Рішення № 54466514, 17.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/ 12735 /2015 Головуючий у 1-ій інстанції - Маліновська В.М.

Доповідач - Поливач Л.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Шахової О.В., Поліщук Н.В.

при секретарі Бугай О.О.

за участю осіб: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

представника третьої особи Скопич Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації, про примусове виселення з житлового приміщення;

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 31 липня2015 року

в с т а н о в и л а:

ТОВ «Кредитні ініціативи», як правонаступник ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської РДА у м.Києві про примусове виселення з житлового приміщення, в якому просило виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання житла.

Свої позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що зазначена квартира є предметом договору іпотеки і у зв'язку з наявністю заборгованості за кредитним договором виконавчим написом нотаріуса від 22.11.2013 року звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором на вказану квартиру.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31.07.2015 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_2, неповнолітню ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на незаконність ухваленого рішення, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права.

ОСОБА_2, зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, а саме: ст.58 Конституції України, ст.109 Житлового кодексу Української PCP та ст.40 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону від 22.09.2011р., оскільки вказані статті не застосовуються до спірних правовідносин, що виникли з 29.07.2008р., де передбачена можливість виселення з квартири, що була придбана за рахунок кредиту.

В суді першої інстанції було долучено до матеріалів справи Довідку Форми 3 від 31.03.2014р. №512. Однак, суд не звернув уваги на те, що дана довідка застаріла та видана 31.03.2014 року, коли рішення по справі ухвалено 31.07.2015р., тобто через 1 рік та 4 місяці.

Суд не звернув уваги на те, що в квартирі проживають також інші малолітні діти, а Позивач долучив до позовної заяви копію листа про направлення повідомлення про звільнення приміщення лише Відповідачу 1, а іншим мешканцям (ОСОБА_5, ОСОБА_6) квартири не направив. Позивач не надав суду належних доказів отримання всіма відповідачами таких вимог. Відповідно, відсутні і належні та допустимі докази того, що протягом місяця з часу одержання вимог про виселення Відповідачі відмовилися їх добровільно виконати. Тобто, Позивач оминув відповідний порядок звільнення приміщення, передбачений законом і звернувся з вимогою про виселення безпосередньо до суду.

Таким чином, судом першої інстанції було грубо порушено положення ч.4 ст.29 ЦК України, ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ч.1 ст.35, ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку», абзац 3 пункту 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин.

Суд першої інстанції невірно не застосував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VІІ.

Суд першої інстанції взагалі не дав належної правової оцінки позиції 3-ї особи у справі (Служби у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації), яка заявила про порушення прав малолітніх дітей та повністю заперечувала проти задоволення позову.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представник Служби у справах дітей Шевченківської РДА у м. Києві Скопич Д.І. підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на доводи викладені в ній. Представник позивача ТОВ «Кредитні ініціативи», відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду вони не повідомили. Неявка відповідачки в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за її відсутності, враховуючи що участь у справі бере її представник з належно оформленими повноваженнями. Що стосується неявки представника позивача в судове засідання, то суд розцінив причини його неявки як неповажні та у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України вважав за можливе розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ч.1 п.3 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Так, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» про виселення відповідачів з квартири, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування до даного рішення суду Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VІІ, посилаючись на те, що в рішенні йдеться не про стягнення майна, а про виселення відповідачів з квартири.

Саме в цій частині, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає, що існують передбачені законом підстави для зупинення виконання рішення суду про виселення на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VІІ, а в іншій частині колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, 29.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_7 було укладено Кредитний договір № 2619/0708/71-062.

Суд першої інстанції змістовно виклав обґрунтування того, що відбулась заміна кредитора за зобов'язаннями по Кредитному договору №2619/0708/71-062 від 29.07.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_7, та по Іпотечному договору № 2619/0708/71-062-Z-1 від 29.07.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Глушко Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1492. Новим Кредитором за зобов'язаннями по Кредитному договору № 2619/0708/71-062 від 29.07.2008р. та Новим Іпотекодержателем по Іпотечному договору № 2619/0708/71-062-7-1 від 29.07.2008р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Глушко Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1492 в результаті відступлення прав вимоги стало - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Відповідно до п.11 Іпотечного договору, Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки в разі невиконання Іпотекодавцем Основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо Іпотекодавець не поверне Іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з Основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених Основним зобов'язанням та цим Договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення Основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

Пунктом 12 Іпотечного договору передбачено, що за вибором Іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя, зокрема у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно виконавчого напису, вчиненого 22.11.2013р. приватним нотаріусом КМНО Пономарьовим В.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1918, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_7, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеної квартири задоволено вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником ОСОБА_7 умов Кредитного договору з 28.11.2012 року по 01.09.2013 року у розмірі: - заборгованість за кредитом - 1 108 175,90 гр.; - заборгованість за відсотками за користування кредитом - 278 826,29 грн.; - суми плати, що сплачена ТОВ «Кредитні ініціативи» за вчинення виконавчого напису - 4 000,0 грн., що разом становить суму загальної заборгованості станом на 01.09.2013р. - 1 391 002,19 грн.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку»).

На підставі зазначеного виконавчого напису нотаріуса, державним виконавцем Волошиною М.Д. ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 42166940) від 20.02.2014р.

Згідно довідки Форми № 3 № 512 від 31.03.2014р., виданої ТОВ «Кийградсервіс» в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та її дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована у спірній квартирі з 18.08.2011 р.

На підставі ст.40 Закону України «Про іпотеку» Позивач в квітні 2014 року направив ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вимоги про добровільне виселення вих.№ 2029-34 від 01.04.2014р. (а.с.27-29), в яких просив у зв'язку з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання вимоги добровільно звільнити всіма мешканцями житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 з обов'язковим зняттям всіх мешканців зазначеного житла з реєстраційного обліку у Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного PB УМВС України (а.с.27-30), що підтверджується реєстром поштових відправлень та фіскальним чеком №3826 від 03.04.2014р. (а.с.30-31). Вказані вимоги були отримані Відповідачем 09.04.2014р., що підтверджується зворотними повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.32). Проте, вимоги Позивача про добровільне виселення Відповідачі залишили без уваги та без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 109 Житлового кодексу Української PCP виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012р. при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Відповідно до ч.4 ст.9, ст.109 Житлового кодексу України, ст.ст.39,40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки занаявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Водночас, пунктом 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012р. визначено, що згідно зі ст.32 ЦК України, ст.177 СК України та ст.17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Разом з тим, слід зазначити, що згідно п.4 Іпотечного договору встановлено, що Іпотекодавець свідчить, що Предмет іпотеки належить йому на праві власності, до укладення цього Договору ні Предмет іпотеки, ні будь-яку його частину нікому будь-яким способом не відчужено, не передано в оренду, найом, користування на будь-яких інших підставах, він не є предметом податкової застави, судового спору і не перебуває під забороною (арештом), треті особи не мають на нього будь-яких в тому числі прав та вимог, що підлягають державній реєстрації відповідно до чинного законодавства.

З довідки Форми № 3, виданої ТОВ «Кийградсервіс» № 512 від 31.03.2014р. вбачається, що неповнолітня дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, була зареєстрована у спірній квартирі 18.08.2011р., тобто після укладення Іпотечного договору №2619/0708/71-062-2-1 від 29.07.2008р., та без згоди на таку реєстрацію Іпотекодержателя, а відтак, суд дійшов вірного висновку, що в даному випадку дозвіл органу опіки і піклування щодо питання виселення неповнолітньої особи з іпотечного майна, право користування яким в неї виникло після укладення відповідного іпотечного договору та без відповідного погодження з Іпотекодержателем, - не вимагається.

Проте, судом першої інстанції помилково не застосовано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-УІІ, зокрема те, що:

Протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об 'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Не дивлячись на те, що в позові йдеться про виселення відповідачів з квартири, яка є іпотечним майном, а не про примусове стягнення нерухомого майна, колегія суддів вважає, що зазначений Закон розповсюджується і на правовідносини кредитора і позичальника щодо виселення з квартири, яка є предметом іпотеки, оскільки метою даного Закону є захист прав громадян України - позичальників, поручителів, які отримали кредит в іноземній валюті (зобов'язані повернути його в той самій валюті) та опинилась в скрутному матеріальному стані, у зв'язку зі світовою кризою, знеціненням української гривні та ростом курсу іноземної валюти до української гривні. За таких обставин, відповідач також потребує захисту держави і її з неповнолітньою дитиною не можна позбавляти права користування квартирою під час дії зазначеного вище Закону.

Двокімнатна квартира, що є предметом Договору іпотеки, має загальну площу 46,70 кв.м., вона є єдиним житлом для Відповідача та членів її родини, а також використовується ними для постійного проживання. Іншого житла родина немає. Відповідач є громадянкою України, кредит вона отримала в іноземній валюті - доларах США, ОСОБА_2 не є державним службовцем.

Враховуючи те, що звернення стягнення на квартиру заборонено чинним законодавством України, то і виселення не може здійснюватись.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції, зупиняє виконання рішення суду, в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Отже, твердження апелянта про безпідставне незастосування судом першої інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VІІ, на думку суду, є обґрунтованими, а обставини, на які вона посилається - доведеними та підтвердженими належними та допустимими доказами по справі.

Висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на законі та відповідають зібраним у справі доказам.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 31 липня2015 року змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 31 липня 2015 рокуабзацом третім, виклавши його в наступній редакції.

Зупинити виконання рішення суду в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 31 липня 2015 рокузалишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: