Ухвала суду № 54565338, 21.12.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1915/8021/2012Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.М. Провадження № 22-ц/789/1430/15 Доповідач - Міщій О.Я.Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2015 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Міщія О.Я.

суддів - Бершадська Г. В., Ткач З. Є.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

з участю апелянта ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.03.2015 р. по справі за позовом публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та кредит до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

10 вересня 2013 р. ПАТ Банк Фінанси та кредит звернувся в суд із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р., яким відмовлено позивачу у стягненні заборгованості за кредитним договором № 12-310/29 від 29.02.2008 р. в розмірі 583548,67 грн.

ПАТ Банк Фінанси та кредит зазначив, що підставою для відмови у задоволенні позову банку було рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28.10.2011 р. у справі № 2 2616/11, яким визнано недійсним кредитний договір № 12-310/29 від 29.02.2008 р. та іпотечний договір від 04.03.2008 р.

Однак, зазначене рішення скасоване.

Відповідно до ухвали ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.08.2013 р. чинним є рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2013 р., яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Посилаючись на те, що скасовано судове рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення, що підлягає перегляду, позивач просив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р., задовольнити позов ПАТ Банк Фінанси та кредит, стягнувши з ОСОБА_1 в користь банку заборгованість за кредитом в сумі 583548,69 грн., що складається з 385471,48 грн. заборгованості за тілом кредиту, 8310,07 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 3738,23 грн. - заборгованості за доходами, 36028,91 грн. - заборгованості за простроченими доходами, 150000 грн. - пені за простроченими кредитними коштами.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2013 р. рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р. скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами, справу призначено до судового розгляду.

Згодом, позивач збільшив свої позовні вимоги, вказавши, що станом на 12.02.2015 р. з урахуванням відсотків, пені та штрафу заборгованість ОСОБА_1 становить 2012304,49 грн., яку просив стягнути з відповідача.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.03.2015 р. позов ПАТ Банк Фінанси та кредит до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ПАТ Банк Фінанси та кредит заборгованість за кредитним договором № 12-310/29 від 29.02.2008 р. в розмірі 453548,69 грн., а також понесені позивачеам судові витрати в розмірі 1280 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ Банк Фінанси та кредит, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Відповідач вказав, що суд в порушення вимог ст. 365 ЦПК України незаконно постановив ухвалу від 18.12.2013 р., якою скасував рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р. у зв'язку з нововиявленими обставинами та призначив справу до розгляду.

В уточненні до апеляційної скарги, відповідач просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2013 р., як таку, що винесена з порушенням вимог цивільно процесуального права. В письмових поясненнях, долучених до справи 21.02.2015 р., ОСОБА_1 просив направити справу в суд I інстанції для розгляду по суті, посилаючись на те, що рішення суду від 27.04.2012 р. незаконно скасоване ухвалою, а не рішенням суду за результатом розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Розглянувши справу в новому складі суду після відводу судді, який виніс незаконну ухвалу від 18.12.2013 р., суд порушив принципи безпосередньості цивільного процесу та незмінності складу суду, що протирічить ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

ОСОБА_1 зазначив, що обставини, на які посилався позивач у заяві, не є нововиявленими, а є новими обставинами, які виникли вже після ухвалення рішення суду від 27.04.2012 р., тому не можуть бути підставою для скасування вказаного рішення.

Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 та його представник підтримали апеляційну скаргу, а представник позивача ПАТ Банк Фінанси та кредит просив відмовити у задоволенні апеляційної скрги, позовні вимоги підтримав.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що відповідач неналежно виконує зобов'язання за кредитним договором від 29.02.2008 р. № 12-310/29, тому стягнув з нього в користь ПАТ Банк Фінанси та кредит 453548,69 грн. заборгованості і 1820 грн. судових витрат.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону, грунтується на матеріалах справи.

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10.01.2010 р. позов ПАТ Банк Фінанси та кредит задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 583548,69 грн. заборгованості за кредитним договором. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 17.03.2011 р. рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10.01.2010 р. в частині стягнення з ОСОБА_1 пені змінено, зменшено її розмір до 20 тис грн., визначено загальну суму заборгованості, яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, в розмірі 453548,69 грн. У решті рішення суду залишено без змін.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р., яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 05.07.2012 р., рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10.01.2010 р. скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами, а в задоволенні позову ПАТ Банк Фінанси та кредит до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Відмовляючи в позові ПАТ Банк Фінанси та кредит, суд взяв до уваги рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28.10.2011 р., яким задоволено позов ОСОБА_1, визнано недійсним кредитний договір від 29.02.2008 р. № 12-310/29 та договір іпотеки від 04.03.2008 р., які є правовою підставою існування зобов'язальних відносин між сторонами.

Надалі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28.10.2011 р. та ухвала апеляційного суду Тернопільської області від 29.12.2011 р., якою вказане рішення залишено без змін, скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.08.2012 р., а справа направлена в суд 1 інстанції.

При новому розгляді справи, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2013 р. в позові ОСОБА_1 до ПАТ Банк Фінанси та кредит про визнання недійсним договорів кредиту та іпотеки відмовлено, однак рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 11.04.2013 р. вказане рішення скасовано, а по спору ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійним кредитний договір від 29.03.2008 р. та договір іпотеки від 04.03.2008 р.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.08.2013 р. у справі № 6-21405св13 рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11.04.2013 р. скасовано, залишено в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2013 р.

Отже, чинним є рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2013 р., яким відмовлено в позові ОСОБА_1 до ПАТ Банк Фінанси та кредит про визнання недійсними кредитного договору від 29.02.2008 р. № 12-310/29 та договору іпотеки від 04.03.2008 р.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 361 ЦПК України рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду.

Враховуючи вказані обставини та вимоги закону, суд підставно задовольнив заяву ПАТ Банк Фінанси та кредит від 10.09.2013 р. і скасував за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р. про відмову в задоволенні позову банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 29.02.2008 р. № 12-310/29. При цьому суд врахував, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28.10.2011 р. про визнання недійсним вказаного кредитного договору та договору іпотеки, яке було покладено в основу рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р., - скасовано, а чинним є рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2013 р., яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що зазначені обставини є новими, а не нововиявленими, оскільки ч. 2 ст. 361 ЦПК України передбачено, що підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення, що підлягає перегляду.

Посилання ОСОБА_1 на те, що факт скасування рішення суду від 28.10.2011 р. є лише новим доказом у справі, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вимога щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та вимога про визнання кредитного договору недійсним є взаємопов'язаними вимогами, а між рішеннями суду існує матерільно правовий зв'язок, факти, встановлені в одній справі мають значення для іншої справи.

Отже, скасування вказаного рішення суду і наявність рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2013 р., яким підтверджено чинність кредитного договору та договору іпотеки мають істотне значення для правильного вирішення справи, тому є нововиявленими обставинами.

Зазначене відповідає роз'ясненням, даним в п. 4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 30.09.2012 р. Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Судом встановлено, що 29.02.2008 р. між ПАТ Банк Фінанси та кредит, який є правонаступником ВАТ Банк Фінанси та кредит, що підтверджується статутом від 28.09.2009 р., та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 12 310/29.

Згідно з умовами кредитного договору, ПАТ Банк Фінанси та кредит зобов'язався надати відповідачу кредит на придбання трьохкімнатної квартири у розмірі 407787 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,5 % річних, а відповідач зобов'язався щомісячно в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за кредитом та відсотках за користування ним, відповідно до графіка зниження розміру заборгованості, визначеному в додатку № 1 до кредитного договору.

ПАТ Банк Фінанси та кредит повністю виконав свої зобов'язання за договором, надавши кредитні кошти відповідачу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 неналежно виконує умови кредитного договору, не здійснює своєчасно погашення кредиту, відсотків за користування коштами.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором № 12-310/29 від 29.02.2008 р. у нього утворилась заборгованість, яка на 22.12.2010 р. становить 599580,22 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 385471,48 грн; заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 8310,07 грн; заборгованості за нарахованими доходами у розмірі 3738,23 грн.; заборгованості за простроченими доходами у розмірі 36028,91 грн; та пені за простроченими кредитними коштами в розмірі 166031,53 грн. (Розрахунок позивача від 24.12.2010 р., а. с. 65, 66, т. 1).

10.04.2009 р. ВАТ Банк Фінанси та кредит направило на адресу відповідача письмову претензію вимогу № 143 з пропозицією здійснити дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, однак сума заборгованості в установлений законом строк сплачена не була.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач не заперечував щодо правильності поданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, не оспорював суми стягнення, зазначений розрахунок відповідає умовам договору від 29.02.2008 р., тому розрахунок позивача правильно покладено в основу рішення суду.

Отже, суд підставно стягнув з відповідача в користь ПАТ Банк Фінанси та кредит заборгованість за кредитним договором № 12-310/29 від 29.02.2008 р. в сумі 453548,69 грн., з яких 385471,48 грн. заборговаінсть за тілом кредиту, 8310,07 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 3738,23 грн. заборгованість за нарахованими доходами, 36028,91 грн. заборговаінсть за простроченими доходами та 20000 грн. пені за прострочення повернення кредиту та процентів.

При цьому суд зменшив розмір пені на підставі ст. 551 ЦК України.

Сторони не оскаржили рішення в частині правильності нарахованих сум, що підлягають стягненню з ОСОБА_1

Колегія суддів перевірила доводи відповідача щодо порушення вимог цивільно- процесуального закону при розгляді справи і вважає, що вказані порушення не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Зокрема, відповідач посилався на порушення порядку розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, передбаченого ст. 365 ЦПК України, і просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2013 р., якою незаконно скасовано рішення цього ж суду від 27.04.2012 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 308, ч. 3 ст. 309 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як роз'яснено в п. п. 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р. Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку, визнавши, що суд першої інстанції ухвалив рішення з

дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі недоліки у розгляді справи не вплинули на суть ухваленого рішення, апеляційний суд згідно зі статтею 308 ЦПК України ухвалою відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін і обов'язково наводить у ній мотиви, з яких доводи апеляційної скарги відхиляються. Водночас апеляційним судам необхідно враховувати, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних

лише формальних міркувань. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що сама по собі ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2013 р. не впливає на суть ухваленого рішення про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р., оскільки цей недолік не призводить до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі.

Зокрема, перегляд рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р. здійснено судом на підставі заяви ПАТ Банк Фінанси та кредит

від 10.09.2013 р. і за наявності обставин, передбачених ст. 361 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 159 ЦПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі. Справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку.

Як видно із змісту журналу судового засідання, отримавши справу після задоволеного відводу і вибуття у зв'язку з цим з процесу судді, суд розпочав розгляд справи спочатку та безпосередньо дослідив подані докази, взяв до уваги заяву ПАТ Банк Фінанси та кредит про перегляд рішення від 10.09.2013 р. і зазначив про наявність підстав для скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р. за нововиявленими обставинами.

При цьому суд відмовив у задоволенні збільшених вимог позивача, які були подані після винесення ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2013 р., задовольнивши позов ПАТ Банк Фінанси та кредит в межах первісних вимог, заявлених до ухвалення рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.04.2012 р., яке переглянуто за нововиявленими обставинами.

Отже, той факт, що рішення суду від 17.04.2012 р. скасоване за нововиявленими обставинами ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2013 р. не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12.03.2015 р., оскільки це порушення не призвело до неправильного вирішення справи.

При цьому суд дотримався вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97 ВР від 17.07.1997 р., яка передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2013 р., оскільки відповідно до вимог ст. 293 ЦПК України вказане судове рішення не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення та скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12.03.2015 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_3