Постанова № 54509788, 14.12.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року Справа № 876/7593/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 23.03.2015 року звернулася до суду з позовом до прокуратури Закарпатської області про визнання дій протиправними, скасування наказу № 114 к від 17.02.2015 року, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 12.01.2009 року наказом прокурора області № 7 позивачку було прийнято на роботу в органи прокуратури Закарпатської області на посаду оператора компютерного набору секретаріату прокуратури області.

18.10.2010 року наказом прокурора області № 729 ОСОБА_1 звільнено з даної посади та призначено на посаду спеціаліста 2 категорії секретаріату прокуратури області та присвоєно 13 ранг державного службовця.

Відповідно до наказу прокурора області № 264 к від 09.04.2014 року позивачку звільнено з посади спеціаліста 2 категорії секретаріату прокуратури області в порядку переведення на посаду державного службовця в Закарпатську міжрайонну прокуратуру з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України.

Наказом виконувача обовязків Закарпатського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері № 9 від 10.04.2014 позивачку призначено на посаду спеціаліста 1 категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері.

Генеральним прокурором України наказом від 05.12.2014 року № 144 ш, у звязку з прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII та набранням чинності окремих його положень, з метою удосконалення організації роботи органів прокуратури Закарпатської області ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Закарпатської області Закарпатську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері та Закарпатську міжрайонну прокуратуру з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері. Вказаним наказом їх загальну штатну чисельність 23 одиниці зараховано до резерву Генеральної прокуратури України та встановлено у штатному розписі прокуратури Закарпатської області за рахунок резерву Генеральної прокуратури 19 одиниць з відповідним фондом заробітної плати.

На виконання вказаного наказу, ОСОБА_3 18.12.2014 року була попереджена про звільнення із займаної посади та ознайомлена з підставами такого вивільнення, про що свідчить підпис позивача на попередженні.

Наказом від 17.02.2015 року № 114 к позивачку було звільнено з посади спеціаліста 1 категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері з 19.02.2015 року у звязку зі скороченням штату працівників на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Аналізуючи підстави звільнення позивачки з роботи в органах прокуратури суд зазначає наступне.

Відповідно до п.15 ч.1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.ст. 14, 15 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України затверджує структуру Генеральної прокуратури; структуру та штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури; призначає заступників прокурорів областей; відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.

Відповідно до ч.1 ст.1 КЗпП України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Таким чином, при звільненні особи з публічної служби або переведенні на іншу роботу за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені КЗпП України, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За наявності цих обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 зазначеного Кодексу порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Колегія суддів зауважує, що штатний розпис - це документ, що встановлює для підприємства, установи, організації структуру, штати та посадові оклади працівників. На підставі штатного розпису, Правил внутрішнього трудового розпорядку, а також посадових (робочих) інструкцій керівник підприємства, установи, організації приймає рішення з кадрових питань, зокрема щодо приймання громадян на роботу, переведення працівників на іншу роботу, установлення посадового окладу, тарифної ставки (окладу) конкретного працівника відповідно до його посади (кваліфікації). Кадрова служба, у свою чергу, керуючись штатним розписом, здійснює набір персоналу, оформляє необхідні кадрові документи, у тому числі про приймання на роботу, переведення на іншу роботу, установлення надбавок (доплат), аналізує якісний склад працівників та вносить пропозиції щодо його поліпшення, у встановленому порядку готує інформаційно-довідкову документацію, відповідну статистичну звітність.

Таким чином, саме з дати затвердження штатного розпису здійснюється прийняття працівників на нові посади при проведенні реорганізації. До моменту введення нового штатного розпису та закінчення двомісячного строку попередження працівники продовжують працювати на попередніх посадах і умови їх праці не змінюються.

Крім того, виконання обов'язків власника або уповноваженого ним органу щодо працівників, які прийняті, поновлені на посаді, встановлених ст. 29 КЗпП України, можливе лише за ініціативними діями обох сторін у трудових правовідносинах (працівника та працедавця).

З матеріалів справи вбачається, що з часу попередження позивача про наступне звільнення і до його звільнення з посади в органах прокуратури відповідачем, на виконання статті 49-2 КЗпП України, не пропонувалися позивачу вакантні посади на час відповідно до зазначеного законодавства України.

Відповідач дану обставину в судовому засіданні обґрунтовував тим, що позивачка не могла перебувати на посадах спеціаліста Прокуратури Закарпатської області, оскільки потрібно пройти конкурсний відбір, що на думку колегії суддів не відповідає обставинам справи та порушує її право на працю та спростовується наступним.

Стаття 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII визначає, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функції держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» просування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу.

Згідно ст. 15 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України.

Колегія суддів встановила, що відповідно до копії трудової книжки встановлено, що позивачці 08.07.2013 року було присвоєно 12 ранг державного службовця в межах 6 категорії посад (наказ №669 від 08.07.2013 року), що спростовує висновок суду першої інстанції про не можливість перебування на посаді в прокуратурі Закарпатської області та зайняття відповідних посад вакантних на момент звільнення ОСОБА_1

Звільнення ОСОБА_1 здійснювалось прокурором області у звязку з тим, що на день звільнення Закарпатська міжрайонна прокуратура з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері припинила своє існування у звязку з ліквідацією, а наказом Генерального прокурора України № 60 к від 23.01.2015 року ОСОБА_4, який обіймав посаду Закарпатського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Закарпатської області, звільнено із займаної посади.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що наказ № 114 к від 17.02.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста 1 категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері та з органів прокуратури Закарпатської області було винесено протиправно, дії відповідача не відповідають нормам чинного законодавства України, а тому позов підлягає до часткового задоволення.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року. Вказаним Порядком визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Згідно з абзацом другим пункту 4 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

В силу вимог пункту 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Позивача звільнено з прокуратури Закарпатської області 19.02.2015 року. Відтак термін вимушено прогулу позивача рахується з 19.02.2015 по 14.12.2015 року. Згідно довідки від 14.02.2015 року за № 18-38 заробіток позивача у грудні 2014 року склав 9652, 51 грн., у січні 2015 року 3466, 37 грн. За таких обставин сума відшкодуванню середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку слід стягнути на користь позивача, складає 61072, 11 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також враховано не всі встановлені у справі обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову частково.

Керуючись ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 року у справі №807/528/15 скасувати та прийняти нову, якою позов ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Прокуратури Закарпатської області та скасувати наказ №114к від 17.02.2015 року «Про звільнення ОСОБА_1В.».

Зобовязати Прокуратуру Закарпатської області вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду.

Стягнути з Прокуратури Закарпатської області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.02.2015 року по 14.12.2015 року в розмірі 61072, 11 грн. (шістдесят три тисячі чотириста сім) грн. 05 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складення такої в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий Н.В. Ільчишин

Судді М.А. Пліш

ОСОБА_5

Повний текст постанови виготовлено 21.12.2015 року