Ухвала суду № 54551251, 23.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/3522/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 компенсацію витрат на відрядження за період з 25.05.2015 по 29.05.2015 у розмірі 390,00 грн.; зобов'язано Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.

Позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 25.05.2015 по 29.05.2015 позивача було направлено в Центр підвищення кваліфікації працівників сфери управління Міністерства соціальної політики України у м. Києві. За час перебування на навчанні ОСОБА_2 було нараховано та сплачено заробітну плату за 5 днів в сумі 537,65 грн., що також підтверджується розрахунковим листом за травень 2015 року (а.с.16), проте витрати на відрядження, що включають в себе добові, кошти за проживання та вартість проїзду у сумі 390,00 грн., відповідно до звіту про використання коштів, виданих на відрядження (а.с.29) сплачені не були. Вказані кошти не були виплачені і в наступному місяці.

29.07.2015 позивача було звільнено на підставі розпорядження голови обласної державної адміністрації від 17.07.2015 №459-к (а.с.26) за згодою сторін та в день звільнення видано трудову книжку і проведено розрахунок з оплати праці. Кошти витрачені позивачем під час перебування у відрядженні, навіть при звільненні позивачу не сплачені.

Як вбачається зі звіту про використання коштів, виданих у відрядження, позивачем було витрачено кошти в сумі 390,00 грн., які включають в себе вартість проїзду Чернігів-Київ у розмірі 80,00 грн., проїзд Київ - Чернігів у розмірі 80,00 грн., вартість проживання в гуртожитку у розмірі 80,00 грн. та добові в сумі 150,00 грн. Вказані витрати були здійснені позивачем за власний рахунок та підтверджуються наданими позивачем за місцем роботи документами (а.с.30-32).

У зв'язку з несплатою відповідачем коштів, позивач звернулася до суду з позовом про визнання дій відповідача щодо не проведення нарахування і виплати грошових коштів в рахунок відшкодування витрат на відрядження та щодо затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 протиправними; зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату компенсації витрат на відрядження за період з 25.05.2015 по 29.05.2015; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати; стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 29.07.2015 по день фактичного розгляду справи в суді у розмірі 9 070,92 грн. (згідно уточнених позовних вимог).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу не проведено виплату витрат на відрядження за період з 25.05.2015 по 29.05.2015, суд вважає, що відповідач був зобов'язаний при виплаті заборгованості по заробітній платі за червень 2015 року розрахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати. Встановлені обставини вказують на обґрунтованість пояснень відповідача стосовно причин не виплати нарахованої компенсації витрат на відрядження під час звільнення ОСОБА_2 і відповідно суд визнає, що така невиплата відбулась не з вини відповідача. Отже, враховуючи роз'яснення, зазначені у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 29.07.2015 по день фактичного розгляду справи в суді, задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи, що в апеляційній скарзі позивач просить апеляційний суд переглянути рішення суду першої інстанції лише в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації щодо не проведення нарахування і виплати грошових коштів в рахунок відшкодування витрат на відрядження та щодо затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 та зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 29 липня 2015 року по день фактичного розрахунку, то апеляційний суд дійшов висновку про перегляд оскаржуваної постанови лише у цій частині.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем щодо виплати компенсації витрат на відрядження з 25.05.2015 по 29.05.2015 у розмірі 390 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року вказані кошти стягнуто на користь позивача, який у цій частині рішення суду не оскаржує.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 (далі - КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до абз. 2 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таким чином, враховуючи, що належна позивачу компенсація у 390 грн. має значно менший розмір, ніж середній заробіток позивача, та носить одноразовий (компенсаційний характер), колегія суддів дійшла висновку, що стягнення середнього заробітку за час затримки виплати цієї компенсації є пропорційно невиправданим способом відповідальності відповідача по відношенню до завданої позивачу шкоди, внаслідок невиплати такої компенсації у 390 грн.. З огляду на це, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що враховуючи, що судом першої інстанції було стягнуто на користь позивача спірну суму компенсації у 390 грн., то подальше задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати вказаної компенсації у тому числі і при звільненні, жодним чином не захистить права позивача, які були фактично поновлені оскаржуваним рішенням суду першої інстації, шляхом стягнення відповідних сум.

Варто зауважити, що вимоги про визнання протиправними дій передують застосуванню певного способу захисту порушених прав особи. Враховуючи, що судом першої інстанції було обрано та застосовано такий спосіб захисту як стягнення належних позивачу коштів, то колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року - без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.