Ухвала суду № 54543065, 15.12.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/5015/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого:- ОСОБА_1,

суддів:- ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року, у справі за позовом Приватного підприємства "Екстра-Північ" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство "Екстра-Північ" звернулося до суду з позовом у якому заявлено вимоги Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, а саме: № НОМЕР_1 від 12 серпня 2015 року; № НОМЕР_2 від 12 серпня 2015 року; № НОМЕР_3 від 12 серпня 2015 року, в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 160337, та штрафних санкцій, у сумі 80169 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи, так як податковим органом правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у звязку з заниженням позивачем валового доходу, внаслідок не віднесення до складу доходів сум, проведених через РРО, як розрахунків за продані товари, а також внаслідок безпідставного формування позивачем витрат, що повязані з операціями по придбанню електричної енергії від контрагентів, що не є ліцензованими енергопостачальниками.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, в період з 30 червня 2015 року по 20 липня 2015 року, проведено планову виїзну перевірку ПП "Екстра-Північ" з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства, за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 5159/15-32-22-04/37223357 від 27 липня 2015 року.

Вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем, а саме: п. 135.1 та п.п.135.2 ст.135, п.п.138.10.3 п.138.10 та п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток, у сумі 25 926 грн., занижено податок на прибуток, у сумі 134 162 грн.; п. 185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187 та п. 198.1 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення з ПДВ, у сумі 17 994 грн., та занижено нарахування ПДВ, на загальну суму 198 656 грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме: № НОМЕР_1 від 12 серпня 2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, на суму 134 162 грн. та застосовано штрафні санкції, на суму 67 081 грн.; № НОМЕР_2 від 12 серпня 2015 року, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість, у сумі 17 994 грн.; № НОМЕР_3 від 12 серпня 2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, на суму 198 656 грн. та застосовано штрафні санкції, на суму 99 328 грн.

В свою чергу, нараховані зобов'язання з ПДВ, згідно податкового повідомлення-рішення №0002182204, частково визнані позивачем та сплачені 25 серпня 2015 року, у сумі 38 319 грн., з урахуванням штрафних санкцій, у сумі 19 160 грн.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, так як позивачем не допущено порушень норм податкового законодавства у спірному періоді, з огляду на наступне.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, оскільки платники податків при здійсненні господарської діяльності не обмежені чинним законодавством у праві самостійно обирати найбільш оптимальний варіант ведення господарської діяльності, зокрема, не позбавлений права укладати договори із сторонніми особами щодо реалізації своїх окремих функцій.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодекс крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України, визначено, що витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судовою колегією встановлено, що в ході проведеної перевірки податковим органом встановлено безпідставне формування підприємством витрат, повязаних із компенсацією фактичних витрат за спожиту електроенергію орендодавцям та орендарям (у договорах суборенди), у яких він орендує приміщення для здійснення господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі договорів оренди та суборенди, укладених із ПВТП "Екстра", орендує в м. Одесі приміщення за адресами: вул. Академіка Корольова, 24 (договір оренди № 25 від 01 лютого 2011 року та договір оренди № 33 від 01 грудня 2013 року); вул. Л. Товстого, 10 (договір суборенди № 4 від 21 вересня 2011 року та договір суборенди № 8 від 01 вересня 2014 року); вул. Князівська, 40 (договір суборенди № 6 від 26 березня 2012 року та договір оренди № 7 від 01 січня 2014 року); вул. Люстдорфська дорога, 31 (договір суборенди № 2 від 19 вересня 2011 року та договір суборенди № 9 від 01 вересня 2014 року).

Також на підставі договору оренди, укладеного із СПД ОСОБА_4 позивач орендує приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Єврейська, 6 (договір оренди б/н від 13 серпня 2013 року).

Вказані приміщення надані позивачеві у користування за відповідними актами приймання-передачі для здійснення господарської діяльності, що обумовлена його статутом. За умовами договорів оренди та суборенди щомісячно сплачується орендна плата, а також фактично спожиті комунальні послуги, згідно виставлених рахунків.

На виконання умов вищезазначених договорів позивачем щомісячно підписуються акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти про використану електроенергію та відповідні рахунки-фактури.

Вказані первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем послуг з електроенергії та використання її у власній господарській діяльності, що відображено в бухгалтерському обліку та інших документах, що надані позивачем до податкового органу для проведення перевірки.

В даному випадку, позивачем не укладалися договори на постачання електроенергії з ліцензованими енергопостачальниками, так як такі договори вже укладено орендодавцями, які і здійснюють оплату відповідних послуг, на підставі розрахунків позивача.

Тому, колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу витрат суми по відшкодуванню спожитої електроенергії без укладення відповідних договорів на постачання електроенергії.

В частині висновків податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства внаслідок не віднесення останнім до складу доходів від операційної діяльності суми коштів проведених через РРО, як розрахунків за продані товари, що містяться у фіскальних чеках, але не знесені до журналу використання РРО, як суму виторгу за день, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що підприємством частково визнано це правопорушення та сплачено відповідні податкові зобовязання 25 серпня 2015 року, у сумі 38 319 грн., з урахуванням штрафних санкцій, у сумі 19 160 грн.

В даному випадку, позивач не погоджується з двома сумами доходу проведеними через РРО про які зазначає податковий орган, а саме від 14 травня 2013 року, на суму 65901,58 грн., та від 27 вересня 2013 року, на суму 19691,71 грн.

Так, згідно ст.2 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», фіскальний звітний чек - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить дані денного звіту, під час друкування якого інформація про обсяг виконаних розрахункових операцій заноситься до фіскальної пам'яті.

Денний звіт це документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням

Відповідно до п. 9 ст. 3 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій;

З акту перевірки вбачається, що підприємством не внесені суми до журналу РРО, як суми виторгу за день, зокрема за 27 вересня 2013 року не внесено два фіскальних звітних чеки, на суми 19691,71 грн. та 63425 грн. відповідно.

З вищевикладених норм вбачається, що денний звіт, данні якого відображає фіскальний звітний чек, містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених із застосуванням реєстратору розрахункових операцій.

В даному випадку, за один робочий день на одному реєстраторі розрахункових операцій складається лише один фіскальний звітний чек.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем надано копію фіскального звітного чеку за 27 вересня 2013 року, на суму 63425 грн., що підтверджує денні підсумки розрахункових операцій проведених на реєстраторі розрахункових операцій № НОМЕР_4.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами позивача щодо підтвердження останнім внесених сум виторгу за 27 вересня 2013 року, у розмірі 63425 грн. до журналу використання РРО, та безпідставність посилань податкового органу на існування фіскального звітного чеку за 27 вересня 2013 року, на суму 19691,71 грн.

В частині порушень щодо суми, яка міститься у фіскальному звітному чеку від 14 травня 2013 року та яка не внесена до журналу використання РРО, як сума розрахунків, колегія зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 4.8. Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого Наказом № 614 Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року, якщо сума коштів, виданих при поверненні товару чи рекомпенсації раніше оплаченої послуги, перевищує 100 гривень, то матеріально відповідальна особа господарської одиниці або особа, яка безпосередньо здійснює розрахунки, повинна скласти акт про видачу коштів. В акті необхідно зазначити: дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар (відмовляється від послуги); відомості про товар (послугу); суму виданих коштів; номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (отримання послуги). Такий самий акт складається при скасуванні помилково проведеної через РРО суми розрахунку, де вказуються дані про помилкову суму та реквізити розрахункового документа.

Акти про видачу коштів та акти про скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку передаються до бухгалтерії СГ і зберігаються протягом 3 років. У разі відсутності у СГ бухгалтерії зазначені акти підклеюються на останній сторінці відповідної книги обліку розрахункових операцій.

В даному випадку, працівниками позивача відбулося помилкове проведеної через РРО операції, у сумі 62 024,74 грн., яка згодом правомірно анульована позивачем шляхом складання відповідного акту про анулювання розрахункової операції № 5 від 14 травня 2013 року.

Крім того, колегія критично ставиться до посилань податкового органу на вимоги, встановлені Порядком реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операції за товари (послуги), що затверджений наказом Міндоходів і зборів України № 417 від 28 серпня 2013 року, так як зазначений порядок затверджено вже після скасування помилково проведеної операції через РРО за 14 травня 2013 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не допущено порушень норм податкового законодавства у перевіряємому періоді, а як наслідок оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» (станом після 01.09.2015 року), за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору складає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

При цьому, відповідно до п.п 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" (станом до 01.09.2015 року), ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Так, згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

В свою чергу, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2015 рік», мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2015 року складала 1218 грн.

В даному випадку, розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви складав - 4872 грн., а тому, розмір судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по справі майнового характеру, складає 5359,2 грн. (110% х 4872 грн. = 5359,20 грн.).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (ЄДРПОУ 39565511) відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги на користь Державного бюджету, у сумі 5359,2 грн., на реквізити: отримувач коштів - УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001; код ЄДРПОУ отримувача - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; код банку отримувача - 828011; № рахунку отримувача - 31212206781008; код класифікації доходів бюджету 22030001; призначення платежу - судовий збір, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (ЄДРПОУ 39565511).

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий:О.В. Яковлєв

Судді:А.В. Бойко

ОСОБА_3