Ухвала суду № 54437812, 18.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року м. Київ К/9991/8611/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Олендера І.Я.,при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (правонаступник Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області) (ОДПІ)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.09.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011

у справі № 2а/1770/2282/2011 Рівненського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Завод металевих виробів»

до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.09.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 17.05.2011 № 0000362340 повністю, від 15.03.2011 № 0000112340 у частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання із податку на прибуток на 433327,18 грн., у тому числі: 346661,75 грн. - за основним платежем та 86665,43 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 17.05.2011 № 0011581740 у частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання із податку на доходи найманих працівників на 13725,00 грн., у тому числі: 10980,00 грн. - за основним платежем та 2475,00 грн. - за штрафними санкціями; у решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Сарненська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 04.03.2011 № 92/23/36697006. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пункту 1.32 ст.1, пункту 5.1, пункту 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР): заниження валового доходу у сумі 110293,00 грн. у податковому обліку за ІІІ квартал 2010 року; завищені валові витрати на загальну суму 2355707,00 грн. у податковому обліку за І, ІІ, ІІІ квартали 2010 року, у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток та занижено податок на прибуток у сумі 374235,00 грн. у податковому обліку за І, ІІ, ІІІ квартали 2010 року. Крім того, за висновком акту перевірки, позивач порушив норми пункту 1.18 ст.1, пункту 3.4 ст.3, підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4, підпункту 6.3.2 пункту 6.3, підпункту 6.5.1 пункту 6.5 ст.6, пункту 7.1 ст.7, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 ст.8, пункту 12.1 ст.12, пункту 17.2 ст.17, підпункту «а» пункту 19.2 ст. 19, пункту «а» підпункту 20.3.1, 20.3.2 пункту 20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Закон № 889-IV), а саме: товариство не утримало та не перерахувало до бюджету податок у сумі 11451,18 грн. у податковому обліку за 2009 року, 2010 року.

За наслідками перевірки контролюючий орган стосовно позивача прийняв податкові повідомлення-рішення від 17.05.2011 № 0000362340 - про зменшення від'ємного значення об"єкта оподаткування податком на прибуток у 969060,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 242265,00 грн.; від 15.03.2011 № 0000112340 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 374235,00 грн. - за основним платежем та 93558,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); від 17.05.2011 № 0011581740 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на доходи у сумі 11414,49 грн. - за основним платежем та 2853,62 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За визначенням пункту 1.32 ст.1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті).

Визнаючи неправомірним зменшення контролюючим органом у податковому обліку позивача за І, ІІ та ІІІ квартали 2010 року валових витрат на загальну суму 2355707,00 грн. як різниці собівартості продукції (будівельні металеві конструкції) та вартістю її подальшої реалізації, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок, що прибутковість кожної окремої господарської операції не може бути вихідним критерієм при визначенні зв'язку такої господарської операції із цілями господарської діяльності. При цьому, суди виходили, зокрема з того, що на формування ціни на продукції, окрім собівартості виробництва, впливають інші фактори, в тому числі, попит на цю продукцію та пропозиції щодо неї на ринку.

Відповідно до абзацу першого підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з підпунктом 1.20.2 цього пункту для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом (підпункт 1.20.5-1 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР).

Одночасно норми Закону № 334/94-ВР передбачають застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань лише у випадках здійснення господарських операцій із пов'язаними особами, при товарообмінних операціях, оподаткування дивідендів, оподаткування операцій із лізингу, оподаткуванні неприбуткових установ та організацій (підпункт 5.3.9 пункту 5.3, підпункт 5.4.6 пункту 5.4 ст.5, підпункт 7.1.1 пункту 7.1, підпункти 7.4.1, 7.4.2 та 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.8.5 пункту 7.8, підпункту 7.9.6 пункту 7.9, підпункту 7.11.13 пункту 7.11 ст. 7 Закону № 334/94-ВР).

Будь-яких доводів стосовно наявності перелічених підстав для застосування звичайних цін при визначенні позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток контролюючий орган не наводить. Визначення податковим органом податкових зобов'язань позивачу із податку на прибуток із рівня собівартості послуг не відповідає нормам пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, оскільки фактично податковий орган визначив звичайну ціну товару (металеві будівельні конструкції), який позивач реалізовував покупцям, застосувавши правила, встановлені підпунктом 1.20.5-1 цього пункту (за правилами положень (стандартів) бухгалтерського обліку), тоді як це допустимо тільки в разі, якщо звичайну ціну не можна встановити на підставі цін, що склалися на ринку ідентичних (однорідних) послуг при співставних умовах реалізації, при умові, якщо застосування звичайної ціни для визначення податкового зобов'язання передбачено законом.

Правильними є також висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставного донарахування позивачу грошового зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб за операціями з внесення Тригуб С.С. та Вольним В.Р. (засновниками ТОВ «Завод металевих виробів») майнових внесків (копм'ютерної техніки вартістю 36600,00 грн. кожен) до статутного капіталу товариства (акти приймання-передачі від 22.10.2009).

За визначенням пункту 1.2 ст. 1 Закону № 889-IV дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Підпунктом «в» пункту 1.3 цієї статті визначено, що дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді: доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій, з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.

Об'єктом оподаткування нерезидента є доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті (підпункт 3.2.3 пункту 3.2 ст.3 Закону № 889-IV).

Згідно з підпунктом 4.2.13 пункту 4.2 ст.4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 4.3.3 та 4.3.17 цієї статті.

Отже, виключно інвестиційний прибуток платника податку від здійснення операцій з корпоративними правами включається до складу оподатковуваного доходу.

Особливості оподаткування інвестиційного прибутку визначається нормами пункту 9.6 ст.9 Закону № 889-IV.

Підпунктом 9.6.1 цього пункту встановлено, що облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

Відповідно до підпункту 9.6.2 інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Застосувавши наведені правові норми, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що при здійсненні громадянами Тригуб С.С. та Вольним В.Р. внеску до статутного фонду ТОВ «Завод металевих виробів» в обмін на корпоративні права цього товариства вони не отримували інвестиційного прибутку від операцій з корпоративними правами, оскільки вказана операція у розумінні підпункту 9.6.2 пункту 9.6 ст.9 Закону № 889-IV є придбанням інвестиційного активу, а не його продажем.

Внесок учасника товариства з обмеженою відповідальністю у розумінні норм Закону № 889-IV є його витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, а не доходом.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.В. Вербицька підписІ.Я. Олендер