Ухвала суду № 54509903, 15.12.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 р. Справа № 876/6491/15 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Качмара В.Я.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря Бадівської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі за позовом Представництва «ОСОБА_1 Ташимаджилик Іншаат ОСОБА_2 ОСОБА_3 Ширкеті» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2015 року Представництво «ОСОБА_1 Ташимаджилик Іншаат ОСОБА_2 ОСОБА_3 Ширкеті» (далі Представництво) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області(далі ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі ППР) від 21.11.2014 №0004172201/17774. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжметал Холдінг» (далі ТОВ), Товариством з обмеженою відповідальністю «С.М.П.» (далі ТОВ-1), Приватним підприємством «Буд КВАРТАЛ» (далі ПП) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торенія» (далі ТОВ-2) у звязку із не підтвердженням їх належними первинними документами та фіктивністю їх діяльності, є необґрунтованими. Відповідачем неправильно (неповно) застосовано окремі норми податкового законодавства при аналізі операцій зі списання основних засобів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі №813/1597/15позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано спірне ППР в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі ПДВ) в розмірі 5376203грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит по господарських операціях з ТОВ-2, підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, придбані в останнього товари використані в господарській діяльності позивача.

У звязку із ненаданням позивачем господарських договорів щодо поставки товарів, належних документів які б підтверджували транспортування такого товару, суд дійшов висновку про не доведення фактичного здійснення господарських операцій із ТОВ, ТОВ-1 і ПП.

Списання в квітні 2012 року основних засобів позивача, що підтверджено актами на списання основних засобів форми №ОЗ-3, не є об'єктом оподаткування ПДВ у відповідності до абзацу 1 п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України (далі ПК).

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріалами досудового розслідування кримінального провадження, зокрема, протоколом допиту від 31.03.2014 свідка ОСОБА_4 засновника, директора та бухгалтера ТОВ-2 встановлено, що останній зареєстрував таке за винагороду. Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 26 серпня 2014 року у справі №758/9746/14-к ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України (далі КК) з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.49 КК у звязку із закінченням строків давності. За інформаційними базами даних податкового органу встановлено розбіжність між сумами податкового кредиту позивача та податковими зобовязаннями ТОВ-2, яка виникла на підставі актів від 20.03.2014 №145/26-56-22-01-03/38091691 (далі Акт) та 21.08.2014 №458/26-56-22-01-03/38091691 (Акт-1).

Позивачем не надано контролюючому органу підтвердження про знищення, розібрання або перетворення основних засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням. Така ліквідація за самостійним рішенням платника розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів і нараховується ПДВ.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

Представництво 15.11.2005 зареєстровано Міністерством економіки України як представництво іноземної юридичної особи - фірми «ОСОБА_1 Ташимаджилик Іншаат ОСОБА_2 ве ОСОБА_3 Ширкеті» (Турецька Республіка). Перебуває на податковому обліку з 22.11.2005, а 28.11.2005 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ (нові свідоцтва видавали в подальшому також 21.02.2011 та 03.03.2012). Основним видом його діяльності є будівництво доріг і автострад (а.с.14, 108 т.1, а.с.4 т.3).

На підставі акта від 13.11.2014 №471/344/13-07-22-01-10/26579227 (далі Акт-2) планової виїзної документальної перевірки Представництва з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.186.1 ст.186, п.189.9 ст.189, пунктів 198.1, 198.3 ст. 198 ПК, в результаті чого завищено від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) станом на 31.12.2013 на 5386127грн, а саме, в порушення п.189.9 ст.189 ПК занижено податкове зобов'язання з ПДВ за квітень 2012 року на 240260грн і в порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 ПК завищено податковий кредит за листопада та грудень 2012 року на 1999грн і 5135942грн відповідно, червень 2013 року 7926грн (а.с.12-116 т.1).

Підставою для висновку про наявність порушень позивачем вищевказаних норм податкового законодавства, слугували встановлені відповідачем при проведенні перевірки висновки, що надана позивачем первинна документація оформлена не у відповідності до вимог чинного законодавства України та відповідно є такою, що не відображає реальність господарських операцій та не може бути основою формування податкового обліку платника податків.

21.11.2014 відповідачем на підставі Акта-2 прийнято ППР №0004172201/17774, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 5386127грн в податковій декларації за грудень 2013 року, зареєстрованій 17.09.2014 під №9053308343(а.с.117 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В підпункті 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп. «а» п.185.1 ст.185 ПК об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 цієї ж статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 вказаного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 вказаного Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обовязковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України (далі ВСУ) у постанові від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ-2, а відповідно заниження ПДВ (завищення відємного значення суми ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ-2 підтверджена договором поставки від 01.12.2012 №01/12-1 разом із специфікацією, видатковими накладними від 28.12.2012: №281220 про поставку бітуму на суму 23798040грн (в т.ч. 3966340грн ПДВ); №281221 про поставку адгезійної добавки і топселлу на суму 121644грн (в т.ч. 20274грн ПДВ); №281222 про поставку мінерального порошку на суму 1130478грн (в т.ч. 188413грн ПДВ); №281223 про поставку щебеню на суму 5765492,81грн (в т.ч. 960915,47грн ПДВ), відповідними їм податковими накладними від 28.12.2012 №№1801, 1802, 1803 і 1804, товарно-транспортними накладними та подорожними листами вантажних автомобілів на перевезення транспортом позивача кожної партії товару, платіжними дорученнями про оплату за отриманий товар (а.с.182-250 т.1, а.с.1-48, 76-84 т.2).

У користуванні позивача перебувають вказані вантажні транспортні засоби, які попередньо були ввезені із закордону (а.с.50-75 т.2).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозвязку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

В користуванні позивача перебуває асфальтобетонний завод (установку для виготовлення асфальтобетону) ввезена позивачем на митну територію України 19.06.2004 (а.с.172-173 т.1),

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у ТОВ-2 товари використані ним у своїй господарській діяльності при виконанні своїх договірних зобовязань із Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Інтернешнл», що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.174-181 т.1, а.с.85-170 т.2).

Відтак, твердження відповідача, що надані позивачем первинні документи оформлені неналежним чином, не підтверджують використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності та не дають право на формування податкового кредит, є надуманими.

ТОВ-2 на час укладення відповідного договору із позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних, а відповідне свідоцтво анульовано лише 26.03.2014 (а.с.49, 201 т.2).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента-постачальника.

ТОВ-2 належним чином задекларувало податкові зобовязання з ПДВ по господарських операція з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у звязку із відображенням в податковому обліку такого результатів їх перевірок (зустрічних звірок) оформлених Актом та Актом-1.

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі позивача разом з цим контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки Акта та Акта-1 були в основному сформульовані у звязку із тим, що ТОВ-2 не представлено до відповідних перевірок (зустрічних звірок) жодних первинних документів (у звязку із не встановленням податковим органом їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем (а.с.201-206 т.2).

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 31.03.2014, судом першої інстанції був підставно не взятий до уваги, оскільки відповідні пояснення не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій між позивачем і ТОВ-2 та не спростовують їх (а.с.188-190 т.2).

Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 26 серпня 2014 року у справі №758/9746/14-к ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України (далі КК) з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.49 КК у звязку із закінченням строків давності (а.с.187 т.2).

Вказана ухвала, не є вироком та не має преюдиційного значення в даній адміністративній справі. З її змісту не вбачається, що при досудовому розслідуванні досліджувались та брались до уваги господарські операції з позивачем за спірні періоди. В ухвалі не має посилань на здійснення фіктивної підприємницької діяльності у господарських операціях із позивачем.

У відповідності до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Сама по собі фіктивність реєстрації ТОВ-2 не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ним правочинів.

Вказане судове рішення, містить суперечливі дані щодо обставин вчинення керівником ТОВ-2 фіктивного підприємництва та фіктивності реєстрації такого (таких обставин не наведено взагалі).

Щодо постанови ВСУ від 22 вересня 2015 року №21-887а15, то треба вказати таке.

Згідно абзацу 2 ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС) висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові ВСУ, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Апеляційний суд вважає, що не відступає від правової позиції, викладеної у наведеній постанові, оскільки скасовуючи всі судові рішення у цій справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, ВСУ вказав на необхідність перевірки та встановлення обставин, щодо підписання (не підписання) ОСОБА_4 будь-яких первинних документів від імені ТОВ-2.

В той же час, як вірно зазначив суд першої інстанції, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року у справі №826/5312/14, скасовано постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 12 червня 2014 року у відповідній частині та зобов'язано Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві вилучити з аналітично-інформаційної системи «Податковий блок» інформацію внесену на підставі довідки від 20.03.2014 №145/26-56-22-01-03/38091691 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торенія» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2013 по 31.01.2013» (а це Акт; а.с.5-7 т.3).

Такий факт (факт звернення до судових органів після надання відповідних пояснень), з урахуванням вище наведеного, ставить під сумнів достовірність та доброчесність відповідних показів ОСОБА_4

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

ВСУ у постанові від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Також є правильними висновки суду першої інстанції в частині ліквідації (списання) позивачем основних засобів та їх належного відображення в податковому обліку.

Як встановлено, актами комісії позивача від 30.04.2012 списано основні засоби: зовнішній газопровід у пункті вивантаження нафтобітуму із залізничних цистерн на АБЗ смт.Любомирка, свердловину (ремонт) і водонапірну башню 27куб.м. (обладнання) (а.с.133-135 т.1).

Такі акти складені згідно із типовою формою №ОЗ-3, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 №352.

Згідно із п.189.9 ст.189 ПК у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Разом із цим, норма вказаного пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п.41 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 для визначення непридатності основних засобів до використання, можливості їх використання іншими підприємствами, організаціями та установами, неефективності або недоцільності їх поліпшення (ремонту, модернізації тощо) та оформлення відповідних первинних документів керівником підприємства створюється постійно діюча комісія.

Постійно діюча комісія: здійснює безпосередній огляд об'єкта, що підлягає списанню; встановлює причини невідповідності критеріям активу; визначає осіб, з вини яких відбулося передчасне вибуття основних засобів із експлуатації, вносить пропозиції щодо їх відповідальності; визначає можливість продажу (передачі) об'єкта іншим підприємствам, організаціям та установам або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, що можуть бути одержані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) основних засобів, встановлює їх кількість і вартість; складає і підписує акти на списання основних засобів.

Також судом першої інстанції правомірно було враховано роз'яснення Державної податкової адміністрації України викладене у листі від 29.08.2011 №15693/6/15-3415-26 «Щодо об'єктів оподаткування ПДВ» де сказано, що складені та підписані постійно діючою комісією Акти на списання основних засобів ОЗ-3, що містять дані, які характеризують об'єкти основних засобів та причини їх вибуття, за умови їх затвердження посадовою особою (керівним органом), уповноваженою згідно зі статутом підприємства приймати рішення щодо ліквідації об'єктів основних засобів, визнаються відповідними документами, які подаються органу ДПС під час перевірки та, які є необхідними для правильного застосування вимог останнього абзацу пп. 14.1.191 ст.14 та другого абзацу п.189.9 ст.189 ПК. У разі вимушеної ліквідації підприємством основних засобів з оформленням актів за формою ОЗ-3, операція з їх списання з балансу не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Оскільки надані до перевірки і під час судового розгляду справи акти на списання основних засобів складені за формою №ОЗ-3, їх дані характеризують об'єкти основних засобів, що списуються, та причини їх вибуття, акти підписані комісією підприємства позивача і затверджені керівником, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що списання в квітні 2012 року основних засобів позивача, не є об'єктом оподаткування ПДВ у відповідності до абзацу 1 п.189.9 ст.189 ПК.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в частині задоволення позову правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

В іншій частині щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддяВ.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 21 грудня 2015 року.