Ухвала суду № 54551643, 16.12.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 р.Справа № 820/10334/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

Суддів: Бартош Н.С. , Старосуда М.І.

за участю секретаря судового засідання Дорошенко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2015р. по справі № 820/10334/15

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати,

ВСТАНОВИЛА:

28.09.2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить визнати неправомірними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати заробітної плати з 28.03.2015 року відповідно до ч. 1 ст. 147 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та зобов'язати відповідача здійснити таке нарахування та виплату.

Позивач зазначає про порушення відповідачем його конституційного права на отримання оплати праці в законодавчо встановленому розмірі. Позивач акцентує увагу, що відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року в задоволені адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду вмотивовано тим, що з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та дослідженні докази, суд дійшов висновку, що у спірних відносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року та прийняти нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідно до положень ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 19.11.2012 року працює на посаді помічника голови Комінтернівського районного суду м. Харкова та має 10 ранг державного службовця (а.с. 11).

30.06.2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, якою просив з 28.03.2015 року здійснювати нарахування та виплату заробітної плати у відповідності по положень ч. 1 ст. 147 Закону № 2453-VI (а.с. 19).

У відповіді на звернення ТУДСАУ у Харківській області (лист № 04-48/2056/15 від 02.07.2015 року) повідомило позивача щодо відсутності такої можливості у зв'язку невнесенням змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року N 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (а.с. 20).

Сторонами у справі не заперечується та обставина, що у період з 28.03.2015 року до 01/09.09.2015 року посадовий оклад позивача ОСОБА_1 складав 1218 грн/1378 грн, з яких 624 грн. - посадовий оклад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року N 268 (в редакції, що була чинною до 09.09.2015 року).

Доплата проводилась згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року N 482, якою установлено, що у разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати (з 01.01.2015 року - 1218 грн, з 01.09.2015 року - 1378 грн).

В подальшому відповідачем нарахування заробітної плати позивача здійснювалося у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року N 268 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року N 644.

Погоджуючись з загальним висновком суду першої інстанції щодо необгрунтованності позовних вимог ОСОБА_1, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 154 Закону № 2453-VI (ч.ч. 1, 3 ст. 151 цього Закону в редакції, що була чинною до 29.03.2015 року) у кожного судді суду загальної юрисдикції є помічник, статус і умови діяльності якого визначаються Законом № 2453-VI, Законом України від 16.12.1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.

Частинами 7 та 8 Закону № 3723-XII встановлено, що умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Умови оплати праці працівників судів визначені постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року N 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» - Додаток № 47.

Законом України від 12.02.2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) частина 1 ст. 147 Закону № 2453-VI викладена в наступній редакції:

«Розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Пунктом 13 розділу П «Прикінцеві та перехідні положення» цього ж Закону Кабінету Міністрів України доручено у тримісячний строк з дня набрання Законом чинності привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Таким чином, Законом № 192-VIII передбачений алгоритм розрахунку розміру посадового окладу працівника апарату суду і одночасно уряд зобов'язаний привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти.

Отже за змістом Законів № 3723-XII та № 2453-VI (нова редакція якого встановлена Законом № 192-VIII) умови оплати праці працівників суду визначаються урядовим актом, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року N 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року N 644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», що набрала чинності 09.09.2015 року, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року N 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», у тому числі до додатка N 47.

Зазначеним додатком встановлено, що місячний посадовий оклад (коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду) дорівнює 0,4. Окремою приміткою визначено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення, інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів не погоджується з позицією позивача ОСОБА_1 стосовно того, що розмір посадового окладу помічника голови суду всупереч положень Конституції України визначався відповідачем з урахуванням положеннями Закону України від 28.12.2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (зі змінами внесеними Законом від 02.03.2015 року N 217-VIII, які набули чинності 13.03.2015 року).

Колегія суддів зазначає, що попередні зміни до Додатку 47 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року N 268 (тобто до змін у редакції постанови від 02.09.2015 року N 644) вносились постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2011 року № 215 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України з питань оплати праці працівників апарату судів».

Також слід зазначити, що із змісту постанови Кабінету Міністрів від 02.09.2015 року N644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» не убачається, що цей акт прийнятий на виконання повноважень делегованих уряду Законом України від 28.12.2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік».

Враховуючи наведене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції при розгляді та вирішенні справи правових висновків, викладених Конституційним Судом України в рішеннях: від 09.07.2007 року по справі N 1-29/2007 (справа за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік») та від 22.05.2008 року по справі N 1-28/2008 (справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

Приписи ст.17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлюють, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Також при вирішенні спорів суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини та висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладених у його постановах (ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 244-2 КАС України).

Разом з тим, Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача ОСОБА_1 на прецедентний характер рішень Європейського суду з прав людини: справа «Кечко проти України» та справа «Будченко проти України», оскільки обставини та зміст правовідносин учасників справ, що встановлені зазначеними рішення Європейського суду, не співпадають з обставинами справи, що розглядається, та правовідносинами, що склались між учасниками цієї справи.

Так, у першому випадку Європейським судом встановлено, що мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо періоду між 1 січня та 23 червня 1999 року. При цьому Суд зауважив, що право заявника на отримання 20 % надбавки вчителя (у період з 01.01.1999 року по 23.06.1999 року), який має стаж педагогічної роботи понад 10 років, що передбачена ст. 57 Закону України «Про освіту» повинна була бути виплачена відповідно до єдиної об'єктивної умови - періоду часу, протягом якого заявник працював вчителем. «Оскільки заявником була дотримана умова 10-річного стажу, то можна сказати, що він має якщо не право, то законні сподівання на отримання зазначених коштів». Судом не прийняті аргументи Уряду щодо того, що законами України про Державний бюджет на 1997-1999 роки не було передбачено відповідних витрат (бюджетних асигнувань), оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У іншій справі заявник зазначав про порушення Урядом статті 1 Першої протоколу, оскільки вважав, що не запровадження відповідного правового механізму реалізації положень ст. 43 Гірничого закону України (було запроваджено тільки через десять років) становило втручання у його право на мирне володіння своїм майном, оскільки його право на звільнення від сплати за електроенергію та газ було порушено.

За приписами ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Правила п. 1 ч. 1 ст. 171 КАС України поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень, зокрема, Кабінету Міністрів України.

На час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року N 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» в редакції постанови Кабінету Міністрів від 02.09.2015 року N 644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» такою, що не відповідає Конституції України, в установленому порядку визнана не була. Зазначений нормативно-правовий акт судом не визнаний незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили (повністю або частково, - в частині Додатку 47).

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги зазначені висновки не спростовують.

За загальним правилом, доказами, що використовуються для встановлення істинності виниклої ситуації, варто вважати будь-які фактичні дані, що є засобом встановлення у визначеному законом порядку всіх необхідних обставин справи. В свою чергу, фактичні дані - це об'єктивна, достовірна інформація про факти, що входять до предмета доказування.

Враховуючи наведене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно неповного з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи та стосовно невідповідності висновків суду цим фактичним обставинам справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_1 та відсутність підстав, визначених ст. 202 КАС України для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до положень ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням матеріального та процесуального права (ч. 1 ст. 200).

Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань (ч. 2 ст. 200).

Інші доводи та зауваження сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Керуючись ст.ст. 184, 195, 196, 196, 198 ч.1 п. 1, 200 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2015р. по справі № 820/10334/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельнікова Л.В.Судді Бартош Н.С. Старосуд М.І. Повний текст ухвали виготовлений 21.12.2015 р.