Ухвала суду № 54543706, 21.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9883/15 Справа № 203/4020/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Глущенко Н.Г., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Хлус Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту «Дніпроагропроект» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту «Дніпроагропроект» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

06 липня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, за яким просила суд стягнути на свою користь заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 24582,00 грн., середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з 25 жовтня 2014 року по 09 червня 2015 року в сумі 16866,08 грн., моральну шкоду в сумі 15000,00 грн. та покласти на відповідача судові витрати. В обґрунтування позову посилалась на те, що працювала в інституті відповідача на різних посадах з 02 листопада 1987 року по 24 жовтня 2014 року, коли її звільнено за ст. 38 КЗпП України у звязку з виходом на пенсію, проте належні при звільненні кошти заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку установою відповідача донині не виплачені. За таких обставин відповідач повинен їй сплатити також середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з 25 жовтня 2014 року по 09 червня 2015 року в сумі 16866,08 грн., виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 109,52 грн. Неправомірними діями відповідача їй спричинена моральна шкода, яка виразилась в тому, що на протязі тривалого періоду їй не виплачувалась заробітна плата у звязку з чим неможливо було забезпечити свою сім`ю, необхідно було запозичувати кошти навіть на побутові потреби внаслідок чого погіршились стосунки із родиною. Моральну шкоду оцінює на суму у розмірі 15000 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року ухвалено: позов ОСОБА_2 задовольнити частково; стягнути на користь ОСОБА_2М.з державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту «Дніпроагропроект» заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 24582,70 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 жовтня 2014 року по 09 червня 2015 року з компенсацією за невикористану відпустку в сумі 16866,08 грн. та моральну шкоду в сумі 1000,00 грн., а всього 42448,78 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовити; стягнути на користь держави з державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту «Дніпроагропроект» судові витрати в розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі державно-кооперативний проектно-вишукувальний інститут «Дніпроагропроект» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне їх відхилити з наступних підстав.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 02 листопада 1981 року, що підтверджується наказом кооперативно-державного проектно-вишукувального інституту «Дніпроагропроект» від 30 жовтня 1987 року №38-к та трудовою книжкою позивача. Наказом (розпорядженням) ДКПВ інститут «Дніпроагропроект» №64-к від 24 жовтня 2014 року "Про припинення трудового договору (контракту)" позивача звільнено з роботи 24 жовтня 2014 року за власним бажанням в звязку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України, про що до трудової книжки внесено запис № 23. На підставі даних довідки ДКПВІ «Дніпроагропроект» від 25 серпня 2015 року №17-15/М сукупно з даними наказу про звільнення №64-к від 24 жовтня 2014 року судом встановлено, що при звільненні відповідачу належала до виплати заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку за 12 днів (за період роботи з 02 листопада 2008 року по 01 листопада 2009 року 1 день, з 02 листопада 2010 року по 01 листопада 2011 року 1 день, з 02 листопада 2011 року по 01 листопада 2012 року 2 дні, з 02 листопада 2012 року по 01 листопада 2013 року 8 днів) загальним розміром 24582,70 грн., що на день розгляду справи виплачена не була, не зважаючи на неодноразові звернення до інституту з такими вимогами позивача, обставини чого визнані представниками відповідача у судовому засіданні.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що доведені порушення відповідачем вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України з вчасного та належного розрахунку при звільненні з 24 жовтня 2014 року, який остаточно донині так і не проведений. При цьому, суд відзначає, що сама по собі відсутність у відповідача коштів для оплати праці не звільняє його від такого обовязку, а доводи представників відповідача про відсутність вини ДКПВІ «Дніпроаропроект» у затримці розрахунку до уваги не приймає, оскільки наявність заборгованості перед відповідачем інших юридичних, що фінансуються з державного бюджету, а так само обставини першочергової сплати податків і обовязкових платежів та сезонності замовлень на виконання проектних робіт, не є підставою для невиплати заробітної плати при звільненні і, відповідно, не звільняє відповідача від обовязку сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. За даними розрахунку ДКПВІ «Дніпроагропроект» від 25 серпня 2015 року №17-15/М, що проведений відповідно до п.п.2,5 ч.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата позивача склала 2472,17 грн., а середньоденна 197,77 грн., та, відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку складатиме 197,77 грн. х (24 жовтня 2014 року по 07 жовтня 2015 року). Разом з тим, за ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, лише в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, відтак, суду належить захистити порушені трудові права позивача в межах заявлених ним вимог, стягнувши з відповідача суму належної до виплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 24582,00 грн. та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку лише в заявленому позивачем розмірі та за заявлений період з 24 вересня 2014 року по 09 червня 2015 року 16866,08 грн. Крім того, встановивши наявність порушення конституційного права позивача на оплату праці, кошти якої були одним із основних джерел існування для неї, суд, враховуючи положення ст.237-1 КЗпП України та беручи до уваги тривалість такого порушення, що на день розгляду справи продовжується, дійшов висновку, що останнє безумовно спричиняє порушення нормальних життєвих звязків позивача через позбавлення її можливості забезпечувати себе харчуванням, одягом, утримувати помешкання, розпоряджатися заробленими коштами на власний розсуд, і, як наслідок, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, чим позивачу спричинено моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем у розмірі співмірному до заподіяної шкоди та достатньому для відновлення порушених життєвих звязків позивача, що за внутрішнім переконанням суду становитиме 1000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію моральної шкоди.

Рішення суду оскаржується апелянтом в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем дійсно не виплачено позивачу належні їй суми при звільненні, чим завдано моральні страждання.

Під час встановлення зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права. У відповідності до вимог закону здійснений розрахунок сум, які підлягають стягненню. Правильно оцінена спричинена моральна шкода. Правильно надана оцінка запереченням відповідача відносно позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки встановлені ст. 116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до розяснень у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 25.05.2001 року №5, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування або зміни, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту «Дніпроагропроект» - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді Н.Г. Глущенко

ОСОБА_3