Рішення № 54470220, 17.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/7478/13-ц 22-ц/774/2511/К/15

Справа № 212/7478/13-ц Головуючий у 1-й інстанції

Провадження № 22ц/774/2511/К/15 суддя Борис О.Н.

Категорія - 46 (ІV) Суддя - доповідач Зубакова В.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді: Зубакової В.П.

суддів: Бондар Я.М., Соколан Н.О.

за участю секретаря: Горбачевської І.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 30 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю.

Особи, що беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, визнання спільною сумісною власністю та поділ спільного майна, посилаючись на те, що з 2000 року вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, яку придбали у період спільного проживання та зареєстрували право власності на неї на відповідача ОСОБА_1

15.07.2005 року вони уклали шлюб, однак на теперішній час шлюбні відносини припинено та відповідач не бажає у добровільному порядку здійснити поділ спільної квартири.

Просила суд: встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 в період з 2000 року до моменту укладення між ними шлюбу, тобто до 15.07.2005 року, визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1: квартиру АДРЕСА_1, яку розділити між ними порівну, та виділити їй зі спільного сумісного майна 1/2 частину, з визнанням за нею права власності на 1/2 частину цієї квартири. Крім того, просила стягнути з відповідача на її користь понесені витрати по сплаті судового збору.

Справа розглядалась судом неодноразово.

Ухвалою суду від 24 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 про виділення їй 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири залишено без розгляду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 30 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1, в період з 2000 року до моменту укладення між ними шлюбу 15 липня 2005 року.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати по сплаті судового збору - 344 грн. 12 коп.

В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції не враховано, що спірна квартира була придбана відповідачем за кошти, які він отримав від батька, а позивачкою не доведено, що вона надавала кошти для придбання квартири.

Крім того, судом невірно застосовано норми Закону України «Про власність» та не враховано, що позивачка не є членом сім'ї відповідача та не приймала участь у придбанні спірної квартири спільною працею з відповідачем, адже за період їх спільного проживання вона не працювала.

Прийшовши до висновку про наявність між сторонами спільної діяльності, суд не врахував, що сторони не укладали договір про спільну діяльність у розумінні ст. ст. 430, 431, 433 ЦК України.

При ухваленні оскаржуваного рішення, суд керувався нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, які не поширюються на правовідносини сторін, про що було зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року, яка є обов'язковою для суду при новому розгляді справи.

Також, судом не враховано, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, залишивши рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки у період з 2000 року по 15 липня 2005 року, суд першої інстанції виходив з доведеності цих позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Погодитися з такими висновками колегія суддів не може з наступних підстав.

Так, Кодекс про шлюб та сім'ю України (ст.ст. 2, 6, 6-1, 12, 13), який діяв до 01.01.2004 року, установлював, що визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану; реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей, тільки такий шлюб породжує права і обов'язки подружжя, час виникнення цих прав і обов'язків визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану; при здійсненні прав і виконанні обов'язків, що виникають із шлюбних і сімейних відносин, громадяни повинні додержувати законів.

Відповідно до Сімейного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, сім'я створюється на підставі шлюбу, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 3 ч.ч. 2, 4); особи, які проживають однією сім'єю, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі (ст. 9 ч. 2); шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ст. 21 ч.ч. 1, 2); державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства (ст. 27 ч. 1); якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 ч. 1).

До набрання чинності СК України, тобто до 01.01.2004 року, правовий інститут проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу законом не був передбачений. Цивільний процесуальний кодекс України ( в редакції 1963 р.) передбачав можливість встановлення судовим порядком як факту, що має юридичне значення, перебування у фактичних шлюбних відносинах лише у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадянського стану не міг бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя (ст. 271, ст. 273 ч. 1 п. 5), а Верховний Суд України в п. 11 постанови Пленуму від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» свого часу роз'яснив, що встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п. 5 ст. 273 ЦПК може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану; в інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи, підтверджується поясненнями свідків (ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8) та фактично не заперечувалося сторонами при розгляді справи в суді першої інстанції, позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 постійно проживали, починаючи з 2000 року за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі договору купівлі-продажу НОМЕР_1 від 19 червня 2003 року, укладеному між ОСОБА_9, яка діяла від імені неповнолітньої ОСОБА_10, ОСОБА_11, яка діяла від власного імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_12, з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, зареєстрованого та посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Растегаєвим В.М. в реєстрі за № 2842, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_1, про що в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно внесено відповідні дані (реєстраційний номер 475973) (а.с. 37,38).

15 липня 2005 року сторони зареєстрували шлюб (а.с. 22).

Отже, та обставина, що сторони з 2000 року по 15 липня 2005 року, тобто до реєстрації шлюбу, проживали спільно, але не перебували при цьому в зареєстрованому шлюбі, підтверджується матеріалами справи, не викликає сумнівів як факт, що мав місце в дійсності. Поряд із цим, діючи на свій розсуд і не реєструючи шлюб сторони не врегулювали свої відносини відповідно до закону, тому таке спільне проживання не породило цивільних прав і обов'язків саме подружжя (не є юридичною підставою для цього), а для встановлення судовим порядком до запровадження законом відповідного правового інституту факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу передбачених законом підстав немає. Таким чином, відсутній в юридичному розумінні факт проживання сторін однією сім'єю без шлюбу між собою у період до 01 січня 2004 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, в даному випадку - право на майно.

Оскільки, ОСОБА_3 заявлено позовні вимоги про встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_1, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, для визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана 19 червня 2003 року, правових підстав для встановлення факту проживання позивачки та відповідача однією сім'єю за період з 01 січня 2004 року, колегія суддів не вбачає, адже встановлення такого факту не буде тягнути за собою жодних правових наслідків для ОСОБА_3 щодо спірної квартири.

Ухвалюючи рішення по суті спору, суд вказаних обставин не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що майно (спірна квартира), набуте під час спільного проживання сторонами однією сім'єю внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Встановлені в судовому засіданні обставини свідчать про те, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли до 01 січня 2004 року, тобто під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 року, то порядок набуття спільного майна та його правовий режим визначається за нормами діючого на той час законодавства, яке ці відносини регулює.

Відповідно до чинного на період з 1991 року і до 01 січня 2004 року законодавства спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року № 20 з подальшими змінами).

За змістом правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.03.2015 у справі № 6-211цс14, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 01.01.2004 особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю. Тільки в разі встановлення цих фактів та обставин положення ч. 1 ст. 24 КШС України, ч. 1 ст. 17 Закону № 697-ХІІ вважається правильно застосованим із дотриманням рекомендацій, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 № 16 і від 22.12.1995 № 20.

Підстав для відступу від указаної правової позиції апеляційний суд не знаходить (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України).

Оскільки, сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували, то виходячи з вищенаведеного із урахуванням вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, позивач ОСОБА_3 зобов'язана була довести, надавши суду докази відповідно до положень ст.ст. 58, 59 ЦПК України, що квартира АДРЕСА_1 створена за рахунок спільної праці та її трудової участі, або що між нею та відповідачем мається письмова домовленість про створення спільної сумісної власності, а тому у відповідності до ст. 17 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, є спільною сумісною власністю.

Однак вказаних доказів ані суду першої, ані апеляційної інстанцій позивачем надано не було.

Сам по собі факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, на що посилається позивач, не може бути підставою для визнана за нею права власності на 1/2 частину квартири, оскільки діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалося врегулювання питання права на майно жінки та чоловіка які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Це питання врегульовано в ст. 74 Сімейного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, тобто після виникнення спірних правовідносин.

Аналогічно не може бути й підставою для визнана за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири факт користування нею останньою та сплата комунальних послуг, що є підтвердженням реалізації нею своїх прав та виконання обов'язків як користувача квартири у відповідності до норм ЖК України.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів скасовує рішення суду на підставі п. п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 30 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: В.П.Зубакова

Судді: Я.М.Бондар

Н.О.Соколан