Ухвала суду № 54489161, 09.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 331/9799/14-ц Головуючий у 1-й інстанції: Мінасов В.В.

Провадження № 22-ц/778/6127/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Трофимової Д.А.

ОСОБА_2

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10007/0265 філії ЗОУ АТ «Державний ощадний банк України» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10007/0265 філії ЗОУ АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10007/0265 філії ЗОУ АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 06.05.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 був укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 811. За умовами договору Банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 1000 310 грн.

В забезпечення виконання вищевказаного договору 06.05.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 811-1п.

У звязку з невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 20.08.2014 року виникла заборгованість у сумі 788843,89 грн., з них: заборгованість за кредитом - 725533,47 грн., заборгованість за відсотками - 42795,09 грн., пеня за прострочення відсотків - 1835,69 грн., пеня за прострочення кредиту - 7871,97 грн., заборгованість 3 % річних від простроченої суми відсотків по кредиту - 335,06 грн., заборгованість 3 % річних від простроченої суми кредиту - 1078,58 грн., сума індексації прострочених відсотків з урахуванням індексу інфляції - 1329,87 грн., сума індексації простроченого боргу з урахуванням інфляції - 8 063,96 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив суд достроково стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 788843,89 грн. та судовий збір в розмірі 3 654 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10007/0265 філії ЗОУ АТ «Державний ощадний банк України» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За положеннями ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом ст.ст. 1054, 1050 ч. 2 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За нормами ст.ст. 526, 611, 623, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором.

За правилами ч. 4ст. 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 06 травня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_4 було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 811, за умовами якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 1000 310,00 грн. на споживчі цілі. Остаточний термін повернення кредиту - 06.05.2018 року (а.с. 21-23).

В забезпечення виконання зобовязань за договором відновлюваної кредитної лінії в той же день, 06 травня 2008 року, між ОСОБА_5 та відповідачем було укладено договір поруки № 811-1п, за умовами якого поручитель зобовязується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязання за кредитним договором № 811 від 06 травня 2008 року, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. Поручитель відповідає по зобовязанням за вказаним кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник (п. 3.1 договору поруки).

Пунктами 4.1 - 4.5 договору поруки передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання за кредитним договором. Порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобовязань за кредитним договором № 811 від 06 травня 2008 року не предявить вимоги до поручителя. Припинення поруки здійснюється у випадку заміни боржника іншою особою, якщо поручитель не виявить згоди відповідати за нового боржника. Порука припиняється у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Не допускається припинення поруки без припинення забезпеченого нею зобовязання (а.с. 31).

06.05.2010 року та 30.08.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були укладені додаткові договори до договору відновлюваної кредитної лінії № 811 від 06 травня 2008 року № 1 та № 2 відповідно, якими збільшено розмір ануїтетних платежів до 19 335,03 грн. та до 20 340 грн. відповідно (а.с. 27, 29).

У звязку з невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 17.11.2014 року виникла заборгованість у сумі 788843,89 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 725533,47 грн., заборгованість за відсотками - 42795,09 грн., пеня за прострочення відсотків - 1835,69 грн., пеня за прострочення кредиту - 7871,97 грн., заборгованість 3 % річних від простроченої суми відсотків по кредиту - 335,06 грн., заборгованість 3 % річних від простроченої суми кредиту - 1078,78 грн., сума індексації прострочених відсотків з урахуванням індексу інфляції - 1329,87 грн., сума індексації простроченого боргу з урахуванням інфляції - 8 063,96 грн. (а.с. 4, 5-6, 7, 8-9, 10).

Далі, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 були двічі направлені вимоги про дострокове повернення кредиту:

- від 03.04.2014р. вих. № 7/250 - позичальнику ОСОБА_4 та поручителю ОСОБА_3, відповідно до якої на підставі п. 3.2.2 кредитного договору Банк вимагав повернення всієї суми кредиту та здійснення платежів за нарахованими процентами за користування кредитом та інших платежів у 30 денний строк. Вимога отримана ОСОБА_4 особисто в той же день - 03.04.2014р. (а.с. 20).

- від 06.10.2014р. вих. № 7/504 позичальнику ОСОБА_4 та поручителю ОСОБА_3, згідно якої на підставі п. 3.2.2 кредитного договору Банк вимагав повернення всієї суми кредиту та здійснення платежів за нарахованими процентами за користування кредитом та інших платежів у 30 денний строк (а.с. 18).

Отже, зміст вимоги ОСОБА_5 від 03.04.2014р. дає підстави для висновку, що Банк, набувши право вимагати дострокового повернення всього кредиту за умовами кредитного договору, змінив строк виконання позичальником основного зобов'язання.

Суд першої інстанції вірно встановив, що, враховуючи положення ст.ст. 252-254 ЦК України, порука ОСОБА_3 припинилася 04 листопада 2014 року, а з позовом до поручителя ОСОБА_5 звернувся лише 10 грудня 2014 року (а.с. 2-3).

Таким чином, з позовом до поручителя ОСОБА_5 звернувся до суду вже після спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Оскільки строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобовязання поруки, то право кредитора і обовязок поручителя по його закінченні припиняються.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зобов'язання поручителя за договорами поруки № 811-1п, що укладений 06 травня 2008 року між ОСОБА_5 та відповідачем припинились відповідно до ч. 4ст. 559 ЦК України. Суд правильно вважав встановленим, що Банк, як кредитор, протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до умов кредитного договору, не пред'явив вимоги до ОСОБА_3 про виконання ними зобов'язань поручителя. Отже, вимоги ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією, що була висловлена Верховним Судом України в постановах від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14, від 18 липня 2012 року у справі № 6-78цс12.

За положеннями ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, відповідно до правової позиції, яка висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

З огляду на викладене, суд обґрунтовано прийшов до висновку про припинення договору поруки, відмовивши у стягненні суми заборгованості з поручителя.

В апеляційній скарзі позивач наголошує на порушенні судом норм процесуального права, а саме на тому, що попереднє судове засідання не проводилося, судом не залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, позичальника ОСОБА_4 Вказані доводи апеляційної скарги правильність висновків суду по суті спору не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Так, дійсно, пунктом 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що ураховуючи складність та особливість спорів, що виникають із кредитних правовідносин, проведення попереднього судового засідання є необхідним. При його проведенні суд має вчинити дії для врегулювання спору до судового розгляду, а якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьоюстатті 130 ЦПК, то суд має виконати дії, передбачені частиною шостою цієї статті. Зокрема, суд має визначити, які правовідносини виникли між сторонами та які норми права підлягають застосуванню при вирішенні справи. Оскільки суд визначає, яка правова норма підлягає застосуванню до встановлених обставин (пункт 4 частини першоїстатті 214 ЦПК), то посилання позивача у позовній заяві на норму права, яка не підлягає застосуванню, саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.

За результатами апеляційного розгляду справи колегія судів дійшла висновку, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано, у відповідності до вимогЦПК України, застосував ті норми права, які підлягають застосуванню до встановлених по даній справі обставині правильно прийшов до висновку про припинення договору поруки, відмовивши у задоволенні позову. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши принцип змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, повно з'ясувавши обставини справи, виходив з доводів і заперечень сторін, а тому оскаржене рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що останній платіж позичальник здійснила у жовтні 2014р., а позов до суду було подано 10.12.2014р. правильність висновків суду не спростовують.

Як зазначалося вище, з урахуванням положень ст.ст. 252-254 ЦК України, порука ОСОБА_3 припинилася 04.11.2014 року, отже, Банк звернувся до суду з позовом до поручителя вже після спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду про припинення поруки внаслідок змін умов основного зобовязання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього (ч. 1ст. 559 ЦК України), не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки суд в оскаржуваному рішенні дійшов протилежного висновку, а саме, що зобов'язання поручителя за договорами поруки № 811-1п від 06.05.2008 року з цих підстав не припинились.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими Банк обґрунтовував свої позовні вимоги, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Решта доказів та обставин, на які посилається Банк в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_5 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок ОСОБА_3 судових витрат у вигляді судового збору (а.с. 105), понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10007/0265 філії ЗОУ АТ «Державний ощадний банк України» відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2015 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: