Рішення № 54539124, 17.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2015Справа №910/29502/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КрАЗ Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Делюкс-Білдинг»

про витребування майна, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Бевза А.С. (представник за довіреністю від 12.10.2015р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КрАЗ Лізинг» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Делюкс-Білдинг» (надалі також - відповідач) навантажувач фронтальний ZL 50 G, 2007 року випуску, реєстраційний номер №60721АА, заводський №15G072609, двигун №1507G136174, шасі №10707098 шляхом передачі його в розпорядження позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю правових підстав для володіння та користування відповідачем майном, переданим йому за Договором фінансового лізингу №025/13 ФЛ ЮО ТС від 29.10.2013р., у зв'язку з чим позивач просить витребувати у ТОВ «Делюкс-Білдинг» вказане майно.

Відповідачем відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою від 23.11.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, їй присвоєно №910/29502/15 та розгляд справи призначено на 17.12.2015р.

В судове засідання 17.12.2015р. представник від відповідача не з'явився, до суду заяв та клопотань не надіслав.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Делюкс-Білдинг» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04080, м. Київ, вул. Новоконстянтинівська, 2-А.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 23.11.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

До суду повернувся не вручений конверт з відміткою пошти «повернутий з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення».

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

В судовому засіданні 17 грудня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2013 року між позивачем (лізингодавець за Договором) та відповідачем (лізингоодержувач за Договором) було укладено Договір фінансового лізингу №025/13 ФЛ ЮО ТС (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом цього Договору є надання позивачем у платне користування відповідачу предмету лізингу (надалі - предмет лізингу), найменування, кількість, рік випуску, ціна, загальна вартість вказані у Специфікації (Додаток №2 до Договору) на визначений цим Договором строк, за встановлену позивачем плату (лізингові платежі).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що позивач зобов'язується передати відповідачу у платне користування (фінансовий лізинг) у 2013 році предмет лізингу згідно Специфікації (Додаток №2 до Договору) та статті 5 Договору на строк вказаний у статті 2 Договору, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити ці послуги згідно статті 3, 4 та 5 цього Договору.

Протягом строку дії цього Договору предмет лізингу є власністю позивача (п. 1.3. Договору).

Строк, на який предмет лізингу передається у фінансовий лізинг, становить 12 місяців з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі предмету лізингу. (п. 2.1. Договору).

Передача предмету лізингу відповідачу у користування відбувається не пізніше, ніж через 30 банківських днів після отримання позивачем першого платежу. Приймання відповідачем предмету лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання Акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність і відповідність предмету лізингу техніко-експлуатаційним показникам та умовами Договору. Акт приймання-передачі підписується комісією складі повноважних представників сторін і скріплюється печатками сторін. (п. 5.3. та п. 5.4. Договору).

У відповідності до п. 4.2. Договору, в редакції Договору №4-025/13 ФЛЮОТС від 05.05.2014р. про внесення змін до Договору, відповідач до 25 травня 2014 року зобов'язаний сплатити перший платіж (перша частина) в розмірі без ПДВ - 34 771,60 грн., ПДВ - 5 228,40 грн., разом з ПДВ - 40 000,00 грн., а до 20 червня 2014 року перший платіж (друга частина) в розмірі без ПДВ 47 441,90 грн., ПДВ - 7 133,22 грн., разом з ПДВ - 54 575,12 грн.

Ціна договору (загальна сума лізингових платежів) складає: без ПДВ - 319 765,41 грн., ПДВ - 48 333,33 грн., разом з ПДВ - 368 098,79 грн. при умові дотримання відповідачем встановленого Договором графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору). У ціні договору вартість предмету лізингу складає: без ПДВ - 241 666,67 грн., ПДВ - 48 333,33 грн., разом з ПДВ - 290 000,00 грн. (п.п. 3.1. Договору в редакції Договору №1-025/13 ФЛЮОТС від 25.12.2013р. про внесення змін до Договору та п. 3.2. Договору).

Відповідач сплачує позивачу лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору). Платежі за Договором здійснюються в національній валюті. (п. 4.1. та п. 4.3. Договору).

Додатком №1 до Договору, який потім коригувався сторонами та кінцевий варіант викладений в Договорі №4-025/13 ФЛЮОТС від 05.05.2014р. про внесення змін до Договору, сторонами погоджено графік нарахування та сплати лізингових платежів.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту повного належного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому Договору (п. 23.1. Договору).

За актом приймання-передачі предмету лізингу №094/13 від 29.11.2013р. позивач передав, а відповідач прийняв у фінансовий лізинг відповідно до Договору навантажувач фронтальний ZL 50 G, 2007 року випуску, реєстраційний номер №60721АА, заводський №15G072609, двигун №1507G136174, шасі №10707098.

Акт підписаний обома сторонами, про що свідчить наявна в матеріалах справи його належним чином засвідчена копія.

Як підтверджується матеріалами справи, під час дії Договору відповідачем сплачено лізингових платежів на суму в розмірі 53 614,42 грн. з 253 067,35 грн., які підлягали до сплати за умовами Договору.

У зв'язку з неналежним виконання відповідачем свого обов'язку з вчасної сплати лізингових платежів по Договору позивачем були направлені відповідачу листи №285 від 24.06.2014р., №438 від 07.08.2014р., №442 від 12.08.2014р., №661 від 23.12.2014р., №287 від 11.06.2015р. та №334 від 15.07.2015р., якими позивач вимагав від лізингоодержувача сплати наявної суми заборгованості.

Відповідно до п. 19.1. Договору, він може бути достроково розірваний (припинений) за згодою сторін, або позивача у односторонньому порядку відповідно до п. 19.2. цього Договору.

Пунктом 19.2. Договору позивач має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір у випадках, коли відповідач, зокрема, порушив п. 4.1. цього Договору та не сплачує лізингові платежі протягом одного місяця з дня настання строку платежу, встановленого згідно Графіку нарахування та сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору).

У випадку розірвання Договору в односторонньому порядку з ініціативи позивача, Договір вважається розірваним, якщо позивач письмово повідомив відповідача про свої наміри не раніше ніж за 10 календарних днів та вказав причини розірвання договору, безспірно або за згодою сторін вилучив у відповідача предмет Договору. (п. 19.4. Договору).

На підставі зазначених пунктів Договору позивач направив на адресу відповідача лист 367 від 27.07.2015р., в якому зазначено про достроковий розрив Договору з 05.08.2015р.

28.07.2015р. позивачем також було направлено відповідачу лист №369 від 28.07.2015р., яким зазначено, що позивач розриває Договір в односторонньому порядку та зобов'язує відповідача призупинити з 27.07.2015р. експлуатацію предмету лізингу, підготувати та безспірно передати до 05.08.2015р. предмет лізингу.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для витребування на користь позивача предмету лізингу за Договором, а саме: навантажувача фронтального ZL 50 G, 2007 року випуску, реєстраційний номер №60721АА, заводський №15G072609, двигун №1507G136174, шасі №10707098.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Укладений між позивачем та відповідачем Договір є договором фінансового лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Вказані правочини є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що спірний навантажувач фронтальний є власністю позивача, що підтверджується наявною в справі копією Свідоцтва про реєстрацію машини серії ЕА №073197.

Тобто, позивачем, як належним власником спірного майна було передано відповідачу у лізинг спірний навантажувач фронтальний, що не заперечено відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на наведені норми, власник вправі вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, придбаного володільцем від особи, яка не мала права його відчужувати. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

При вирішенні спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статей 387, 388 ЦК необхідно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, за наявності на це згоди законного розпорядника зазначеного майна (постанова Верховного Суду України від 28 березня 2011 р. у справі №3-17гс11).

Відповідно до матеріалів справи спірне майно було передано позивачем відповідачу у фінансовий лізинг за Атом приймання-передачі предмету лізингу №094/13 від 29.11.2013р., тому факт вибуття спірного майна з володіння позивача (власника) сторонами не заперечується.

Як на підставу неправомірного користування спірним майном позивач вказує на те, що відповідачем неналежним чином було виконано умови Договору в частині сплати лізингових платежів, що свідчить про відсутність правових підстав для користування відповідачем спірним майном, тобто необхідність його повернення позивачу як законному власнику.

Під час розгляду справи, згідно наданих до матеріалів справи доказів (банківських виписок по рахунку позивача), судом встановлено допущення відповідачем порушення умов Договору щодо проведення вчасних та в повному об'ємі сплат лізингових платежів згідно погодженого сторонами Графіку нарахування та сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору в редакції Договору №4-025/13 ФЛЮОТС від 05.05.2014р. про внесення змін до Договору).

Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. (п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Як зазначено вище, позивачем надано до матеріалів справи доказ на підтвердження права власності на спірне майна, а саме Свідоцтво про реєстрацію машини серії ЕА №073197, отже належним чином доведено право його власності на предмет лізингу за Договором.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

З огляду на викладені норми та враховуючи положення п.п. Договору (стаття 4 Договору) вбачається, що виникнення у лізингоодержувача прав на отримання предмету лізингу у власність обумовлене, зокрема, належним виконанням ним грошового зобов'язання із сплати лізингових платежів.

Із наявного в матеріалах справи Договору вбачається, що предмет лізингу протягом строку дії Договору є власністю позивача (п. 1.3. Договору).

Оскільки відповідачем згідно умов Договору не було виконано свого обов'язку з вчасної сплати лізингових платежів у нього не виникло підстав для набуття права власності на спірний фронтальний навантажувач, таким чином, станом на час розгляду спору, власником предмету лізингу за Договором було та лишається Товариство з обмеженою відповідальністю КрАЗ Лізинг».

Застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. (п. 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Встановивши під час розгляду справи відсутність у відповідача правових підстав на володіння предметом лізингу на підставі Договору, а також, відсутність обставин передачі відповідачем предмету лізингу третім особам, оскільки власником навантажувача фронтального з індивідуально-визначеними ознаками (ZL 50 G, 2007 року випуску, реєстраційний номер №60721АА, заводський №15G072609, двигун №1507G136174, шасі №10707098) є позивач, то з урахуванням положень ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України таке майно підлягає витребуванню шляхом передачі на користь власника.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/29502/15 підлягають задоволенню та витребуванню з незаконного володіння відповідача предмету лізингу (навантажувач фронтальний ZL 50 G, 2007 року випуску, реєстраційний номер №60721АА, заводський №15G072609, двигун №1507G136174, шасі №10707098) шляхом передачі його в розпорядження позивачу.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Приписами ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014р. №80-VIII станом на день звернення до суду мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218, 00 грн.

При цьому, згідно з п.п. 1 та п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній з 01.09.2015р.) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 % ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовних заяв в господарському суді майнового характеру становить не менше 1 218,00 грн. та не більше 182 700,00 грн., а розмір судового збору за розгляд позовних заяв немайнового характеру становить 1 218,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу ІV Господарського процесуального кодексу України» до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.

Оскільки, позовні вимоги в даній справі про витребування майна носять майновий характер спору, тобто підлягають вартісній оцінці, то сплата судового збору, повинна була відбуватись за ставками встановленими для позовних заяв майнового характеру з урахуванням вартості майна, про витребування якого заявлено в даній справі.

Таким чином, загальна сума судового збору, що мала бути сплачена позивачем при зверненні до суду з даним позовом складає 4 350,00 грн., з урахуванням того, що вартість майна, про витребування якого заявлено в даній справі, у відповідності до п. 3.2. Договору, становить 290 000,00 грн.

Як встановлено судом, позивачем прикладено до позовної заяви, в якості доказу сплати судового збору, платіжне доручення №32 від 23.10.2015р. на суму в розмірі 1 378,00 грн.

Таким чином, враховуючи зазначену норму, позивачем прикладено до позовної заяви докази на підтвердження сплати суми судового збору не в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.23. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк.

Оскільки обставина недоплати судового збору встановлена судом не в процесі розгляду прийнятої заяви, а під час прийняття рішення в справі, то з огляду на викладені норми, з урахуванням задоволення позовних вимог, з відповідача має бути стягнуто в рахунок Державного бюджету України недоплачена сума судового збору в розмірі 2 972,00 грн.

Окрім того, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, сплачений позивачем, в розмірі 1 378,00 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Делюкс-Білдинг» (код ЄДРПОУ 34288914, адреса: 04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 2-А) навантажувач фронтальний ZL 50 G, 2007 року випуску, реєстраційний номер №60721АА, заводський №15G072609, двигун №1507G136174, шасі №10707098 шляхом передачі його в розпорядження Товариству з обмеженою відповідальністю «КрАЗ Лізинг» (код ЄДРПОУ 34979070, адреса: 01015, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-Б).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Делюкс-Білдинг» (код ЄДРПОУ 34288914, адреса: 04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 2-А) на користь Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КрАЗ Лізинг» (код ЄДРПОУ 34979070, адреса: 01015, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-Б) суму судового збору в розмірі 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 копійок).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Делюкс-Білдинг» (код ЄДРПОУ 34288914, адреса: 04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 2-А) на користь Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) суму судового збору в розмірі 2 972,00 грн. (дві тисячі дев'ятсот сімдесят дві гривни 00 копійок).

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.12.2015р.

Суддя С.М. Морозов