Постанова № 54551267, 22.12.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4767/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Танасогло Т.М.,

суддів Бойка А.В.,

ОСОБА_1,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» до Березівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Березівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 17.07.2015 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року в задоволені адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 30 вересня 2015 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи було неповно зясовані обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 15.06.2015 року по 19.06.2015 року, на підставі рішення начальника Березівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, оформленого наказом по Березівській ОДПІ від 10.06.2015 року № 157, згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.10.2010 року № 2755-VІ, службовою особою відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» відповідно до затвердженого плану, з питань нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «СКМПН» за період вересень 2014 року у зв'язку з отриманням та відпрацюванням у відповідності до п. 74.2 Податкового кодексу України податкової інформації від ДПІ у Київському районі м. Одеси від 30.01.2015 року за № 2140/22-02, їх реальності та повноти відображення в обліку за період вересень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 26.06.2015 року № 236/22-00/03579041 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Березівкаагрошляхбуд», код ЄДРПОУ 03579041 з питань формування податкового кредиту і валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «СКМПН» код ЄДРПОУ 38352244 за період вересень 2014 року», відповідно до висновку якого, перевіркою встановлено порушення позивачем ч. 1, 5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого правочини виражені в укладенні угод ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» та сума валових витрат, яка віднесена ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» по взаємовідносинам з ТОВ «СКМПН» мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Згідно п.1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 216, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України встановлено нікчемні правочини: ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» при придбанні товарів (послуг) від ТОВ «СКМПН» на суму 2481008 грн., всього за період вересень 2014 року, завищено валові витрати на суму 2067506 грн. та на суму податкового кредиту 413501,29 грн. від ТОВ «СКМПН»; ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - донараховано податку на додану вартість у сумі 413501,29 грн., у тому числі у вересні в сумі 413 501,29 грн.; п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.5, п.п. 138.10.2, п.п. 138.10.3 п. 138.10, п. 138.12 ст. 138 Податкового кодексу України та п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - донараховано податку на прибуток у сумі 372151 грн. у тому числі за 2014 рік - 372151 грн. (а.с. 31-51 том 1).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 17.07.2015 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 620 251,94 грн. (за основним платежем - 413501,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 206750,65 грн.) та № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 558 226,50 грн. (за основним платежем - 372 151,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 186075,50 грн.) (а.с. 55-56 том 1).

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішенням, ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» звернулося до суду.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В свою чергу, відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Між Позивачем та ТОВ „СКМПН було укладено договір про постановку товару № 30/05-14 від 30.05.2014 року.

На підтвердження реальності господарської операції із ТОВ «СКМПН» на поставку матеріалів позивачем було надано первинні документи, а саме:

- видаткові накладні: №01093 від 01.09.2014 р.; №0292 від 02.09.2014р., №04093 від 04.09.2014р, №05092 від 05.09.2014р, №05093 від 05.09.2014р., №0691 від 06.09.2015 р., №0692 від 06.09.2015 р., №08094 від 08.09.2014 р.,№09093 від 09.09.2014 р., №09094 від 09.09.2014 р., №10094 від 10.09.2014 р., №10095 від 10.09.2014 р., №11095 від 11.09.2014 р., №11096 від 11.09.2014 р., №12094 від 12.09.2014 р., №12095 від 12.09.2014 р.,№13092 від 13.09.2014 р., №13093 від 13.09.2014 р., №15098 від 15.09.2014 р., №15099 від 15.09.2014, №16095 від 16.09.2014 р., №16096 від 16.09.2014 р., №17096 від 17.09.14, № 17097 від 17.09.2014 р., №18093 від 18.09.2014 р., №18094 від 18.09.2014р., №19096 від 19.09.2014р., №22097 від 22.09.2014 р., №22098 від 22.09.2014 р., №23094 від 23.09.2014 р., №23095 від 23.09.2014 р., №24095 від 24.09.2014 р., №24096 від 24.09.2014р., №25094 від 25.09.2014 р., №25095 від 25.09.2014 р., №25096 від 25.09.2014 р., №26092 від 26.09.2014 р., №26093 від 26.09.2014 р., №26094 від 26.09.2014 р., №29091 від 27.09.2014 р., №29092 від 27.09.2014 р., №29093 від 27.09.2014 р., №28091 від 28.09.2014 р., №28092 від 28.09.2014 р., №29093 від

29.09.2014 р., №29094 від 29.09.2014 р.,

- податкові накладні: №197 від 01.09.2014 р.; №296 від 02.09.2014р., №497 від 04.09.2014р, №597 від 05.09.2014р, №598 від 05.09.2014р., №691 від 06.09.2015 р., №692 від 06.09.2014 р., №895 від 08.09.2014 р.,№996 від 09.09.2014 р., №997 від 09.09.2014 р., №1104 від 10.09.2014 р., №1103 від 10.09.2014 р., №1198 від 11.09.2014 р., №1197 від 11.09.2014 р., №1296 від 12.09.2014 р., №1297 від 12.09.2014 р.,№1392 від 13.09.2014 р„ №1393 від 13.09.2014 р., №1601 від 15.09.2014 р., №1602 від 15.09.2014 р., №1698 від 16.09.2014 р., №1699 від 16.09.2014 р., №1799 від 17.09.14, № 1800 від 17.09.2014 р., №1899 від 18.09.2014 р., №1900 від 18.09.2014р., №2006 від 19.09.2014р., №2302 від 22.09.2014 р., №2303 від 22.09.2014 р., №2395 від 23.09.2014 р., №2396 від 23.09.2014 р., №2496 від 24.09.2014 р., №2497 від 24.09.2014р., №2606 від 25.09.2014 р., №2606 від 25.09.2014 р., №2607 від 25.09.2014 р., №2697 від 26.09.2014 р., №2698 від 26.09.2014 р., №2699 від 26.09.2014 р., №2791 від 27.09.2014 р., №2792 від 27.09.2014 р., №2793 від 27.09.2014 р., №2891 від 28.09.2014 р., №2892 від 28.09.2014 р., №3000 від 29.09.2014 р., №3001 від 29.09.2014 р.,

- копії рахунків-фактур за вересень 2014 р.;

- товарно-транспортні накладні.

З урахуванням того, що транспортування товару придбаного у вищезазначеного контрагента здійснювалось власними силами покупця, були надані відомості техніки на балансі, копії договорів оренди від 03.01.2012 р., копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, копії наказів про прийняття водіїв на роботу, копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номеру водіїв, копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 3 квартал та 4 квартал 2014 року;

- витяг з журналу довіреностей щодо отримання товарно-матеріальних цінностей;

У рахунок оплати за отриманий товар перераховано грошові кошти у розмірі 1 738 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме: №460 від 27.10.14, №469 від 31.10.14, №493 від 05.11.14, №532 від 17.11.14, №548 від 19.11.14, №549 від 19.11.14, №563 від 26.11.14, №569 від 27.11.14. на загальну суму 1738000,00 грн.

Придбаний товар було використано в роботах згідно наступних договорів:

- договір №8 від 25.09.2014 р., який було укладено між ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» та Березівською міською радою Одеської області (поточний ремонт дороги по вул. Леніна м. Березівки Одеської області);

- договір №7 від 02.09.2014, який було укладено між ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» та Березівською міською радою Одеської області (поточний ремонт тротуарів по вул. Пушкінська, вул. К.Маркса та пл.. Шевченко м. Березівки Одеської області);

- договір №4 від 25.06.2014, який було укладено між ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» та Березівською міською радою Одеської області (поточний ремонт дороги по вул. Пушкінська, вул. Ворошилова, вул. К.Маркса м. Березівка Одеської області);

- договір №36 від 16.09.2014, який було укладено між ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» та ДКБ Одеської обласної державної адміністрації (капітальний ремонт вул. Ворошилова м. Котовськ Одеської області);

- договір №33 від 15.09.2014, який було укладено між ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» та ДКБ Одеської обласної державної адміністрації (капітальний ремонт вул. 1-го травня смт. Фрунзівка, Фрунзівського району);

- договір №37 від 16.09.2014, який було укладено між ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» та ДКБ Одеської обласної державної адміністрації (капітальний ремонт вул. Чапаєва м. Котовськ Одеської області);

- договір №80/2 від 05.09.2014, який було укладено між ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» та Комінтернівською сільською радою (капітальний ремонт дороги вул. Східна смт. Комінтернівське Одеської області);

- договір №80/1 від 05.09.2014, який було укладено між ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» та Комінтернівською сільською радою (капітальний ремонт дороги вул. Сонячна смт. Комінтернівське Одеської області).

Окрім того, виконання вищезазначених договорів підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, актами приймання виконаних робіт, підсумковими відомостями ресурсів.

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Дослідивши зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, колегія суддів приходить до висновку, що вони складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст. 70 КАС України.

Щодо висновків акту Відповідача відносно того, що угоди укладені між ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» ТОВ «СКМПН» мають ознаки мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Обґрунтовуючи законність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень, відповідач посилався на те, що угода між позивачем та ТОВ «СКМПН» не була направлена на настання реальних юридичних наслідків.

Разом с тим, укладення угоди без мети настання юридичних наслідків є ознакою фіктивного правочину, який не є нікчемним, а може бути визнаний недійсним, відповідно до ст. 234 ЦК України лише в судовому порядку, а податкові органи такими повноваженнями не наділені.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

У своєму рішення суд першої інстанції зазначив, що він критично ставиться до того, що представник позивача не зміг пояснити суду та надати необхідних доказів на підтвердження економічного обгрунтування доцільності здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «СКПМН», яке знаходиться у м. Краматорськ Донецької області.

Судова колегія не погоджується з такою позицією суду першої інстанції та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як вибачається з матеріалів справи та зазначено апелянтом в апеляційній скарзі ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» уклало договір про поставку товару з ТОВ «СКМПН», виходячи зокрема з того, що дане підприємство є діючим, належним чином зареєстроване, має свідоцтво платника податку та розміщується з 2013 р. у м. Одесі, що вбачається з договору оренди приміщення ТОВ «СКПМН» за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 2.

Крім того, у своєму рішенні суд першої інстанції вказав, що порушення, які викладені в акті перевірки, були встановлені, окрім іншого, також на підставі акту ДПІ у Київському районі м. Одеси від 30.01.2015 року № 2140/22-02 «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «СКМПН» (код ЄДРПОУ 38352244) за період серпень - грудень 2014 року», у якому, зокрема, встановлено відсутність факту здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «СКПМН»; відсутність у ТОВ «СКМПН» обєктів оподаткування (відсутня передача товару (послуг) з податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (надання послуг) до зазначених у акті контрагентів-постачальників; не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «СКМПН» до підприємств-покупців.

Однак, судова колегія вважає хибними такі висновки суду першої інстанції та зазначає, що проведення зустрічної звірки з метою перевірки питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість п. 73.5 ст. 73 ПК України не передбачено; зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність господарських операцій такої особи; внесення змін до облікових карток платника податків, що не пов'язані із зміною податкового навантаження (тобто податкової звітності, розшифровки результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) з податку на додану вартість, можливе лише на підставі або самостійно поданої декларації платника податку на додану вартість або прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення після закінчення строків його узгодження.

Отже, можна зробити висновок про відсутність у податкового органу повноважень по здійсненню в рамках проведення зустрічних звірок контролю за додержанням податкового законодавства. Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства реалізується шляхом проведення перевірок платників податків в порядку, визначеному Податковим кодексом України.

В розумінні Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 та Податкового кодексу України, акт (довідка) про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом застосування суб'єктом владних повноважень норм права.

Актом застосування норм права або правозастосовним актом, може бути рішення, викладене у формі податкового повідомлення-рішення, яке приймається на підставі нормативно-правових актів та висновків перевірки і наділено такими характерними ознаками як категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави та є персоніфікованим.

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки таких ознак не має, тому у правовому регулюванні участі не приймає, а є лише носієм певної інформації та може бути доказом у адміністративній справі відповідно до норм статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що будь-які формулювання викладені у висновках такого акту, не можуть самі по собі спричиняти жодних негативних наслідків для платника податків, у тому числі, бути достатньою підставою для визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, нікчемними.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий Адміністративний суд України у своїх Ухвалах № К/800/9550/14 та № К/800/61168/13.

Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагента такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000072200, №0000082200 від 17.07.2015 року належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Згідно п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» - задовольнити повністю.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Березівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області №0000072200, №0000082200 від 17 липня 2015 року.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» (вул. Ворошилова, 80, м. Березівка, Березівський р-н, Одеська обл., 67300, код за ЄДРПОУ 03579041) з Державного бюджету України, сплачений судовий збір у розмірі:

- 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. відповідно до платіжного доручення №536 від 05 серпня 2015 року;

- 19 444 (девятнадцять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 90 коп. відповідно до платіжного доручення №824 від 09 жовтня 2015 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючийсуддя ОСОБА_2 суддя ОСОБА_3 суддя ОСОБА_1