Постанова № 54504408, 07.09.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року № 810/3988/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т АН О В И В:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області з вимогою визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.07.2013 №0000061702 та №0000071702.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідачем оскаржено їх у касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.07.2015 постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія Вищого адміністративного суду України зауважила, що для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження судами самих договорів, укладених між позивачем та ТОВ Тіал Альянс, ТОВ Декос Альянс, ТОВ Віп Союз, всіх первинних документів, які відповідно до специфіки господарських операцій підтверджують їх реальність, встановити достовірність відомостей про їх обсяг та зміст, перевірити фізичні, технічні, технологічні можливості та потужності сторін, дослідження обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності звязку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

До судового засідання представники сторін, належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не прибули.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач про причини неявки свого представника суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, яку реорганізовано у ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, проведено позапланову документальну невиїзну перевірку дотримання ФОП ОСОБА_1 податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ Тіал альянс, ТОВ Декос альянс, ТОВ Віп союз за червень грудень 2011 року, січень березень, червень 2012 року, за результатами якої складено Акт від 05.07.2013 № 420/17-2/НОМЕР_1.

Згідно висновків Акту перевіркою встановлено порушення позивачем: п.185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2 п.198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ у сумі 200 460,00 грн.; п.177.2 ст. 177 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2012 рік у сумі 184611,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області винесено податкові повідомлення-рішення від 23.07.2013: №0000061702, яким позивачу збільшено суми грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 230 764,00 грн., з яких 184 611,00 грн. за основним платежем, та 46 153,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0000071702, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ у розмірі 250 575,00 грн., з яких 200 460,00 грн. за основним платежем та 50 115,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нікчемність та безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Так, відповідач вважає, що усі господарські операції між ФОП ОСОБА_1 і ТОВ «Тіал альянс», ТОВ «Декос альянс», ТОВ «Віп союз» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість та оподаткування прибутку підприємств мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та віднесення понесених витрат до складу валових.

Згідно реєстраційних даних видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Як встановлено судом, у перевіряємий період ФОП ОСОБА_1 надавав послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом на території України згідно укладених угод з підприємствами, установами, організаціями, вантажними рефрижераторами: державний №АА2481ЕЕ, зареєстрований за позивачем на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ ААС149548; державний №АА6919МЕ, зареєстрований за позивачем на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ ААС963999; вантажним фургоном, державний №АА5896СЕ, зареєстрований за позивачем на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ №ААС065821; вантажними автомобілям ГАЗ: державний №АА4932ВС, зареєстрований за позивачем на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ №ААС468411, державний №АА3074СА, зареєстрований за позивачем на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ №ААС499516. Розрахунки за такі послуги проводились по безготівковому розрахунку (т. 1, а.с. 111 - 115).

Крім того, позивач використовує у своїй господарській діяльності як склад та місце ремонту власного транспорту орендоване нежитлове приміщення, про що зазначено в пункті 1.8 Акту перевірки №420/17-2/НОМЕР_1 від 05.07.2013 (т. 1 а.с. 13).

Так, позивач здійснював перевезення для: ТОВ Юнімілк згідно з договором №55 від 01.03.2007 (т. 1, а.с. 116 118) і ТОВ Данон згідно з договором №014934 від 01.12.2011 (т. 1, а.с. 122 130).

З метою виконання своїх зобовязань по укладених договорах позивач залучав інших субєктів господарської діяльності: ТОВ «Тіал Альянс» - договір №РП027 від 23.03.2011 (т. 1, а.с. 131 132); ТОВ Декос Альянс - договір №5/27 від 12.08.2011 (т. 1, а.с. 133 134); TOB Biп Союз - договір №147 від 01.02.2012 (т. 1, а.с. 135 136).

За наслідком виконання умов договорів їх сторонами складено відповідні акти приймання-передачі, контрагентами позивача сформовано рахунки-фактури, після оплати яких оформлено податкові та видаткові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи

Вказані господарські операції відображено позивачем у бухгалтерському обліку, а суми податку на додану вартість включено до податкового кредиту відповідного періоду.

Законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. зазначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій, які покладено в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також при прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, на що вказує аналіз операцій з придбання товарів та послуг, і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Податкові накладні містять належну деталізацію товарів, видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою, що відповідає вимогам закону стосовно порядку їх оформлення та підстав видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів. При цьому, первинні документи відповідають наведеним вище вимогам щодо форми і змісту.

При прийнятті рішення в даній адміністративній справі суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Доводи податкового органу про відсутність у контрагентів позивача можливості для укладення та виконання господарських правочинів з посиланням на висновки інших актів перевірок суд оцінює критично, оскільки наявність порушень вимог податкового законодавства у їх діяльності не може спричиняти негативних наслідків для самого позивача за умови дотримання ним вимог закону.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, зокрема, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки, на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як юридичні особи, мали право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

Крім того, при прийняті рішення в даній адміністративній справу судом враховується те, що реальність вказаних господарських операцій підтверджено податковим органом за наслідками проведення попередньої перевірки позивача, результати якої оформлено Актом від 06.04.2012 № 66/17-1/НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 39 58).

Так, в даному Акті зазначено, що постачальниками ФОП ОСОБА_1 є, зокрема, ТОВ «Тіал Альянс» і ТОВ «Декос Альянс» (т. 1, а.с. 45), та підтверджено здійснення ними навантажувальних та розвантажувальних робіт (т. 1, а.с. 46).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту та валових витрат на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень будь-яких заперечень проти позову не надав та не довів правомірності оскаржуваних рішень.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з його контрагентами, які покладено в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач з клопотанням про відшкодування судових витрат до суду не звертався, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається.

Керуючись ст. ст. 11, 14, 69-72, 86, 97, 98, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 23.07.2013 №0000061702 та № №0000071702.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.