Ухвала суду № 54583134, 23.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А

Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/15393/2015 р. Головуючий у 1 інстанції - Коробенко С.В.

Доповідач - Мараєва Н.Є

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2015 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах

Апеляційного суду м.Києва в складі :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Андрієнко А.М., Заришняк Г.М.

При секретарі - Гарматюк О.Д.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в м.Києві

Цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 р.

в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони

України, 3-особа: Державна Казначейська служба У країни

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з»явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до МО України, 3-особа: Державна Казначейська служба України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить це рішення скасувати і постановити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з»ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, Протоколом №8 від 20.09.2013р. засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби МО України, затвердженим 26.10.2013 р. Міністром оброни України, вирішено питання про можливість призначення одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУкраїни №499 від 28.05.2008 р. підполковнику у запасі ОСОБА_1, як інваліду третьої групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, в розмірі 27 місячного грошового забезпечення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 р. за позовом ОСОБА_1 було визнано неправомірною бездіяльність МО України щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, зобов'язано відповідача прийняти рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги в розмірі 123648,12 гривень та перерахувати зазначену суму до Хмельницького обласного військового комісаріату для подальшої виплати ОСОБА_1

Судом встановлено, що зазначена сума в розмірі 123648,12 гривень була перерахована відповідачем на користь Хмельницького військового комісаріату 10 листопада 2014 р.

Обґрунтовуючи позов позивач посилався на те, що відповідачем було прийнято рішення про виплату йому грошової допомоги в сумі 123648,12 грн. ще в жовтні 2013 р., проте фактично йому було виплачено ці кошти лише 17.11.2014 р., тому, він просив стягнути з відповідача збитки 29280,86 грн. у вигляді упущеної вигоди, оскільки, як би він отримав ці кошти своєчасно, то міг би отримати проценти у випадку покладення їх на депозитний рахунок в ощадбанку; також просив стягнути витрати в сумі 6500 грн., які ним були понесені у зв»язку із підготовкою позовних заяв до судів, що було написано більше 100 заяв. Також посилався на те, що у відповідача виникло перед ним грошове зобов»язання на підставі ст.625 ЦК України, тому, відповідач повинен виплати йому інфляційні втрати в сумі 15047,98 грн. та 3% річних в сумі 3912,70 грн.

Проте, із доводами позивача погодитися не можна з таких підстав.

Так, згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно ч.5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч.1 ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із відшкодуванням позивачу шкоди у зв'язку із настанням інвалідності внаслідок виконання ним обов'язків військової служби.

Суд першої інстанції правильно вважав, що дані відносини не є цивільно-правовими, оскільки, в них відсутня така характерна ознака як юридична рівність сторін. Відносини між сторонами пов'язані з проходженням позивачем військової служби, а тому, мають публічно-правовий характер, підтвердженням чого є розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до МО України про визнання бездіяльності протиправною саме в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи із змісту ч.2 ст.1 ЦК України, майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових та бюджетних відносин, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Листом від 01 липня 2014 р. «Аналіз практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві» Верховний Суд України звернув увагу на те, що статтею 625 ЦК регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто, її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч.5 ст.11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст.11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Згідно ч.2 ст.3607 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Постановлюючи рішення, суд правильно вважав, що підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України немає, що між сторонами не виникало цивільних правовідносин ні на підставі постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28.05.2008р., ні на підставі постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення Цивільного кодексу України щодо відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошових зобов'язань, передбачені статтею 625 ЦК України, а також положення щодо відшкодування майнової шкоди у виді упущеної вигоди та відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з»ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргуОСОБА_1 - відхилити, а рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 18.09.2015 р. - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :