Постанова № 54467524, 26.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2015 р. Справа№ 910/17610/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Власова Ю.Л.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Д'якова Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: Поліщук О.В. за дов. № б/н від 24.07.2015.

від позивача: Євтушенко О.В. за дов. № б/н від 01.02.2014.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015

у справі № 910/17610/15 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Поліпром"

до Товариства обмеженою відповідальністю "ТВИЧ"

про стягнення 65164,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 у справі № 910/17610/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Поліпром" до Товариства обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" про стягнення 65164,01 грн., задоволено частково, а саме, стягнуто з відповідача на користь позивача 27 996,10 грн. - основного боргу, 20 218,60 грн. - збитків від інфляції, 975,83 грн. 83 - 3% річних, в іншій частині позовних вимог відмолено.

Не погодившись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 та додані до неї матеріали повернуті скаржнику на підставі п. 3 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

04.11.2015 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно. Разом із апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" звернулось до апеляційного суду з клопотанням про відновлення строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Скрипки І.М., Гончарова С.А.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2015 у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. на навчанні з підвищення кваліфікації, сформовано колегію у складі: головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Гончарова С.А., Власова Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2015 у справі № 910/17610/15 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 26.11.2015.

В судовому засіданні 26.11.2015 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 у справі № 910/17610/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 26.11.2015 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження та просив рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 у справі № 910/17610/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (надалі - Постачальник) та відповідачем (надалі - Покупець) 01.04.2014 було укладено Договір поставки № 101-142-ДА14 (надалі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору встановлено, що Постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленням Покупця, а Покупець прийняти його відповідно до накладних та Протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною Договору, та оплатити товар у строки, зазначені в п. 3.2 Договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 4.16 з моменту підписання (01.04.2014.) і діє до 31.12.2014. Якщо за 20 календарних днів до закінчення дії Договору жодна зі сторін не відмовляється від Договору, він вважається продовженим на один календарний рік (п. 4.17 Договору).

Згідно з п. 2.8 Договору Постачальник здійснює поставку товару згідно з графіком поставок з наданням Покупцеві наступних документів:

1) видаткова накладна;

2) податкова накладна;

3) посвідчення про якість;

4) сертифікат відповідності;

5) гігієнічний висновок.

Згідно з положеннями cт. 509 Цивільного кодексу України, cт. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до приписів ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено ст. 663 Цивільного Кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних, на виконання умов Договору у 2014 році позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, на загальну суму 137 082,50 грн.

Також в матеріалах справи наявні податкові накладні складені на виконання зобов'язань за Договором та довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача.

Згідно з ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

У відповідності до ст. 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Матеріали справи не містять жодних заперечень з приводу отримання продукції відповідачем.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції прийнято до уваги відсутність у відповідача, як Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Продавцем прийнятих за Договором зобов'язань з передання товару.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що видаткові накладні є належним доказом передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну 137 082,50 грн. в межах Договору здійснено належним чином.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як передбачено ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати, відтак, обов'язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що загальна сума договору становить суму вартості товару, поставленого за всіма разом узятими накладними до Договору.

Згідно з п. 3.2 Договору (з врахуванням додаткової угоди від 01.04.2014. до Договору), Покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар. Оплата може здійснюватись в тому числі й шляхом готівкових розрахунків, в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до п. 3.3 Договору, у випадку не виконання Постачальником п. 2.8; п. 2.11; п. 2.12; п. 3.5 оплата за товар затримується до виконання перерахованих вище пунктів.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що у відповідності до реєстру платіжних документів та платіжних доручень, відповідачем було сплачено 109 086,40 грн. за поставлений позивачем за Договором товар.

Як зазначено в ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до приписів ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Щодо викладених в апеляційній скарзі доводів, апеляційний суд зазначає, що відсутність реалізації відповідачем поставленого позивачем товару не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається зі змісту ст. 631 Цивільного кодексу України сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк оплати товару, який було поставлено за Договором та не оплачено відповідачем на загальну суму 27 996,10 грн., настав, тому позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 27 996,10 грн. підлягають задоволенню.

Також, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1 706,69 грн. - 3% річних та 35 461,22 грн. - збитків від інфляції, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

У відповідності до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що здійснені відповідачем часткові проплати платіжними дорученнями поставленого позивачем товару не містять призначень платежу із зазначенням того, яка саме видаткова накладна оплачується, а містять лише посилання на Договір, а встановити періоди для нарахування 3% річних та збитків від інфляції з врахуванням часткових проплат з моменту настання строку виконання кожної видаткової накладної є неможливим.

При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи розрахунків позивача, 3% річних та збитки від інфляції він нараховує станом на 25.06.15. Станом на вказану дату з врахуванням здійснених відповідачем проплат, борг відповідача становив 69 082,50 грн. Разом з тим, остання часткова проплата, в межах встановленого позивачем періоду, була здійснена 08.09.14.

Тому, беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з перерахунком 3% річних та збитків від інфляції зроблених судом першої інстанції і тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 20 218,60 грн. - збитків від інфляції, 975,83 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 у справі № 910/17610/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 у справі № 910/17610/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 у справі № 910/17610/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/17610/15повернути до Господарського міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Ю.Л. Власов

С.А. Гончаров