Ухвала суду № 54468845, 21.10.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/2284/15-ц 21.10.2015 21.10.2015 21.10.2015

Провадження №22-ц/784/2438/15

Справа 473/2284/15-ц

Провадження № 22ц/784/2438/15

Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_1

Доповідач в апеляційній інстанції: ОСОБА_2

У Х В А Л А

21 жовтня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої:Буренкової К.О.,

суддів:Крамаренко Т.В., Кутової Т.З.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Вознесенського міськрайонного суду від 27 серпня 2015 року за його скаргоюна неправомірні дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області щодо відкриття виконавчого провадження (далі відділ ДВС),

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця відділу ДВС щодо відкриття виконавчого провадження.

ОСОБА_3 зазначив, що постановою державного виконавця відділу ДВС від 19 травня 2015 року відкрито виконавче провадження стосовно примусового виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду від 30 жовтня 2014 року, яким стягнуто з нього на користь ОСОБА_4 570 500 грн. боргу за договором позики, 69601 грн. інфляційний втрат, 3% річних, що склало 12097 грн. 73 коп., 27480 грн. процентів за користування грошовими коштами та 3441 грн. судових витрат.

Мотивуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що він є громадянином ОСОБА_5 Туреччини, немає ні постійного, ні тимчасового місця проживання та роботи в Україні. А тому, на його думку, у державного виконавця не було підстав, передбачених ч.1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», для винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_3 просив визнати дії державного виконавця відділу ДВС неправомірними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження.

Крім цього, заявник просив зупинити виконання вказаного рішення суду до завершення розгляду даної скарги.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 27 серпня 2015 року скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність вказаної ухвали суду, просить її скасувати і постановити нову ухвалу, якою його скаргу задовольнити. Апелянт зазначає, що висновки суду не відповідають вимогам ч.1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки він є громадянином ОСОБА_5 Туреччини, постійного місця проживання, реєстрації та нерухомого майна на території України немає. Крім цього, апелянт зазначав, що вирішення даної скарги шляхом ухвалення оскаржуваного рішення суперечить вимогам ст. 387 ЦПК України.

Дослідивши докази у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі ДВС знаходиться виконавчий лист щодо стягнення на підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду від 30 жовтня 2014 року на користь ОСОБА_4 із ОСОБА_3 570 500 грн. боргу за договором позики, 69601 грн. інфляційних втрат, 3% річних, що склало 12 097 грн. 73 коп., 27480 грн. процентів за користування грошовими коштами та 3441 грн. судових витрат.

Постановою державного виконавця відділу ДВС від 19 травня 2015 року за заявою стягувача відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання вказаного виконавчого листа.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавчі дії державцем виконавцем провадяться за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Із довідки Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області видно, що станом на 11 березня 2015 ОСОБА_3 на території Миколаївської області зареєстрованим не значиться, з питання продовження терміну перебування до УМДС України в Миколаївській області та його територіальних органів не звертався (а.с. 71, т.2).

Між тим, в матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень станом на 01 січня 2014 року, із якого вбачається, що боржник ОСОБА_3 є власником комплексу, розташованого за адресою: м. Вознесенськ, пров. Ветеринарний, 21 (а.с. 44, т.1). Із ухвали суду першої інстанції від 28 січня 2014 року видно, що на комплекс, який розташований за адресою: м. Вознесенськ, пров. Ветеринарний, 21 і належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі продажу від 17 серпня 2010 року накладено арешт (а.с. 35-36, т.1). Відомості щодо обтяження вказаного майна внесені в Реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Доказів, які свідчили б, що на час винесення вказаної постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_3 не являвся власником зазначеного майна, в матеріалах справи немає.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження вчинені останнім у відповідності до ч.1 ст. 20 Закону і в межах його повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 387 ЦПК України за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця суд постановляє ухвалу.

Пленум Верховного Суду України у абзаці першому пункту 18 постанови № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» розяснив, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК.

Вирішуючи скаргу ОСОБА_3, суд першої інстанції не звернув увагу на вимоги ч.1 ст. 387 ЦПК України та розяснення Пленуму Верховного Суду України і за результатами її розгляду помилково ухвалив рішення, що відповідно до п. 2 ч.1 ст. 312 ЦПК України є підставою для скасування даного рішення і постановлення ухвали, якою в задоволенні скарги ОСОБА_3 на неправомірні дії державного виконавця слід відмовити.

Керуючись статтями 303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду від 27 серпня 2015 року скасувати та постановити нову ухвалу.

В задоволенні скарги ОСОБА_3 на неправомірні дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області щодо відкриття виконавчого провадження та скасування постанови державного виконавця від 19 травня 2015 року відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розглядуцивільних і кримінальних справ.

Судді: