Рішення № 54543445, 21.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9815/15 Справа № 205/2151/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Хлус Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

25 березня 2015 року ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» звернувся до суду із зазначеним позовом, за яким просив суд стягнути із ОСОБА_3 на свою користь суму заборгованості у розмірі 41 982,28 доларів США та судові витрати по справі. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 24 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/150246/3102/74, відповідно до умов якого банк надав останній кредит в сумі 35 900,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 13,50% річних, строком користування до 24 червня 2028 року. 13 березня 2009 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №014/150246/3102/74 від 24.06.2008 року, відповідно до умов якої у період з 24.03.2009 року по 24.02.2010 року сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу, тобто встановивши кредитні канікули. Позивач свої зобовязання виконав належним чином, надавши кредит позичальнику, але в порушення умов кредитного договору відповідачка допустила порушення своїх зобовязань, у зв'язку із чим, станом на 20.02.2015 року має заборгованість перед банком в сумі 41 982,28 доларів США, що в еквіваленті становить 1 169 563,10 грн., з якої: непогашена сума кредиту 35 058,24 доларів США; несплачені проценти 3 125,54 доларів США; пеня за порушення строків сплати кредиту та процентів 3 798,50 доларів США. Оскільки відповідачка здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором не бажає, позивач вимушений був звернутись до суду із даним позовом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року ухвалено: в задоволенні позовних вимог ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.

В апеляційній скарзі ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; стягнути з ОСОБА_3 на його користь судові витрати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/150246/3102/74, відповідно до умов якого банк надав останній кредит в сумі 35 900,00 доларів США на придбання нерухомості, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 13,50% річних, строком користування до 24 червня 2028 року. Зі своєї сторони позичальник зобовязувалася здійснювати повернення кредитних коштів щомісячно ануїтетними платежами в розмірі 538,50 доларів США у валюті кредиту. 13 березня 2009 року сторони уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору №014/150246/3102/74 від 24.06.2008 року, відповідно до умов якої тимчасово на період з 24.03.2009 року по 24.02.2010 року зменшили розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру процентів. Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідачка добросовісно згідно графіку виконувала свої зобовязання за кредитним договором, регулярно сплачуючи платежі по кредиту. Однак, у 2014 році почала допускати порушення визначених умовами договору строків по сплаті чергового платежу, а саме у березні на 7 днів, у квітні на 15 днів, у травні на 2 доби, у липні на 24 доби. З метою врегулювання спірної заборгованості, у звязку із політичною та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилася позичальниця отримавши споживчий кредит в іноземній валюті на придбання нерухомості, у вересні 2014 року позичальниця звернулася до банку із письмовою заявою про реструктуризацію кредиту та внесення змін до договору щодо зменшення розміру ануїтетного платежу. На звернення ОСОБА_3 позивач відреагував листом від 29.09.2014 року, яким запропонував позичальнику повторно звернутися до відділення, тим самим і не відхилив пропозицію щодо реструктуризації заборгованості, а 09.12.2014 року надіслав лист про необхідність дострокового повернення кредитних коштів, у якому необґрунтовано послався на наявність у позичальника заборгованості по процентам у сумі 2 114,14 доларів США, у той час коли згідно до поданого до суду розрахунку, заборгованість позичальника станом на 24.12.2014 року становила всього 1 984, 47 доларів США.

Відмовляючи у задоволені позову, районний суд виходив з того, що у відповідності до п. 9.2 кредитного договору, кредитор має право предявити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку прострочення позичальником більш ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту або порушення строків менше ніж на 30 календарних днів, але більше трьох разів протягом дванадцяти місяців протягом року. За змістом п.9.3. кредитного договору, позичальник зобовязаний виконати вимогу банку про дострокове повернення коштів протягом 30 календарних днів з моменту її предявлення. Й лише уразі невиконання цієї вимоги кредитор має право вжити заходи для стягнення заборгованості у спосіб, що не суперечить вимогам законодавства. Незважаючи на неодноразові розяснення представнику позивача покладеного обовязку на доказування позовних вимог, будь-яких належних доказів у підтвердження надісланого відповідачу повідомлення про зміну, встановленого графіком повернення кредиту, чи то п.3.5 або ст.7 кредитного договору строку виконання зобовязання, для огляду суду позивач у судовому засіданні не надав. У звязку із чим, приходить до висновку щодо недоведеності обовязку відповідача здійснити дострокове повернення залишку по кредиту у розмірі 35 058,24 доларів США, та як наслідок, необґрунтованості обставин порушення ним умов укладеного кредитного договору в цій частині. Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є незаконними, необґрунтованим, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Однак погодитись з таким висновком суду не можна за наступними підставами.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

Обставини повернення банку кредитних коштів відповідачем не ґрунтується на доказах у справі, тобто є припущеннями суду, що є недопустимим при вирішенні спору.

Встановлені судом обставини про те, що відповідач у 2014 році почала допускати порушення визначених умовами договору строків по сплаті чергового платежу, а саме у березні на 7 днів, у квітні на 15 днів, у травні на 2 доби, у липні на 24 доби, - не відповідають матеріалам справи.

Суд першої інстанції не звернув увагу на вимоги ч.2 ст. 1050 ЦК України у звязку з чим ухвалив незаконне рішення.

Колегія суддів вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1ст. 309 ЦПК Українирішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення з наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли між сторонами у справі щодо дострокового стягнення кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/150246/3102/74, відповідно до умов якого банк надав останній кредит в сумі 35 900,00 доларів США на придбання нерухомості, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 13,50% річних, строком користування до 24 червня 2028 року та зі своєї сторони позичальник зобовязувалася здійснювати повернення кредитних коштів щомісячно ануїтетними платежами в розмірі 538,50 доларів США у валюті кредиту (а.с.6-20). 13 березня 2009 року сторони уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору № 014/150246/3102/74 від 24.06.2008 року, відповідно до умов якої тимчасово на період з 24.03.2009 року по 24.02.2010 року зменшили розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру процентів (а.с.21-28).

23 вересня 2014 року позичальник звернулася до банку із письмовою заявою про реструктуризацію кредиту на строк 6 місяців, посилаючись на скрутне матеріальне становище у звязку з тим, що вона знаходиться в декретній відпустці, та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилася позичальник отримавши споживчий кредит в іноземній валюті на придбання нерухомості (а.с.61).

На звернення ОСОБА_3 позивач відреагував листом від 29.09.2014 року, яким запропонував позичальнику повторно звернутися до відділення для заповнення відповідних форм та надання додаткової інформації (а.с.62).

Згідно зі ч.12 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», - кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Таким чином, зі змісту вказаного закону випливає, що реструктуризація заборгованості за договором про надання споживчого кредиту є правом кредитодавця, а не його обовязком.

09.12.2014 року позивач надіслав відповідачу вимогу про дострокове виконання зобовязань за кредитним договором, посилаючись на те, що позичальник припинила належним чином виконувати свої зобовязання за кредитним договором, внаслідок чого прострочена заборгованість перед банком станом на 04.12.2014 року 301,75 доларів США прострочений кредит; 2114,14 доларів США заборгованість за процентами. Позичальнику було запропоновано протягом не більше ніж 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту (а.с.29).

Оскільки відповідач не задовольнила вказану вимогу позивача, то 25 березня 2015 року ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» звернувся до суду із зазначеним позовом.

Згідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с.30-33)) відповідач не сплачувала кредит і відсотки за кредитом на протязі з 24.08.2014 року по 20.02.2015 року, що є випадком прострочення нею сплати щомісячних платежів більш ніж 90 календарних днів.

У відповідності до п. 9.2 зазначеного кредитного договору, кредитор має право предявити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку прострочення позичальником більш ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту або порушення строків менше ніж на 30 календарних днів, але більше трьох разів протягом дванадцяти місяців протягом року.

За змістом п.9.3. кредитного договору, позичальник зобовязаний виконати вимогу банку про дострокове повернення коштів протягом 30 календарних днів з моменту її предявлення. Й лише уразі невиконання цієї вимоги кредитор має право вжити заходи для стягнення заборгованості у спосіб, що не суперечить вимогам законодавства.

Згідно зі ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», - якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

З огляду на вимоги ч.2 ст. 1050 ЦК України, - якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, у позивача є право згідно кредитного договору № 014/150246/3102/74 від 24 червня 2008 року достроково витребувати у відповідача погашення всієї суми кредиту.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України, - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до вимог ст. ст. 549 - 552 ЦК України.

Згідно зі ст.ст. 549,550 ЦК України неустойкою є штраф або пеня, та право на неї виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданим невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначена неустойка нараховується у грошовій або майновій формі від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів за договором позики відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 526,530 ЦК України, - зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін.

Зазвичай в Україні під умовними одиницями розуміється обіг доларів США, оскільки в основному курс національної грошової одиниці прирівнюється до долара США.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу в іноземній валюті, що не суперечить вимогам ч.3 ст.533 ЦК України.

Розрахунком банку станом на 20 лютого 2015 року (а.с.33) відповідач має заборгованість перед банком в сумі 41 982,28 доларів США, що в еквіваленті становить 1 169 563,10 грн., з якої: непогашена сума кредиту 35 058,24 доларів США; несплачені проценти 3 125,54 доларів США; пеня за порушення строків сплати кредиту та процентів 3 798,50 доларів США, що в еквіваленті становить 105820,49 гривень.

Згідно до положень ч.3 ст.551 ЦК України, - розмір неустойки (пеня, штраф) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів приймає до уваги доводи відповідача, що вона не працює, має скрутне матеріальне становище (а.с. 59-61).

Таким чином, нарахована позивачем сума пені у загальному розмірі 3 798,50 доларів США, що еквівалентно105820,49 грн. по курсу НБУ станом на 20.02.2015 року з урахуванням п.7.10 укладеного між сторонами кредитного договору № 014/150246/3102/74 від 24 червня 2008 року про те, що сплата пені здійснюється в гривні, підлягає зменшенню до суми 10 000 грн. на підставі вимог частини 3 статті 551 ЦК України, а саме: з урахуванням розумності та справедливості.

Аналізуючи докази у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором № 014/150246/31102/74 від 24 червня 2008 року станом на 20 лютого 2015 року в сумі 38183,48 доларів США, яка складається з суми кредиту в розмірі 35058,24 доларів США; заборгованості за процентами в розмірі 3125,54 доларів США; пені в розмірі 10 000 гривень.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що позов задоволено частково, то пропорційно задоволеним вимогам понесені судові витрати позивачем у сумі 5481 гривень (3654 грн. перша інстанція + 1827 грн. апеляційна інстанція = 5481 грн.) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року скасувати з ухваленням нового рішення.

Частково задовольнити позов публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), місце проживання не зареєстроване, на користь публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль», що розташоване за адресою: 01011, м. Киїі, вул. Лєскова, буд. 9, код ЄДРПОУ 14305909, МФО № 300001, кор. рах. № 32004100701 в ОПЕРУ Національного банку України заборгованість за кредитним договором № 014/150246/31102/74 від 24 червня 2008 року станом на 20 лютого 2015 року в сумі 38183,48 доларів США (тридцять вісім тисяч сто вісімдесят три доларів США 48 центів), яка складається з суми кредиту в розмірі 35058,24 доларів США; заборгованості за процентами в розмірі 3125,54 доларів США; пені в розмірі 10 000 гривень (десять тисяч гривень), а також судові витрати в сумі 5481 гривень (пять тисяч чотириста вісімдесят одну гривень).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді Н.М. Деркач

ОСОБА_4