Рішення № 5446480, 20.08.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 8/26720.08.09 За позовом Суб"єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Україна"

про стягнення 154 354,53 грн.

Суддя В.С. Катрич

Представники:

Від позивача представник ОСОБА_2.(дов. № б/н від 03.06.09)

Від відповідача не з`явились

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача 128640,11 грн., що становить заборгованість за договором № 226УКР 2008 від 15.03.2008р. та згідно видаткових накладних № РН-0000006 від 13.01.2009р., № РН-0000007 від 14.01.2009р., № РН-0000008 від 14.01.2009р та 13537,96 грн. пені, 2042,61 грн. 3% річних, 10133,85 грн. інфляційних витрат.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 16.06.2009р. порушено провадження у справі № 8/267, розгляд справи призначений на 16.07.2009р.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 16.07.2009р. розгляд справи був відкладений на 20.08.2009р., у звязку з не зявленням представника відповідача у судове засіданні та неподанням сторонами усіх витребуваних доказів; звернуто увагу відповідача на те, що у відповідності до положень ст.75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та продовжено строк розгляду даної справи.

Звертаючись з позовом до суду позивач просив суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі предявленої до стягнення суми позову, а саме 154354,53 грн., посилаючись на те, що відповідач останнім часом зовсім не виконує зобовязань по оплаті отриманого товару, і у позивача мається інформація про згортання господарської діяльності відповідача по Україні. Однак, жодних доказів в обґрунтування поданого позивачем клопотання про вжиття запобіжних заходів суду не надано.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За вимогами ст. 66 ГПК України, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказування обставин, з якими повязано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказуванні в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових коштів); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

У відповідності до листа Вищого господарського суду, від 12.12.2006, № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову», а також враховуючи роз'яснення Вищого арбітражного суду, від 23.08.1994, № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову; з цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За змістом ст. 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюється на підставі доказів фактичних даних, які встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому засіданні.

При цьому, докази у відповідності зі ст. 34 ГПК України, повинні відповідати, вимогам належності та допустимості.

В силу ст. 36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином завіреній копії.

Між тим, як вбачається із клопотання позивача про забезпечення позову, остання не містить взагалі обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин, з якими законодавство повязує необхідність для їх вжиття та не підтвердив їх письмовими та належними доказами, а отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

У судове засідання, призначене на 20.08.2009р. зявився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання вдруге не зявився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Через канцелярію суду від відповідача клопотань та заяв не надходило.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача відповідно до вимог ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, суд

ВСТАНОВИВ :

15.03.2008р. між ТОВ «Вестер Україна»- «покупець»та ЧП ОСОБА_1 «постачальник»був укладений договір № 226УКР 2008, відповідно до п.1.1 якого «постачальник»зобовязався передати (поставити) в обумовлені строки «покупцю»товар, а «покупець»зобовязався прийняти товар та сплатити за нього визначену грошову суму.

Пунктом 9.1 договору сторони погодили, що ціна на товари, які поставляються «постачальником»є вільними відпускними та зазначається в специфікації «постачальника».

Згідно з п.7.1 договору товар вважається прийнятим «покупцем»по кількості, асортименту, товар, який надійшов у тарі по кількості місць, та якості (наявні недоліки) з моменту підписання уповноваженими представниками покупця ТТН та/або товарної накладної.

Позивач виконав власні зобовязання належним чином, поставив відповідачу товар згідно договору № 226УКР 2008 від 15.03.2008р. та згідно видаткових накладних № РН-0000006 від 13.01.2009р. на суму 16065,22 грн., № РН-0000007 від 14.01.2009р. на суму 14487,55 грн., № РН-0000008 від 14.01.2009р. на суму 15958,94 грн., що підтверджується видатковими накладними (копії в матеріалах справи) складеними, підписаними та скріпленими печатками обох сторін, які свідчать про виконання власних зобовязань позивачем з поставки товару та прийняття товару відповідачем, що є підставою для проведення розрахунків.

Умовами договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється шляхом безготівкового розрахунку протягом 60 банківських днів з дня отримання товару «покупцем»(п.9.7 договору).

Відповідач не виконав власні зобовязання належним чином, за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався.

Позивач наголосив на тому, що за взяті на себе зобовязання по спірному договору виконано частково шляхом проведення часткових розрахунків, часткового повернення та шляхом укладання сторонами актів взаємозаліку зустрічних вимог (копії актів взаємозаліку та звірок взаєморозрахунків знаходяться в матеріалах справи).

Згідно актів взаємозаліку та звірок взаєморозрахунків заборгованість філії ТОВ «Вестер Україна»у м.Хмельницький перед позивачем склала 24702,96 грн. станом на 31.03.2009р.; заборгованість філії ТОВ «Вестер Україна»у м.Сімферополі перед позивачем склала 55512,39 грн. станом на 02.03.2009р. та заборгованість філії ТОВ «Вестер Україна»у м.Тернополі станом на 22.04.2009р. склала 48425,10 грн.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем станом на день звернення позивача до суду з вказаним позовом та станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем не погашена та становить 128640,11 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відвовідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач повноважного представника у судове засідання не направив, за поставлений позивачем товар у повному обсязі та у встановлений договором строк не розрахувався, заборгованість відповідача перед позивачем станом на день розгляду справи не погашена та становить 128640,11 грн.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 128640,11 грн. основного боргу за договором № 226УКР 2008 від 15.03.2008р. та згідно видаткових накладних № РН-0000006 від 13.01.2009р., № РН-0000007 від 14.01.2009р., № РН-0000008 від 14.01.2009р. правомірна та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 13537,96 грн. пені, 2042,61 грн. 3% річних, 10133,85 грн. інфляційних витрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання відповідача по оплаті поставленого товару виникло на підставі укладеного між позивачем і відповідачем договору № 226УКР 2008 від 15.03.2008р. та згідно видаткових накладних № РН-0000006 від 13.01.2009р., № РН-0000007 від 14.01.2009р., № РН-0000008 від 14.01.2009р., відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, а саме не сплатив вартість поставленого товару у повному обсязі, відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 2042,61 грн. та збитків від інфляції в розмірі 10113,85 грн., зазначених позивачем в розрахунку, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в розмірі 2042,61 грн. та збитків від інфляції в розмірі 10113,85 грн. правомірні та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Умовами договору сторони погодили, що за прострочку оплати отриманого товару, «покупець»зобовязаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки, від суми заборгованості за кожен день прострочки (п.10.4 договору).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 13537,96 грн. правомірна та підлягає задоволенню, відповідач не довів протилежне.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог, відповідач не довів протилежне, тому суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 546, 547, 549, 611, 625, 692, 712 ЦК України, ст. 193, ГК України, ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестер Україна" (04112, м.Київ, вул. Рижська, 8-а; код ЄДРПОУ 35073676) на користь Суб"єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 (69076, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 128640 (сто двадцять вісім тисяч шістсот сорок) грн. 11 коп. основного боргу, 13537 (тринадцять тисяч пятсот тридцять сім) грн. 96 коп. пені, 2042 (дві тисячі сорок дві) грн. 61 коп. трьох відсотків річних, 10133 (десять тисяч сто тридцять три) грн. 85 коп. інфляційних витрат, 1543 (одну тисячу пятсот сорок три) грн. 55 коп. державного мита, 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

СуддяВ.С. Катрич Дата підписання: 01.09.2009р.