Постанова № 54509915, 15.12.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 661/2899/15-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Ведяшкіна Ю.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

ОСОБА_1,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

21.07.2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до УПФУ в м. Нова Каховка Херсонської області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком; зобов'язати відповідача призначити та виплачувати їй пенсію за віком та інші пенсійні надбавки, на підставах, визначених пенсійним законодавством, починаючи з 23.03.2015 року з розрахунком індексу інфляції на розрахунковий рахунок 26257500588047 відділення Ощадбанку №10021/0127; допустити негайне виконання рішення суду.

Постановою Новокаховського міського суду Херсонської області від 22.10.2015 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково; визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку з ненаданням документів, підтверджуючих місце проживання в Україні; в іншій частині - відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, 29.10.2015 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

Апелянт зазначає, що постанова Новокаховського міського суду Херсонської області від 22.10.2015 року прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Колегія суддів з матеріалів справи вбачає, що ОСОБА_2 18.12.2001 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим була знята з реєстраційного обліку з адреси: Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Леніна, 37, документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії АН № 830974 від 13.06.2001 року (а.с.5), паспорт громадянина України серії МО № 131547, виданий 27.05.1996 Чаплинським РВ УМВС України в Херсонській області був зданий та знищений в установленому законом порядку, що підтверджується довідкою державної міграційної служби Управління ДМС України в Херсонській області від 01.09.2014 року № 1/2/1-13013 (а.с.8).

ОСОБА_2 досягла пенсійного віку та 23.03.2015 року, через свого представника за дорученням - ОСОБА_3, звернулась до УПФУ в м. Нова Каховка Херсонської області із письмовою заявою про нарахування та виплату їй пенсії за віком (а.с.10).

Листом № 881/03 від 31.03.2015 року Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області відмовило позивачу в призначенні пенсії, посилаючись на те, що відповідно до норм чинного законодавства та порядку звернення за пенсією, рішення про її призначення може бути прийнято управлінням Фонду за місцем проживання (реєстрації) заявника в Україні за умови особистого звернення заявника або його уповноваженого представника та надання заяви разом з необхідними документами, в тому числі документами, підтверджуючими місце проживання в Україні.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, тобто вказаний факт не може бути підставою для відмови у призначенні громадянину пенсії.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Так, статтею 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1058-IV) передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10. 2009 року № 25-рп/2009 положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оскаржуваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто призначення пенсії повинно проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшло висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, слід враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Враховуючи викладене, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, проживаючи у Ізраїлі, як громадяни України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Разом з тим, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію ОСОБА_2 оскільки представником позивача було порушено встановлений порядок звернення за призначенням пенсії, а саме позивачем надано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон термін дії якого закінчився 13.06.2011 року та на підтвердження стажу роботи надано завірену копію трудової книжки замість оригіналу. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції необґрунтованими з огляду на наступне.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон № АН830974 виданий 13.06.2001 на ім'я ОСОБА_2 дійсний до 13.06.2011 року.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Продовження терміну дії паспорта провадиться у порядку, встановленому для оформлення його видачі.

Відповідно до ст.40 Консульського статуту України затвердженого указом Президента України від 02.04.1994 року №127/49 консул видає паспорти громадян України для виїзду за кордон, продовжує строк їх дії та вносить до них зміни.

Колегія суддів апеляційної інстанції з копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_2 вбачає, що Генеральним консульством України в Хайфі термін дії паспорту продовжено до 13.06.2021 року та завірено печаткою консульства.

Вказане спростовує висновок суду першої інстанції про недійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон № АН830974 на ім'я ОСОБА_2.

В свою чергу, питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Згідно з п. 4 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Відповідно до п. 7 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: а) довідка податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера заявнику або документ про його відсутність.; б) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637; в) довідка про заробітну плату особи (додаток 1) за період страхового стажу до 01.07.2000, а починаючи з 01.07.2000 індивідуальні відомості про застраховану особу надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно із додатком 2, додатком 3; г) документи про місце проживання (реєстрації) особи; ґ) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

ОСОБА_2, 23.03.2015 року, через свого представника за дорученням - ОСОБА_3, звернулась до УПФУ в м. Нова Каховка Херсонської області із письмовою заявою про призначення їй пенсії за віком, яку просила нараховувати на вказаний банківський рахунок, надавши до заяви копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, копію паспорта громадянина України, довідку державної міграційної служби Управління ДМС України в Херсонській області, довідку з місця проживання заявника до виїзду за кордон, заяву про виплату пенсії, нотаріально посвідчену копію трудової книжки на 4 арк., довідку № 434 від 05.10.2010 року про заробітну плату за 1983-1989 р.р., копію виписки з трудової книжки, копію індивідуального свідоцтва про застраховану особу 2000 р., нотаріально посвідчену копію диплома, довідку про присвоєння ідентифікаційного коду, документ з реквізитами рахунку заявника, копію нотаріального посвідчення на ім'я її представника, копію свідоцтва про укладення шлюбу, копію свідоцтва про розірвання шлюбу, копію свідоцтва про народження.

Відповідно до п.2.22 Порядку документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Пунктом 2.23 Порядку передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство» паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що підтверджує громадянство України.

Враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, колегія суддів вважає, що висновок відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії з підстав відсутності документів, які підтверджують проживання на території України є необґрунтованим та протиправним.

Разом з тим, ч.2 ст. 11 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що призначення, виплати чи припинення виплат пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії; зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

При цьому, колегія суддів наголошує, що скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області від 31 березня 2015 року №881/03 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_2 є належним способом захисту прав позивача.

До того ж, відповідно до ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобовязання відповідача прийняти будь-яке рішення.

Аналогічна правова позиція підтверджується численною судовою практикою, зокрема, постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року № П-278/10, встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого субєкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Зазначена позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.07.2014 року у справі № К/800/62158/13.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) субєкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач не може позбавити позивача права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, однак, при цьому адміністративний суд не може зобов'язати відповідача призначити пенсію, без розгляду заяви по суті.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що для захисту прав та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, та зобов'язати відповідача повторно розглянути подану представником позивача заяву від 23.03.2015 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при повному встановленні фактичних обставин справи порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим постановлене судове рішення на підставі ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 202, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області від 31 березня 2015 року №881/03 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області повторно розглянути заяву від 23 березня 2015 року про призначення пенсії ОСОБА_2.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: А.В.Бойко

Суддя: Т.М.Танасогло

Суддя: О.В. Яковлєв