Рішення № 54467388, 14.12.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2015 р.Справа № 922/5594/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Васильєву А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкран", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "КазтехтрансПлюс", м. Алмати (Республіка Казахстан) про стягнення 12386,50 дол. США за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 02.12.2015 року;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецкран", м. Харків (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "КазтехтрансПлюс", м. Алмати (Республіка Казахстан) про стягнення 22386,50 дол. США. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором № 34/15 від 22.04.2015 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлене обладнання (продукції), у зв'язку із чим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість в розмірі 22386,50 дол. США., що еквівалентно 473417,23 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/5594/15 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 03 листопада 2015 року об 11:00.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 листопада 2015 року задоволено заяву відповідача (вх. №№ 1554, 43369 від 27.10.2015 р.), відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи (вх. № 44019 від 02.11.2015 р.) та розгляд справи № 922/5594/15 відкладено на 03 грудня 2015 р. о 10:40год., відповідно до приписів ст. 77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 грудня 2015 року клопотання позивача про продовження строку вирішення спору (вх. № 48524) задоволено, строк розгляду справи продовжено на пятнадцять днів, до 21 грудня 2015 року та розгляд справи № 9225594/15 відкладено на 14 грудня 2015 р. о 11:40год., відповідно до приписів ст. 77 ГПК України.

11.12.2015 року через канцелярію суду, до матеріалів справи від позивача заява про зменшення позовних вимог (вх. № 49641), в якій позивач зменшує розмір позовних вимог у зв'язку з добровільною сплатою відповідачем суми боргу в розмірі 10000,00 дол. США, на підставі чого, просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 12386,50 дол. США

Позивач в призначене судове засідання з'явився, заявлені позовні вимоги з врахуванням поданої 11.12.2015 р. заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 49641) підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, про розгляд даної господарської справи повідомлений належним чином, що підтверджується наданою Спеціалізованим міжрайонним економічним судом міста ОСОБА_1 (050008, Республіка Казахстан, м. Алмати, вул. Байзакова, 273Б) розпискою менеджера по продажам відповідача про вручення йому ухвали господарського суду Харківської області від 08.10.2015 року на виконання судового доручення щодо вручення Товариству з обмеженою відповідальністю "КазтехтрансПлюс" (050054, Республіка Казахстан, м. Алмати, Турксибський район, пр. Суюнбая, 461) (т.с. І а.с. 39-65).

Господарський суд, дослідивши заяву позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 49641), виходить з наступного.

Згідно з приписами ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.11., п. 3. 12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Отже, розглянувши подану 11.12.2015 р. позивачем заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 49641) господарський суд приймає вказану заяву до розгляду та розглядатиме справу в подальшому з її врахуванням.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, у зв'язку з чим господарська справа № 922/5594/15 розглядається відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, - за наявними в ній матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив наступне.

22.04.2015 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір (далі - Договір) (т.с. І а.с. 10-14), відповідно до умов п.1.1. якого, постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти у власність на умовах даного Договору, обладнання (продукцію), в асортименті, кількості, якості, відповідно до Специфікації № 1 до цього Договору, яка є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 2.1. Договору, постачання продукції постачальником здійснюється автомобільним транспортом на умовах СРТ - місця вивантаження зазначені в п. 2.8. цього Договору у відповідності до ІНКОТЕРМС - 2010.

Відповідно до п. 2.2. Договору, для постачання продукції оформлюються та передаються постачальником покупцю наступні документи: товарно - транспортна накладна, рахунок - фактура, сертифікат походження за формою СТ-1 з Торгово - промислової палати м. Харкова, засвідчена копія сертифіката відповідності УкрСЕПРо на продукцію, паспорт та керівництво по експлуатації трактора ХТА-300.

Також, відповідно до наявної в матеріалах справи Специфікації № 1 від 22.04.2015 р. до Договору № 34/15 від 22.04.2015 р., сторони згідно з п. 1.1. Договору погодили асортимент, кількість, якість та вартість обладнання, яке підлягає постачанню, а саме - Мотовоз маневровий ММТ-3 на базі трактора ХТА-300 у комплекті із 3ІП у кількості 2 (двох) штук загальною вартістю 252 360,00 (двісті п'ятдесят дві тисячі триста шістдесят дол. США) дол. США. (т.с. І а.с. 18).

Додатковою угодою № 1 від 04.08.2015 р. до Договору № 34/15 від 22.04.2015 р., сторони узгодили та встановили наступний графік оплати: покупець сплачує вартість продукції на наступних умовах: 47% протягом 25 календарних днів по факту митної очистки продукції, 31 % покупець сплачує протягом 50 календарних днів по факту поставки продукції по місцях вивантаження та підписання акту прийому-передачі обома сторонами, та 22% протягом 20 календарних днів з моменту підписання акту по монтажу та первинному запуску обладнання (т.с. І а.с. 16).

Відповідно до наявного в матеріалах справи ОСОБА_1 монтажу та первинному запуску обладнання мотовозу маневрованогоММТ-3 на базі трактора ХТА-300 згідно Договору № 34/15 від 22.04.2015 р., постачальник за цим Договором передав, а покупець прийняв вказаний товар (продукцію) у відповідності до умов п. 1.1. Договору.

Також, у п. 2. зазначеного вище ОСОБА_1 сторонами встановлено, що постачальником та покупцем оглянуто передаваний товар. Покупець не має претензій до постачальника за якістю, кількістю, та комплектності товару.

Сторонами також у п. 3 вищезазначеного ОСОБА_1 встановлено, що монтаж обладнання та первинний запуск мотовозів маневрованих ММТ-3 виконаний, зауваження відсутні, товар перевірений та повністю працездатний.

Відповідно до відмітки митної декларації Української митниці дозвіл па випуск зазначеної Продукції надано згідно державним митним деклараціям №807110001/2015/005092 від 11.06.2015р. та №807110001/2015/005130 від 11.06.2015 р. (т.с. І а.с. 19).

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголосив, що останній свої зобов'язання за укладеним між сторонами Договором № 34/15 від 22.04.2015 р. виконав належним чином, однак, відповідач не виконав належним чином умови спірного Договору в частині повної оплати вартості поставленого обладнання, в порядку та на умовах передбачених п.3.3 Договору, у зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за вищевказаним Договором, яка склала 12386,50 дол. США.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту в судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Відповідач є нерезидентом України та зареєстрований в Республіці Казахстан.

Статтею ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлено, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Дія міжнародних договорів України на території України регулюється ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004р. № 1906-IV, згідно якої чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до п. 9 роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002р. № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств та організацій" Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р. (Відень, 1980) застосовується у вирішенні спорів за договорами купівлі-продажу, укладеними сторонами, які знаходяться у різних державах, незалежно від посилання на зазначену конвенцію у договорі за наявності однієї із таких умов, а саме: сторони договору перебувають у державах, кожна з яких є учасницею конвенції; згідно з колізійними нормами міжнародного приватного права застосовується матеріальне право держави учасниці конвенції. Так, Україна та Казахстан є учасниками вказаної Конвенції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3, 7 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Нормами чинного законодавства України та нормами міжнародного права передбачено, що господарські суди вправі вирішувати спори за участю сторони нерезидента України у випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення пророгаційної угоди між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності (угода про договірну підсудність). Такі норми містить Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (далі по тексту Угода), укладена державами-учасницями СНД у м. Києві 20.03.1992 р. (ратифікована постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року N 2889-ХІІ). Згідно з п. 2 ст. 4 Угоди, Компетентні суди держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи у випадках, якщо про це є письмова згода Сторін про передачу спору цьому суду.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі статті 4 ГПК України застосовує це право у вирішенні спору. При цьому за приписами частин 3 та 4 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини. Вибір права стосовно окремих частин угоди повинен бути явно вираженим.

Частиною 9 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. № 959-ХІІ встановлено, що права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, що вибрана сторонами при укладенні договору (контракту) або у результаті подальшого узгодження.

Так, відповідно до умов п. 7.1. Договору № 34/15 від 22.04.2015 р., викладеного сторонами в редакції Додаткової угоди від 17.08.2015 р., сторони передбачили та встановили, що будь-які спори та розбіжності, які можуть виникнути між сторонами за цим Договором або у зв'язку з ним, у разі неможливості їх вирішення шляхом переговорів, повинні вирішуватись в господарському суді Харківської області (т.с. І а.с. 17).

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин суд застосовує матеріальне право України.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до наявного в матеріалах справи ОСОБА_1 монтажу та первинному запуску обладнання мотовозу маневрованогоММТ-3 на базі трактора ХТА-300 згідно Договору № 34/15 від 22.04.2015 р., позивач (постачальник) за цим Договором передав, а відповідач (покупець) прийняв вказаний товар (продукцію) у відповідності до умов п. 1.1. Договору.

Згідно з вимогами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт наявності заборгованості за спірним Договором № 34/15 від 22.04.2015 р. підтверджується належними доказами, наявними у матеріалах господарської справи № 922/5594/15.

Згідно ч.1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а також те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на спростування наявної перед позивачем заборгованості, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 12386,50 грн. доларів США. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за майнових характер спору в розмірі 3929,14 грн., в даному разі покладаються на відповідача, з вини якого виник даний спір, який доведено до суду.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року , в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Відповідно до п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Одночасно, господарський суд зазначає, що при подачі даного позову позивачем було сплачено 7102,14 грн. судового збору за платіжним дорученням № 1917 від 05.10.2015р. (т.с. І а.с.9).

Позивач на підставі ст. 22 ГПК України надав заяву про зменшення позовних вимог, в якій прохав стягнути з відповідача 12386,50 дол. США, що еквівалентно 261942,80 грн. Так, господарським судом прийнято заяву про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011р. № 3674-VІ "Про судовий збір" повернення судового збору здійснюється за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з п. 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частина першої статті 7 Закону).

Після зменшення сума позовних вимог становить 12386,50 дол. США, що еквівалентно 261942,80 грн. Судовий збір з даних вимог належить сплачувати у розмірі 3929,14 грн.

Отже, поверненню підлягає 3173,00 грн. судового збору (7102,14 грн. - 3929,14 грн. = 3173,00 грн.).

За таких обставин, зайво сплачений судовий збір в сумі 3173,00 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, шляхом винесення господарським судом в порядку вимог ст.7 Закону України "Про судовий збір" відповідної ухвали.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтями 193, 265 Господарського кодексу України, ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право", ч.9 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КазтехтрансПлюс" (050054, Республіка Казахстан, м. Алмати, Турсибський район, пр. Суюнбая, 461, Банківські реквізити: РНН 600800516751, БІН 060140016189, ОКЕД 51870, Найменування банку: АО «Банк ЦентрКредит», Р/р KZ428560000006181726 (тенге), Р/р KZ52856000000618137 (EUR), Р/р KZ688560000006181840 (RUB), БІН банку 980640000093, БІК банку KCJBKZKX, ОСОБА_1 банку: 050000, РК, м. Алмати, вул. Панфілова, 98) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкран" (61124, м. Харків, пр-т Леніна, б. 40 кімн. 37-А, ЄДРПОУ 31341901, р/р 26001000074076 в ПАТ «Укрсоцбанк» м. Київ, МФО 300023, ИПН 313419020300) - 12386,50 доларів США; 3929,14 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 21.12.2015 р.

Суддя ОСОБА_2