав в тому числі і за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Отже висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування колегія судів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: